Найбільша любов – віддати життя за друзів

Пам’ятна дошка Героїв небесної Сотні, мерехтіння вогника від запаленої лампадки, синьо-жовті та червоно-чорні кольори українських знамен… Такий куточок пам’яті облаштований у ЗОШ № 5, де вчора, 29 січня, відбулося вшанування пам’яті Героїв Крут та відкриття меморіальної дошки, присвяченої Артурові Гулику, який навчався тут та 26 червня 2014 року віддав своє життя у зоні антитерористичної операції, захищаючи нашу землю.
– Сьогодні незвичайна дата…Дата славна, трагічна. Адже 97 років тому недалеко від Києва, під селищем Крути, відбувся бій, який тривав 4 години. В цьому бою загинули близько 300 українських молодих хлопців. Це були студенти, школярі. І вони тримали оборону проти зухвалої московсько-більшовицької Росії. Після бою 27 із них потрапили в полон більшовиків. Коли їх мордували, допитували і поставили на розстріл, вони почали співати Гімн України. Це наші з вами Герої. І здається, що вони зробили? А насправді вони зробили надзвичайно багато. Вони врятували в той час нашу державу. Вони зуміли підірвати залізничні колії, мости, і ворог ще тиждень не міг доступити до Києва. Ця затримка дала змогу урядові укласти Брест-Литовський мирний договір. Проте ми маємо теперішнє сьогодення, нові «Крути», адже знову наші молоді люди захищають нашу державність, наш спокій, наше краще життя. Всі ми хотіли жити у Європі, ми не хотіли загарбувати чужих земель, а хотіли тільки добра для своїх дітей, для своїх нащадків. Та виявляється, що нашому північному сусідові це заважає. І знову нова московська навала захоплює наші терени, наш Крим, наші східні землі. І знову Україну захищають найкращі сини і дочки. Серед них багато вихідців з Борислава, зокрема з Тустанович. Ми бачимо перед собою два знамена. Це хлопці, які воюють на сході, привезли їх.
Ми шануємо наших Героїв. Але, на жаль, доводиться віддавати найдорожче. І, напевне, найбільша любов – це віддати життя за свою Батьківщину, за друзів. Так було написано на хресті, який встановлено на честь Героїв Крут. І ось одним з перших своє життя віддав Артур Гулик. Сьогодні ми освячуємо дошку, присвячену цьому Героєві. Хочемо вклонитися йому за те, що він став на захист нашої Батьківщини. Він був на Майдані, бав поранений, не вилікувавшись до кінця, пішов захищати нас усіх від тої страшної фашистської навали. Вклоняємося сьогодні також всім бориславцям, які загинули там, – Степанові Бродяку, Сергієві Шевчуку. Дякуємо й усім тим, хто долучився до створення меморіальної дошки Артурові, зокрема Володимирові Голобутовському, який спонсорував ці роботи. Хочу закликати всіх до вшанування полеглих під Крутами, й усіх тих, хто загинув за незалежність нашої Батьківщини, до хвилини молитовного спокою, – такими словами згадав ті криваві події директор ЗОШ № 5 Ігор Шишко.
Всі присутні вшанували Героїв хвилиною мовчання під звуки пісні «Плине кача по Тисині», яка стала реквіємом-прощанням за загиблими. Вірші та пісні підготували учні ЗОШ № 5. Символічну пісню «Не спи, моя рідна земля» виконав колектив хлопчиків під керівництвом Ігоря Хоп’яка. Авторську пісню «Герої не вмирають», яка присвячена Артурові, а згодом і всім загиблим бориславцям, виконали Віктор Кравцов та Орест Гавак.
А ще Бориславському історико-краєзнавчому музеєві буде передано металевий щит, що його привезли з Майдану ще влітку активісти ГО «Самооборона Борислава». На ньому промовисті слова: «Рабів до раю не пускають».
А після урочистого вшанування пам’яті загиблих освятили меморіальну дошку, з якої таким щирим поглядом дивиться наш Герой Артур Гулик. Освятив цей пам’ятний знак настоятель храму Преображення Господнього о. Ярослав Химин.
Тож тепер кожен, переступаючи поріг школи, буде зустрічатися з німим поглядом нашого земляка, нашого Героя.
Ірина ГЕРЯК

Print Friendly Version of this pagePrint Get a PDF version of this webpagePDF
Ви можете Залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментарі


Нафтовик Борислава.