«Над світом білим глобальні розбої нависли»
Поетична збірка «Інтермеццо»
Любомир Сеник

 ЗАЧИН

…Зі жорен літ, із творчого врожаю
До засіків поезії сповна
Ти золотих ідей понасипаєш –
Духовно-колосистого зерна.

Пером, неначе плугом, безустанку
Оратимеш сторінку цілини,
Щоби слова, мов зернятка світанку,
Зріднились… з перегноєм борозни!

У корінь слова, що пульсує щемом,
Проникнеш так передчуттям своїм,
Аби, знайшовши в колосочку тему,
Із короваєм звеселити дім!

Дзвени ж натхненням, поетична ниво,
Засіяна частівками добра!
В оновленні своєму будь щаслива,
Відроджуйся, бо надійшла пора.

Єднайсь, моя невиспівана душе,
З поривом, що тебе не полиша!
В ряснім пожнив’ї  признаватись мусиш:
При кожнім злеті важчає душа…

(Є творчий пік воскреслої надії
В циклічнім русі, названий життям;
Та є і безпросвітна ностальгія
За квантом світла отчого, затям).

Якщо в строфі, зачатій у любові,
Вогнями степу покотивсь курай,
Із полум’я на береги Дністрові
Ти воїна, поете, завертай:

Вкраїни він ріднішої не має
За ту, зчорнілу, в попелі століть…
Моя колиско, прикарпатський краю,
Твоя снага й віки перестоїть!

Народе! Купино неопалима!
Де скіфа слід, там вічнатема з тем:
Прихована курганами,  незримо
Відлунює у голосі поем;

Не стерта пам’ять в історичній думі
Звеличується в пісні січовій:
На плечах Гонти виростає Умань,
Відвага Байди кличе на двобій…

Тризубцем із Чумацької Дороги,
Немов підперто істини зеніт:
Чи не пора й на диких перелогах
З героями поем змінити світ?!

 

І. ВАГАЄМОСЬ
ПОВІРИТИ…
Усе, що непокоїть наші сни, –
На фоні степової України:
Мозаїка Гібридної війни –
Видовищами трагедійних тіней…

Стікає кров’ю героїчний час,
Що задивився у віки потомні…
Невже й ніхто не пригадає нас
При вугільних пластах, огненних домнах?

Ми витязі визвольної путі.
Куди веде вона, куди ж провадить?
На поступ наш – діяння непрості
Гримлять з Росії «Урагани» й «Гради».

Перепинивши терористам шлях
На бойовому – східному –  кордоні,
Щитом Європі будем у віках,
Або ж загинем у…  армагеддоні!*

Ми європейці. Ними є й були
Століттями – по духу і по крові:
За єдність континенту, мов орли,
Стіною скель стояти ми готові!

Війна у наших снах, мов наяву,
Розкручує фантомів  піруети:
Повірити у третю світову –
Зостатися й без рідної планети!

Хоч ми й усі у видивах війни:
У світлових контрастах переміни, –
Вагаємось повірити у сни
При вогневих нальотах на Вкраїну,
Можливо, й віщі…
__________
*Армагеддон – руйнівна катастрофа. – Тут і далі прим. автора.

ІІ. МОЛИТВА
МАТЕРІ-УКРАЇНКИ ЗА ВІТЧИЗНУ.
Отче Небесного Царства,
Серце моє у журбі…
За пережиті митарства
Дяку складаю Тобі.

Стала на прю Україна
Проти сваволі заброд,
Ти не покинь мого сина,
Побережи мій народ.

Слав Ти стоїчну одвагу
Предкам – й не впав Ханаан!
Господи, дай же наснаги
Вигнати орди поган…

В єрусалимській святині
Очі Твої пресумні:
Дай ополченню Вкраїни
Не спопеліти в огні! –

Схід – як розпечена лава:
«Гради» гримлять з-над бугра!
За незалежність держави
Зброю сталити пора;

Буду благати довіку.
Щоб із «Азовом» й «Дніпром»
Мудрість Твоя превелика
Битв зупинила содом.

Віри вділи поколінню,
Що захищає мене,
Викуй святого терпіння
Встояти… Лихо ж мине!

Вимолю в Божого Сина
І – не без винагород –
Лиш Україну є д и н у,
Лиш нероздільний народ!

ІІІ. ВАНТАЖ: «200-і»!
Летять з Донбасу до Росії вісті:
Відправлено «вантаж». Убитих – двісті.
/Приймай, Москво, рефрижератор. –
Є статус-кво: «…не засилати!».
Крутни ж ключем поночі, потай…
Бач, кров тече – «вантаж»… двох сотень!/

Афекту вислів – на причепі «200-і»:
«Уж нечего пожрать, бей террористов!!!»*.
/…снаряд Росії – з-за виднокругу.
Хто ж зваду** сіє? – Псков, чи Калуга?***
Якщо заброду вибити з поля, –
на варті роду зросте… й тополя!/

Страшні надходять з  Іловайська вісті:
«Котел» вогню… Убивці – в передмісті:
…Вуличним пеклом дихала рота, –
«Буки» нестерпні чим побороти?
Хто допоможе? Де ж то ми? Де ми?
З тилу ворожого – «Смерч», ніби демон!

Фургони з нумерацією «200-і » –
Це «санітари». Очищають місто.
…гаряче. Серпень. Мін «сувеніри»:
кров іще тепла – по стінах… крізь діри…
/З мертвої купи – сморід бандитів..;
Попіл із трупів здмухує… вітер!/

Поповз, як полоз, за копри імлисті
Ескорт чужинців з позначкою: «200-і»:
/Мовчи, Москво,пора ж бо адська;
твій «статус-кво» – могила братська!/.

Жінки-вдовиці в тужній безнадії:
«Рефрижератор – це ганьба Росії!».
/Війни громи. Полізли на рожен:
Були ж л ю д ь м и, а стали… «вантажем»!/

За ту столицю, що сльозам не вірить,
Гниє – по тижнях – «біомаса… звіра»!
/…адзусь – бандюгам! Адзусь – убивцям! –
отим катюгам, тим кровопивцям…/.
_______________
*Перекл. з рос.: «Вже нічого їсти, бий терористів!!!».
**Звада – незгода, ворожнеча.
***Псков, Калуга – міста Російської Федерації.

ІV. КІБОРГ*
Я з когорти безстрашних.
Я кіборг, Від якого лягають мерці:
Окомір мій – нізащо! – не схибить,
Автомат не здригнеться в руці.

По чужинцях у гуркоті бою,
Прикриваючи аеропорт,
Відстріляю гарматні набої,
Закіптюжений, ніби… сам чорт!

Бойові посилаю «дарунки»
Терористам, щоб на вихідні
Фронтові з’ясувати стосунки, –
Воювати нелегко ж мені..;

Із недобитком зустріч миттєва:
Двісті куль «видає» патронташ!
/Ми б’ємось озвірілі, мов леви, –
Й стратегічний плацдарм вже ж бо наш…/

Мов розверзлась геєна вогненна:
/Не минає – без діла – й доби!/
Кров полеглих, як нощно, так денно
Нам нагадує: «Ми – не раби!».

/…Одержимо я ворога вибив,
Одігнавши за вугільний  кряж:
Відповівши – снарядом! – на вибух
Ледве танковий спас екіпаж…/

У цейтноті, неначе той «кіборг».
Я нормально не сплю і не їм,
Та останньою скибкою хліба
Поділюся з комбригом своїм.

І, згадавши про клятву Майдану
До усіх європейських держав,
Я стрілятиму так бусурмана,
Як до мене ніхто не стріляв!

За наказом свого командира
При летовищі варту несу
Ось півроку… Гартуйся ж бо, віро,
До життя. В перемоги красу!
____________
*Кіборг – народна назва безстрашного, мужнього, сміливого воїна із високими військовими здібностями, що проявилися у захисті донецького аеропорту.

