Війна. Багатостраждальну Україну знову охопило багатостраждальне полум’я війни. Пекельний вогонь насунувся з того боку, звідки ніколи ніхто, напевно, й не чекав. Брат, який гарантував безпеку й дружбу, скинув «овечу шкуру» і попер на Україну війною. Надаючи «гуманітарну допомогу», розграбував «ощасливлених» людей Донбасу та Луганська. Паркетні генерали-зрадники здали частину української території та в умовах проведення антитерористичної операції допускаються тактичних помилок, які перетворюють українських солдат на гарматне м’ясо. Європа ніби намагається допомогти. А більшість українських патріотів мучить запитання, чому наша армія виявилась такою слабкою? Хочу нагадати деякі моменти, які негативно позначилися на обороноздатності нашої країни. Ще у 90-х роках минулого століття почалось нищення товариств сприяння обороні України, які провадили значну військово-патріотичну роботу серед учнівської молоді. Патріотичні спортивні змагання, робота стрілецьких гуртків, парашутний та дельтапланерний спорт та багато інших військово-прикладних видів спорту – все це охоплювало ДТСААФ. Так починались далеко розраховані акції на знищення обороноздатності держави. Навчальну та діючу зброю було вилучено «для тимчасового» зберігання. У школах закрили стрілецькі тири. Призовники йдуть до армії, не маючи навичок стрільби навіть з пневматичної зброї. Можу відкрити таємницю – тільки в м. Бориславі на Львівщині завдяки ентузіазму окремих осіб відновився стрілецький спорт. В інших містах Львівщини, як і усієї України належної уваги розвиткові навичок володіння зброєю не приділяється. А це, відповідно, позначається на обороноздатності країни. Для розвитку стрілецького виду спорту та зміцнення навиків володіння зброєю необхідно, окрім навчань, проводити змагання і обласного, і республіканського рівня. Та нема кому у нас, в країні, цим займатись. Для змагань необхідна також і відповідна зброя. І ще один цікавий факт: якщо раніше серед молоді були популярними свято призовників, військово-патріотична гра «Зірниця», то тепер молодь має свято «Міс». Відтак, поки наші юнаки проливають кров за державу, їхні дівчата мусять викаблучуватись на сцені перед поціновувачами дівочої краси. На це є гроші! А для розвитку військово-патріотичних видів спорту немає. Що це? Нерозуміння суті проблем чи відверте знущання на тими, хто нині захищає країну від посягань російського окупанта. Хочу зауважити, що в усі віки український народ шанував справжню красу, найвищим виявом якої вважалася висока духовність та моральність дівчат, а не всілякі намазюкані, підфарбовані личка. Нехай сховаються всі «королеви та місіс світу» перед духовною красою нашої Лесі Українки, перед якою схилявся навіть всесвітньовідомий французький письменник Оноре де Бальзак. Можна зрозуміти та підтримати давню народну традицію, коли дівчата вишивали та дарували воїнам хустинки-обереги, сорочки коханим та щирі і теплі листи, написані власноруч. В Україні в усі віки вважалися неприпустимими веселощі під час скорботи, а війна – це постійна скорбота, яка щомиті забирає життя наших хлопців. Які духовні цінності ми сформуємо розважальними заходами у такий важкий для нашої країни час? Українці допомагають своїй армії, чим можуть, приватники діляться своїми прибутками. Та все ж, вважаю, найдієвішою допомогою українського війська є доармійська підготовка молоді. В усі часи на війні дуже цінувалися снайпери. Влучний стрілець порівнювався з батальйоном солдат, міг зробити «погоду» на окремій ділянці фронту. Навіть у двобої з танком снайпер може виграти, поціливши у ствол, заряджений снарядом! Зараз армії бракує боєприпасів. Кожен патрон дорогий. Наприклад, для національної гвардії виділено було десять патронів для навчання автоматника та сімнадцять патронів для кулеметника. Зауважу: навчання у шкільних тирах у тисячу разів дешевше штатного армійського пострілу, а стрілецька підготовка набагато якісніша, адже здійснюється роками. Тепер патронів зовсім обмаль, адже луганський патронний завод захоплений російськими сепаратистами і