Міський театр для дітей та юнацтва імені Петра Телюка – один із найвідоміших мистецьких колективів міського Палацу культури, що репрезентував театральне мистецтво Борислава на багатьох фестивалях та конкурсах, в тому числі й міжнародних. Уже довший час очолює театр директор Палацу культури, режисер за освітою, Заслужений артист естрадного мистецтва України Ігор Мельник. З нагоди Дня театру, що святкуватимемо наступного понеділка, ми попросили його детальніше розповісти про шлях становлення цього мистецького колективу, над чим працюють наші талановиті актори сьогодні і що у планах  на найближчий час. Розпочали нашу розмову із запитання про творчу біографію цього своєрідного центру театрального мистецтва міста.
– Біографія нашого театру для дітей та юнацтва налічує дуже багато років. Створений він ще у шістдесятих роках. Спочатку працювали театральні секції, театральні студії, що об’єднали всіх, хто хотів спробувати свої сили на театральній сцені. І що там казати, це були справжні ентузіасти. Бо коли багато хто після нелегкої щоденної праці, після роботи на підприємстві чи в установі, приходив додому, щоб відпочити на дивані, то ці люди прямували на репетиції до Палацу культури і переходили разом із героями своїх вистав ніби в інший життєвий простір. Щоб пізніше силою свого таланту перенести туди і нас, глядачів. Так, на сцену до нас актори виносять уже викінчений досконалий твір. І глядачам навіть важко уявити, скільки зусиль, скільки чорнової праці потребувало оте свято душі, що ним стає кожна вистава. Скільки зусиль і акторів, і режисера потрібно, щоб винести на суд шанувальників повноцінний драматургічний твір.
– Пане Ігоре, звання «Народний», – це дуже висока оцінка творчого потенціалу кожного мистецького колективу. Коли вперше це звання присуджено самодіяльній театральній трупі міста?
– Звання народного присвоєно нашому театру для дітей та юнацтва ще в 1969 році. Відтоді вже й розпочалася наша історія. Керували театром різні люди. Свого часу режисерами театру працювали пан Красняк, пан Купчин, Заслужений артист України Йосип Сенюра. Колектив діяв багато років. Але в дев’яностих роках наш Палац культури був закритий на капітальний ремонт, а вся творча робота призупинена. І тільки в 2000-у році, коли цей заклад культури було передано на баланс міської ради, бо до того часу належав нафтовикам, відновилася робота, в тому числі, й театрального колективу. До відродження театру долучився тоді справжній ентузіаст, митець з великої літери, режисер за освітою Петро Телюк, на жаль, уже покійний. Він доклав дуже багато праці для відновлення театру і власне визнанням цих заслуг є присвоєння колективу імені Петра Телюка. Під час отієї вимушеної перерви в роботі Палацу культури звання «народного» з нашого театру було знято, а вже після відродження колективу під керівництвом Петра Телюка Львівська обласна адміністрація та обласний відділ культури, переглянувши нові вистави бориславців, своїм рішенням відновили звання народного цьому мистецькому колективу. Це був 2004 рік, на розгляд комісії тоді подавали виставу «Украдене щастя» Івана Франка, що дістала дуже високу оцінку.
– Загальний рівень кожного мистецького колективу визначає творчий потенціал кожного з його учасників зокрема. Кілька слів про акторський склад, пане Ігоре…
– Як правило, міцну основу складають люди, що дуже багато років присвятили театральному колективу, які повністю віддають все цьому мистецтву і вже не мислять себе без театру. Це, в першу чергу, наші такі, можна вже сказати, що й ветерани: Наталія Кравцова, Ігор Мандзяк, Оксана Лобода, Тамара Ільницька, Богдан Фринцко, два брати Андрій та Володимир Делінкевичі, дружина й чоловік Тетяна Тараненко та Олександр Богдаренко, Оля Кекіс, Йосип Іліх. Це ті люди, без яких наш театр сьогодні уявити важко. Можливо, забув когось назвати, то наперед прошу вибачення. Окремо хотів би сказати про нашого костюмера Палацу культури, без її справді творчої праці було б дуже важко. От наприклад, коли ставимо Мольєра, то це ж потрібно не тільки пошити, але й розібратися, знайти відповідні ескізи вбрання того часу. Наша Оксана П’єцух має справді золоті руки. Та от буквально недавно театр брав участь у творчому вечорі до 203-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. Потрібні були костюми Шевченка у старшому віці і під час служби в «москалях». Де б ми їх взяли, якби не вмілі руки пані Оксани. Буквально за тиждень вона ці костюми створила.
– А як щодо молоді?
– Бажаючих вистачає. А проблема в тому, що тільки новачок освоїться, а тут, раптом, вступна пора у виші і людина, на яку покладали великі надії, вже поїхала на навчання. Це добре, ми за них раді, але… знову потрібно когось нового готувати на ту чи іншу роль. От у нас дуже талановита дівчинка Іринка Панів поступила на навчання до Київського національного університету культури та мистецтва, на акторський факультет. Віримо, як кажуть, що будуть з неї люди, і тішимося, що якісь ази акторської майстерності вона освоїла саме в нашому театрі. Зовсім недавно створено при театрі і дитячу театральну студію, там дуже багато дітей. Займаються з ними наші ветерани Тамара Ільницька та Наталя Кравцова, що всю душу віддають тій роботі. Вже є й певні результати. Найперша така дитяча вистава «Золота зірка», де піднято дуже важливу тему людської підтримки, дружби, співчуття і розуміння один одного, завдяки чому і мають вирішуватися всі проблеми. Наші юні актори виступають і в садочках, і під час Різдвяних святкувань. Свого часу театр брав безпосередню участь у творчих вечорах «Ніч у музеї», що з ініціативи ГО «Цвіт нації» відбувалися раніше в історико-краєзнавчому музеї міста. Там пройшла навіть прем’єра вистави «Той, хто відчиняє двері», що була дуже гарно сприйнята глядачами. А взагалі, театр живе повноцінним життям. Наші давніші вистави, що маємо в репертуарі, і зараз добре сприймаються публікою. Часто виступаємо в Східниці. Там багато відпочиваючих, постійно змінюється той контингент і люди з великим бажанням відвідують наші вистави. Наприклад, вистава «Дівка на виданні», де показано наші традиції, колорит бойківського краю, дуже цікавий і для відпочиваючих, гостей з різних регіонів України. Зараз театр плідно працює і над новими постановками, але не буду наперед говорити, про яку виставу власне йдеться.
– Щоб, як кажуть, не наврочити?
– Мабуть, так. Скажу тільки, що до кінця травня плануємо прем’єру нової роботи і, сподіваюся, що шанувальники театру не будуть розчаровані у своїх очікуваннях.
– А от, що найскладніше у Вашій роботі, пане Ігоре?
– Найскладніше, знаходити час для всього. Не можна сказати, що я очолив театр. Просто, так сталося, що пішов із життя чудовий режисер Петро Телюк. А в місті не змогли знайти людини з театральною освітою. Оскільки я маю режисерську театральну освіту, то мені й довелося працювати з театром. Що складно? Складно з часом. Бо багато господарської, адміністративної роботи. Людина повинна приходити на репетицію з вільними думками, сповнена енергії. Це не завжди виходить. Але, як я вже казав, у нашому колективі є актори з великим досвідом і талантом, що набули й режисерського вміння, – Наталія Кравцова, Тамара Ільницька. То ж інколи мені залишається тільки додати якісь штрихи, щось суттєве підправити. Що ж до оцінки нашої творчості безсторонньо, так би мовити, збоку, то підтвердження тому перемоги у фестивалях, конкурсах різного рівня. Минулого року наш колектив визнано переможцем у всеукраїнському конкурсі «Золотий пегас», що відбувся в місті Дніпрі. Звідти ми привезли нагороду за перше місце. Ми постійні учасники обласного театрального конкурсу «Театральне Надбужжя», стали переможцем міжнародного конкурсу театральних колективів «Імперія мистецтв». Багато про що говорять і перемоги на фестивалі театрального мистецтва в місті Очакові, де серед двох десятків найкращих колективів України позаминулого року вибороли перше місце, а минулого були третіми. І цей перелік можна продовжувати.
– Пане Ігоре, кожен театральний колектив, певно, потребує і якоїсь фінансової підтримки. Чи є люди, які допомагають, яких Ви б хотіли згадати напередодні свята?
– Я б, у першу чергу, хотів подякувати нашому постійному спонсору чи меценату, навіть не знаю, як назвати. Це голова профспілкового комітету НГВУ «Бориславнафтогаз» пан Михайло Драбчук, коли приходимо до нього за допомогою, то не було такого, щоб відмовив чи не знайшов можливості підтримати театр. Є й інші люди, що допомагають театру, це підприємці Ігор Михаць, Володимир Голобутовський, керівник ПАТ «Бориславський завод РЕМА» Василь Німас. Допомагає у фінансуванні наших поїздок на фестивалі, конкурси і міська влада – міський голова, його заступники, начальник фінансового управління. Ми дуже вдячні їм за підтримку і допомогу. За те, що розуміють: театр потрібен не для Палацу культури, а для нас із вами, для наших дітей та онуків, які з кожної вистави можуть почерпнути щось хороше, щось конче потрібне й незамінне в житті. Можуть діткнутися отієї справді високої магії театрального мистецтва, що подарує їм акторський колектив міського театру для дітей та юнацтва. З нагоди Міжнародного Дня театру щиро вітаю також усіх акторів нашого творчого колективу, бажаю нових цікавих ролей, нових вдалих прем’єр. А шанувальникам театрального мистецтва, нашим глядачам, – гарного настрою після перегляду кожної з наших вистав. Ми ж робитимемо все, щоб виправдати їхні сподівання.

Розмову вів
Ігор ЮРИНЕЦЬ

Print PDF