V. СПОВІДЬ САПЕРА.
1.
Заслонивши плечима Європу,
Мов проник у миттєвість життя:
Застрибнув до чужого окопу,
Не знайшовши у нім укриття;

Я сапер, тож на відступ «не граю»
На найважчій дорозі з доріг,
Що, немов добіга небокраю,
Де у засідці ворог заліг.

Ще не всі перевірив я шанці,
Що зостались од вражих падлюк;
/Ти не рискай за мною, поганцю,
Наслухаю ж кожнісінький звук!/.

2.
Мінне поле – то «шахова дошка»,
Де «гросмейстром» – умілець-сапер.
Не злякаюсь його анітрошки:
«Виграю» за бар’єром бар’єр!

«Вусик» міни – тоненька дротинка –
Звідкіля ж то стирчить? – Звідтіля!
Доповзти б на смертельну «клітинку»
Будь-що-будь, бо земля ця моя;

/На саперну лопатку зіпершись,
Відпочинку не прагну, мов «кріт»:
Вигрібаю, немовби уперше,
Довжелезно-безпечний прохід!/.

У якійсь одержимій нестямі
Над кощавою згорбився я:
Вздовж траншеї, мов яма на ямі,
Перерита – наосліп – земля…

3.
Маю досвід сапера – за фахом.
Подолавши і ризик, і страх,
Смерті – «мат» – завдаю. Костомахо,
У моїх ти сьогодні руках:

/В капсуль міни, у холод заліза,
Так заглибивсь, тамуючи гнів,
Що твій голос – могильний – одрізав:
Детонацію призупинив!/.

Захопивсь невідривною «грою»
Так, що «програш», звичайно, не мій:
Не здаються ж сапери без бою
На позиції вогневій!

4.
…Поруч мене окоп Батьківщини,
Наді мною – од вибуху! – дим…
/Ще гарячий осколок од міни
Я підняв, залишившись живим:

З ним ітиму в навальну атаку,
Щоб збороти – упень –  ворогів…/
«Виграш» мій – це джерельце байраку
Під задимленим небом лугів.

«Виграю» золоте  надвечір’я –
Наполохану тишу мою –
У такім – прехисткім – перемир’ї
На краєчку війни, на краю…

Не здаються сапери-герої
На розрихленій «Градом» ріллі:
Я гуляю зі смертю старою,
Не програвши – ні п’яді! – землі.

Власним тілом проклавши дорогу
До життя, заспокою бійців:
«Так, за нами іде перемога,
Як стискаю…я смерть – в кулаці!»…
_____________
*Детонація – перетворення з надзвуковою швидкістю вибухової речовини.

VІ. ЛИСТ ІЗ ФРОНТУ.
…Чекай на мене! Я  вернусь –
Братам полеглим  поклонюсь.

В живих зосталось – скільки? Сто…
/Злічити важко: час АТО!*/.

Це ті, в котрих, як день, так ніч
Убивці шпарять із узбіч:

/Б’ючи наокруг й невпопад,
Смалять російський самосад/.

А ми у наступ йдем чимдуж,
Води напившись… із калюж!

Бо вірим: буде свято в нас,
Як визволим – од них – Донбас!

Чекай на мене ніч і день – І Новоросія впаде!
Неоголошена війна – Її ж погибель і… труна!/.

Пишу в криївці. Кулі свист,
Здається, продірявить лист;

Пишу… Немає більше мук,
Аніж зажура від розлук:

/Вхопивши серце крадькома,
Стискає так, що й слів нема;/

…Єдине, чим пишаюсь я –
Це фотографія твоя!

На тисячі чужих доріг
Вона мені – мов оберіг:

Уже півроку, як ношу…
Пробач, знов обстріли. Спішу!

Р. S. Тримаємо передній край.
Люблю тебе! І ти – кохай!
За мене Господу молись.
Твій друг. Чи стрінемось колись?

