ГРОМАДА МІСТА ВІДЗНАЧИЛА 203-у РІЧНИЦЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ
Літературно-мистецький вечір «В сім’ї вольній новій», що відбувся у минулий четвер у міському Палаці культури, зібрав у залі справжніх шанувальників творчості нашого геніального поета, тих, хто вивчає багатющий літературний спадок Тараса Шевченка за покликом серця, справді, не минаючи «ані титли, ані тії ж коми…». Серед тих, хто прийшов на свято, що дуже важливо, – багато молоді.
На сцені зали, на екрані, портрет великого Тараса, обрамлений вишиваними рушниками. Ніби відтворена наяву кімнатка, у якій він творив свої невмирущі твори. Столик, каламар з гусячим пером, схилена над аркушем паперу постать поета (актор народного театру для дітей та юнацтва Юрій Цюник). З іншого боку – мольберт, до якого час від часу підходить поет ніби поправляючи щось на невидимому нам полотні, адже його спадок як художника теж неперевершений. І от уже звучать спрямовані до нас, нині сущих, безсмертні слова геніального сина України у блискучому виконанні народного вокального гурту «Бориславські батяри».

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами,
Чом ви стали на папері
Сумними рядами…
… В Україну ідіть, діти,
В нашу Україну,
Попідтинню сиротами,
А я тут загину…

На сцені хор викладачів дитячої школи мистецтв. Мабуть, потрібно було докласти багато зусиль, щоб добитися такого ансамблю, такого органічного звучання і поєднання в єдине ціле хорових партій. Могутньо звучить «Реве та стогне Дніпр широкий…» – і вся переповнена зала встає. Це вже традиція. Адже в давні радянські часи, коли за виконання нинішнього Державного Гімну України можна було позбутися всього і на роки потрапити у сибірські концтабори, цей твір, як і «Заповіт», стали для народу єдино можливим виявом непокори і незгоди з тогочасною русифікаторською політикою. Бо навіть тоді полум’яне поетичне слово великого Тараса не наважилися заборонити.
До слова запрошено священика храму Святої Анни (УГКЦ) отця Олега Смереку.
– Тарас Шевченко – геніальний поет, художник, справжній пророк України, залишив глибокий слід не лише в історії українського народу, але й усього людства. Не тільки своїм могутнім поетичним слово, але й своїм життям, своєю поставою. Поставою патріота, який завжди пам’ятав про свій народ і все життя прагнув той народ захистити, піднести; разом з ним страждав і надихав вірою у визволення із вікового рабства. Шевченко також був людиною Божою. Тобто, людиною, що завжди в своєму житті перебувала в молитві і Святе письмо було для нього настільною книгою. Адже багато його творів написано під враженням біблійних сюжетів, просякнуті глибокою вірою, не дивлячись на бунтарські запитання до Господа: за що ж терпить стільки український народ і доки йому терпіти. Попри те, саме в молитві знаходить він і розраду і відповідь на дуже складні питання. Згадаймо, що коли був на засланні, то в своїх листах казав, що в нього все забрали, заборонили писати і малювати. Але, як він каже, одна відрада залишилася – це Святе письмо, яке читав щоденно і черпав з нього сили, щоб протистояти злу. Адже тодішня влада Російської імперії робила все, щоб знищити український народ, знищити культуру, мову, історію. Знищити повністю українську націю. Про це поет з болем пише у поезії «Сон»: «Це той перший, що розпинав нашу Україну. А та друга доконала вдову-сиротину… Кати, кати, людоїди…». Як бачимо, від того часу мало що змінилося. Московська влада і той північний сусід і зараз робить все, щоб Україну знищити. Власне це передбачав і про це попереджав, ніби справжній пророк, Тарас Шевченко ще в ті давні часи. І тому його твори, його думки справді непідвладні часу.
«Кобзар» геніального поета, що нині перекладений на всі мови світу, завжди був святою книгою для кожної української родини. Біблія і «Кобзар» – це були ті настільні книги у кожній родині, з яких українці черпали і духовність, і національну гідність, і прагнення вирватися з колоніального рабства і відстояти, вибороти свободу і національну державу. Отой заклик велета духу: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає…» є актуальним і сьогодні для наших воїнів, що зі зброєю в руках відстоюють незалежність у боях з підлим московським агресором, для усіх патріотів, метою яких є вільна соборна, велична Українська держава.
Усі спільно промовили слова молитви у пам’ять про геніального сина України, слово якого і сьогодні надихає нас до боротьби за кращу долю рідної землі.
Почесне право покласти квіти до пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку надано учням загальноосвітньої школи № 4 Софії Тесляк та Богдану Костю.
Від імені міської ради привітала громаду заступник міського голови Роксоляна Гарасимів. Як вона наголосила, кожен свідомий українець з особливою вдячністю ставиться до двох книг – до Біблії та Шевченкового «Кобзаря». Де б українці не оселялися, як символ українськості, громади завжди будували церкви і зводили пам’ятники Тарасові Шевченку. Геніальність Шевченка, очевидно, полягає в тому, що він був і залишається актуальним для українців як дев’ятнадцятого, так і двадцять першого століть. Пам’ятаємо, як проникливо з уст героя Небесної сотні вірменина Сергія Нігояна в буремні дні Майдану звучали полум’яні слова «Борітеся – поборете. Вам Бог помагає…». І сьогодні Шевченко не дає зневірятися, вселяє віру в остаточну перемогу України як мирної незалежної демократичної держави, де «…врага не буде супостата. А буде син, і буде мати, і будуть люди на землі…».
Багато цікавих і маловідомих фактів щодо творчості Шевченка озвучила у доповіді «Тарас Шевченко і Галичина» вчитель української мови та літератури Бориславської державної гімназії Ольга Фагараш. Стверджують, що в Тараса Шевченка не було раннього і зрілого періоду. Вже з поезії «Думи мої, думи мої…» до всього світу заговорила Україна. Покріпачена, знедолена, розділена поміж імперіями, але нескорена. Заговорила тою солов’їною мовою, яка зберегла свою самобутність і неймовірну співочу красу. Геній Шевченка полягав саме в тому, що народжений в наддніпрянській Україні, він став однаково близьким і українцям Великої України, і галичанам, і буковинцям, і закарпатцям.
До галичан поезія Шевченка заговорила ревом Дніпрових порогів, безмежжям запорозьких степів, вільнолюбним козацьким духом. Проблема живого зв’язку між Шевченком і Галичиною привертала увагу дослідників вподовж багатьох десятиліть. Не втратила вона актуальності і сьогодні з огляду на гостроту проблеми формування сучасної української нації. Незважаючи на заборону творчості Шевченка в Росії, його поезії стали відомими поза кордонами Російської імперії вже в сорокових роках дев’ятнадцятого століття, зокрема й в Галичині, що входила тоді до складу Австро-Угорської імперії. У 1841 році письменник Євген Гребінка видав у Петербурзі український літературний альманах «Ластівка», в якому вміщено п’ять творів Кобзаря. Вже наступного року Маркіян Шашкевич у листі до приятеля відгукнувся про це видання дуже прихильно. А з листа Івана Вагилевича до Якова Головацького за перше липня 1843 року дізнаємося, що саме тоді галичани вперше познайомилися з «Кобзарем». Починаючи з революційних подій 1948 року твори Шевченка набували щораз більшої популярності. Їх переписували, передавали з рук в руки, вивчали напам’ять, пересилали в різні кутки краю. Шевченків «Кобзар» став справжнім Євангелієм для освіченої молоді Галичини. Молодь побачила надзвичайну красу українського слова, перетворилася на палкого пропагандиста української мови в громадському і приватному житті…
А далі звучали поетичні твори геніального сина України, пісні на його слова, що стали вже народними. Свою творчість демонстрували хор та камерний ансамбль викладачів, ансамбль бандуристів дитячої школи мистецтв, Народний вокальний ансамбль «Любисток», молодіжний хор «Magic voices», Народний хор «Лемківска студенка». Декламували поезію і дарували свої пісенні твори окремі талановиті виконавці Андрій Делінкевич, Андрій Спас, Остап Панів, Мар’ян Куротчин, Назар Делінкевич, Оля Сидоряк, Марічка Кандур, Божена Гамар, Роксоляна Кузеляк, Настя Хробак, Василь Мороз, Марта Крагель, Оля Кузимко.
І хочеться висловити вдячність усім учасникам концерту, що дали нам можливість знову зануритися у творчість геніального сина України, знову серцем діткнутися вогненних поетичних рядків, знаних кожним з дитячих літ, і подарували це прекрасне літературно-мистецьке свято на честь 203-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка.

Ігор ЮРИНЕЦЬ