вже не працює на Україну. Тож кожен патрон – тільки в ціль. Тут можна згадати, що під час англо-бурської війни бури дуже влучно стріляли. Достатньо було вночі англійським воякам влаштувати перекур, то коли прикурював перший, бур брав гвинтівку в руки, прикурював другий – бур прицілювався, прикурював третій – бур посилав у темряві влучну кулю. Звідти і пішло правило «ТРЕТІМ НЕ ПРИКУРЮВАТИ». Наші юні стрільці, які проходять стрілецьку підготовку при ССК «Галицький стрілець», вміють стріляти навскидку. Шкода, що шановані у місті люди не приділяють належної уваги стрілецьким заходам, адже вміле володіння зброєю нікому ще не зашкодило. За літній період чимало учнів відвідали стрілецький тир, де вони навчались стрілецької справи, брали участь у стрілецьких турнірах на честь інавгурації Президента України, 100-й річниці створення Легіону УСС, Дня Незалежності України. Практично учнівська молодь з усіх навчальних закладів міста мала можливість навчитись чи розвинути раніше здобуті навики правильного володіння стрілецькою зброєю, а працівники міського відділу міліції пояснювали дітям небезпечність самовільного та необережного поводження зі зброєю. Найбільшу активність проявили учні ЗОШ № 4, серед яких агітаційну роботу провів шестикласник Руслан Шемеляк, який, до речі, виборов чемпіонське звання серед юнаків віком до 14-и років. Справжнім подарунком до Дня міста можна вважати виконання других спортивних /дорослих/ розрядів із кульової стрільби з пневматичної гвинтівки одразу двома спортсменками: Марією Гадубяк (ЗОШ № 7) та Аліною Федоровою із ЗОШ № 4. Це вперше в стрілецькій історії Борислава дівчата змогли досягнути такого вагомого результату. Участь у стрілецьких змаганнях брало багато бориславських родин. Це були, так звані, сімейні турніри – «тато, мама і я». Для прикладу, сім’я Залевських – чоловік зараз у військовій частині, тож дружина з дітьми – синами Владиславом і Володимиром – навчилися володіти зброєю. І такі випадки у практиці роботи клубу не поодинокі. Наступного року спортивно-стрілецькому клубу «Галицький стрілець» виповнюється десять років. Упродовж усіх цих років клуб вишукує можливість продертися через «терни до зірок». На повну байдужість бориславців нарікань нема. Постійно знаходяться люди, які не декларують себе патріотами, а просто приходять, допомагають у роботі, жертвують невеликі суми грошей на набої, мішені та інше. До таких належать Володимир Антошек, Ігор Супик, Ярослав Пиж з НГВУ «Бориславнафтогаз». Суттєву допомогу та перші стартові внески зробили в перший рік заснування клубу на той час заступник редактора –відповідальний секретар газети «Нафтовик Борислава» Петро Магур та голова профкому НГВУ Михайло Драбчук. Слід відзначити, що упродовж усіх десяти років діяльності клубу міська газета виступає інформаційним спонсором «Галицького стрільця». Постійне піклування та допомога відчувається із боку Степана Старінського – старшого тренера стрілецької збірної команди України. А коли до справи приєднався депутат Львівської обласної ради Володимир Голобутовський, який і підтримує, і направляє роботу, ще й власною участю заохочує молодь до стрілецького виду спорту, з’явилась надія, що Борислав відродить свою стрілецьку славу. Вона потрібна не тільки нашому містові. Сьогоднішні події у Донецькій та Луганській областях підтвердили, що оволодіння молоддю навиками влучної стрільби та підготовка влучних стрільців є загальнодержавною справою. Не будьмо байдужими. Для підготовки майбутніх снайперів українського війська ССК «Галицький стрілець» має все – кваліфікованих інструкторів, один із кращих на Львівщині стрілецький тир та велике бажання дітей. Потрібна лише постійна невелика фінансова підтримка та допомога громади, яка дала б змогу закуповувати в необхідній кількості набої, мішені та інший стілецький інвентар.

Віталій ГНІДЕНКО, голова ССК «Галицький стрілець».

На знімку: на бойовій позиції (зліва направо)

Наталія Чечіль та сім’я Залевських – мама із синами Владиславом та Володимиром.

Світлина з архіву ССК «Галицький стрілець».