_______________
*АТО – абревіатура на позначення словосполучення: антитерористична операція.

VII. SMS-ка:
ВІДПОВІДЬ НА ЛИСТА.
Спасибі, друже, за листа –
Од звістки й серце калата! –

За недописані рядки,
Зігріті порухом руки;

За те, що ти у мене є –
І меншим лишенько стає!

Молюсь за тебе кожну мить.
У молитвах душа болить:

Життя – не виграш у лото…
Ти збережи себе в АТО!

Як жаль, що не кінець війні.
Цілую. Жду. Пиши мені!

VIIІ. ТРОЯНДИ.
Іще й троянди не перецвіли –
Заянтаріли виноградні грона.
Під висурмленим покликом: «курли-и!» –
Із блок-постів знялася охорона.

Втомились хлопці. Накувала ж путь
Зозуленька – і кожному додому!
Їм чорнобривці – з осені – несуть
Дівчата, мов у далеч невідому…

Журавлики вони. З кривавих піль
Вертаються і тужать за весною:
Погідна осінь – це й пора весіль! –
Розчулено хизується… фатою!

Ласкава осінь при нічній зорі:
Пора побачень перших і пробачень
За могилки – горбочки пресирі,
Покроплені сльозинами її гарячими..;

А все ж – пора й троїстих на селі:
Пора скрипок – не затихає ж бубен!
Вертаються з АТО, мов журавлі,
Армійці до осель, до слова: «любий»!

Вертаються туди, де ясени
Передрікали їм щасливу долю…
Вони, вчорашні воїни війни,
Перепочинуть у родиннім колі:

Дзвенітимуть – розкотисто  – чарки! –
Вернулися ж, ріднесенькі, додому
Назарчики, Остапи. Васильки, –
Усі ж бо в нетерпінні молодому:
Іще й троянди не перецвіли!!!

ІХ. ПОЗНАЧКА ВІЙНИ.
На лініях мого життя – руки –
не канули у небуття роки:

При світлі слова вогнянім душа,
сліди, неначе анонім, лиша…

Вона, мов кримський падолист здаля:
Розвихрить жовтизною лист, – кружля..;

Вона – мов Сходу пілігрим,
її щодня женуть у чорний дим плаї;

Натхненним живиться вогнем душа,
що – за війною! – день за днем руша…

/Її ж орбіту неземну віки
карбують, ніби таїну, руки..;/.

Душа й голубкою зліта моя:
сльозина миру пресвята сія!

У молитвах, мов у раю, сповна
я душу миром оновлю – до дна…

Із-під пера прицільно б’є – до скронь! –
Війна, що й на розетті* є долонь…
___________
*Розетта – лінія на зап’ястку руки, що передрікає 30 років життя людині.

Х. ПІСЛЯСЛОВО.
КІНЕЦЬ ВІЙНИ!
Поза шахтні терикони –
Згіркла смуга полину.
Мов на подзвін, дзвонять дзвони:
«Зупинити – як? – війну…».
/…б-бах! Бом!Б-бах! Бом!
куля пробива шолом!/;

Мжичка сіється осіння,
Хліб поклали на труну!
Чути храму голосіння:
«Зупинити – чим? – війну…».
/Ніч, день. ніч, день! –
Б’ють снаряди повз… мішень:
Бах – ба-бах! Анітелень…
Знов приціл: Мішень! Мішень!!!/.

З криком чорним по руїні –
Гайвороння… Не до сну!
Мов кошмар – лайки чужинні:
«…ту Гібридну, ту в і й н у!!!»…
/Яничара сниться кінь, –
відступи ж, кентавре, згинь…/

Схід у чорній павутині
Опавучений, як пень:
Міномети презлочинні
Заслонили божий день!
/Де ж ти, рівноваго світу,
миру вічна таїно? –
згарища спустілих жител –
ось лице твоє, війно!/

Не секунду на одну
Призупинемо війну:
/…небеса в палахкотінні
жмакають продажні тіні:
в огнище – за тінню тінь, –
то кінець війни! …амінь!/.

 Ольга СИДОРАК