Як українське військо ходило на Москву

Світлина від Петра Магура.Декілька слів про історію, що замовчується, та фестиваль, який ніяк не отримає визнання держави

Наприкінці липня в с. Кульчиці Самбірського району відбувся VII Міжнародний фестиваль козацької слави «Кульчиці-фест». Не зважаючи на те, що фестиваль був присвячений 525-річчю козацького руху в Україні та 425-річниці Українського реєстрового козацтва, святкові заходи чомусь пройшли повз увагу офіційних посадових осіб як області, так і держави.
Серед офіційних гостей фестивалю у Кульчицях були голова Самбірської райдержадміністрації Микола Фрей, заступник голови Самбірської районної ради Андрій Бобак та депутат Львівської обласної ради Олег Домчак.
Прикарпатське село Кульчиці, розташоване за якихось два десятки кілометрів від Борислава, посідає особливе місце в українській історії. Це мала історична батьківщина гетьмана війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного, козацьких ватажків Івана Сулими та Марка Жмайла, а також героя-рятівника Відня, засновника першої європейської кав’ярні Юрія Кульчицького.
Сьомий міжнародний фестиваль козацької слави у Кульчицях традиційно розпочався святковим Богослужінням у церкві Флора і Лавра. Опісля відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена українському козацтву та його ватажкам, а також 380-річчю козацького повстання під проводом гетьмана Павла Бути.
У рамках фестивалю було проведено майстер-класи майстрів українського ужиткового мистецтва, літературну годину «Козацтво на сторінках художньої літератури», конкурс «Козачата 2017» та інші мистецько-культурні заходи.
З огляду на російську агресію, під час цьогорічного свята у Кульчицях дуже багато говорилося про вдалий похід гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного на Московію у 1618 році та особливу роль гетьмана в українській та світовій історії.
І це не випадково. Адже наступного року Україна відзначатиме 400-у річницю походу Сагайдачного на Москву 1618 року, який нагадує нинішнім українцям про неабияку тактичну і стратегічну майстерність українського війська. Похід козаків на Московію виявився вдалим і швидким. Захопивши багато фортець, міст, українські лицарі швидко і впевнено просувалися до столиці Московського царства. І навіть взяли її в облогу. На жаль, московському командуванню від перебіжчиків стало відомо про розташування військ і штурм не відбувся. Сагайдачний повернувся на Січ, а Московія була змушена укласти Деулинське перемир’я.
Козацькі походи Сагайдачного були зразком тогочасного військового мистецтва, якому намагалася навчитися вся Європа. Козацький бойовий стрій і швидкі кулі змушували ворогів тремтіти, а гострі козацькі шаблі викликали у ворогів такий переполох, що загарбники кидали награбоване і втечею рятували свої життя. Мобільність, прагнення воювати з ворогом на його території, мудре командування – основні причини вдалих козацьких «вилазок» і серйозних військових експедицій гетьмана Сагайдачного.
Військовий похід запорізьких козаків під керівництвом Петра Сагайдачного на Москву проходив в рамках польсько-московської війни. Потреба пошуку політичного компромісу у взаєминах козаків між Османською імперією, Московським царством і Річчю Посполитою привела українського гетьмана до думки про використання московського походу як демонстрації сили козацтва та налагодження зв’язків з Москвою. Водночас імперія Османів також могла відіграти свою роль у поведінці козаків – Сагайдачний досить впевнено подолав шлях в Москву, але в останньому штурмі не підтримав поляків. Абсолютне посилення Варшави могло стати для України небезпечним.
Сагайдачний, як досвідчений політик і військовий діяч, постійно використовував можливості отримати визнання для козаків і всієї Запорізької Січі. Тому, коли королевич Владислав почав чергову військову кампанію проти Московського царства, яка повинна була привести його на Московський престол, або принаймні захопити більшу частину Московського царства і отримати стратегічну перевагу в колонізації перспективних територій та торгових шляхів, Сагайдачний виступив разом з ним і привів із собою сорок тисяч козаків для участі у військовому поході.
Похід виявився для козаків вдалим. Сагайдачний розумів ситуацію, добре орієнтувався в тогочасній політиці, і намагався надати козацтву можливості військового зростання і вдосконалення. Демонстрація сили в Московському царстві та під час облоги самої Москви була більш, ніж переконливим аргументом для Польщі.
У ті далекі часи українське козацтво формувало свою політику на великих просторах Східної Європи. Відкрито виступати проти Польщі Сагайдачний не хотів, хоча ця ідея існувала і набирала ваги серед козацтва. На той момент історична ситуація складалася не на користь Польщі, але і не на користь козацтва. Османська імперія наступала з півдня, і протистояти їй поодинці не могли ні перші, ні другі. Тому єдиним правильним рішенням Сагайдачного було узгодження спільних дій із Варшавою: спочатку проти Москви в 1618 році, а через три роки – проти Стамбула. Наслідком такого військового союзу став порівняно тривалий мир на обох фронтах, що дозволило українським козакам сформувати певний політичний резерв довіри і поваги у всій тогочасній Європі, а битва із турками під Цецорою у 1620 році стала між двома великими війнами проміжним нагадуванням шляхті про те, що без козаків Польща не зможе залишатися великою і впливовою державою.
Проте повернемося до успішного козацького походу на Москву. Навесні 1618 року коронне військо Речі Посполитої на чолі з принцом Владиславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Однак ні воїнів, ні грошей не надійшло, тому більшість солдатів покинула табір. Щоб врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького. Після переговорів українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки за повідомленнями козацької розвідки більшість московитських військ було націлено на Смоленський напрямок, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, та обрав шлях від Путивля прямо на Москву.
Упродовж декількох тижнів українці захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець, де до Сагайдачного приєднався 4-х тисячний козацький загін, посланий ще у травні гетьманом в Калугу, щоб відвернути увагу московських воєвод від основного напрямку наступу козацького війська. По дорозі Сагайдачний захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Поповнивши свої сили і визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушино, український полководець продовжив похід. Був захоплений Шацьк, однак під Михайловим козаки зазнали першої невдачі. Запорізький авангард в 1 тисячу чоловік на чолі з полковником Милостивим мав вночі захопити місто. Однак цей план зірвався, і Сагайдачний був змушений перейти до звичної облоги. Через десять днів Михайлов був захоплений. В районі Серпухова запорожці зустрілися з московським військом Д. Пожарського, якого росіяни шанують донині. Однак російські ратники Пожарського при першій сутичці з козаками розбіглися.
Потім проти запорожців виступив новий воєвода Григорій Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу Коломни. Однак Сагайдачний швидко оминув місто і перейшов Оку вище, здолавши при цьому опір московитів.
Відправившись Кошірськім шляхом, запорожці вже 17 вересня були в Бронницях поблизу Донського монастиря. Росіяни спробували розгромити Сагайдачного, виславши проти нього військо на чолі з Бутурліним. Однак український полководець несподівано атакував московські полки на марші й ущент їх розбив. Після цього Сагайдачний перейшов у Тушіно, де 20 вересня з’єднався з Владиславом. Тим часом окремі загони козаків захопили міста Ярославль, Переяславль, Романів, Каширу і Касімов.

Петро МАГУР

Більше читайте в нашій газеті “Нафтовик Борислава” №63 від 11 серпня 2017 року.

Ви можете Залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментарі