Небагато у нашому місті залишилося великих промислових підприємств, від яких власне залежать можливості міського бюджету для забезпечення функціонування всього міського господарства. До потужних виробничих структур, що обумовлюють статус Борислава як промислового центру, належить, зокрема, Бориславська центральна база виробничого обслуговування ПАТ «Укрнафта». Вже майже три роки очолює цей підрозділ Кирило Крицун – професіонал високого рівня, який після закінчення Івано-Франківського інституту нафтової і газової промисловості кілька років пропрацював в розвідувальному бурінні в Сибіру, а після цього багато років, вже як спеціаліст відомої американської нафтовидобувної компанії «Шлюмберже» – світового лідера розвідування і розробки покладів нафти, освоював родовища нафти і газу на території кількох африканських країн. Але все ж, коли з’явилася така можливість, вирішив повернутися на рідну землю, в Україну. Про те, чим живе сьогодні очолюване ним підприємство, на якому працює дві з половиною сотні мешканців міста, про плани на майбутнє, про співпрацю між міською владою і нафтовиками ми й попросили розповісти начальника Центральної бази виробничого обслуговування Кирила Крицуна. Цю розповідь і пропонуємо вашій увазі.

– Пане Кириле, хотів би почати з того, що коли тільки розпочиналася реструктуризація «Укрнафти», то вистачало скептиків в Бориславі, які сумнівалися у доцільності такого кроку, мовляв, це може призвести до скорочень, до занепаду підприємства та значних втрат для міського бюджету. Яка ситуація насправді?

– Не можна сказати, що ця реорганізація структурних підрозділів ПАТ «Укрнафта» вже завершилася, вона триває і спрямована на задіяння всіх можливостей для підвищення ефективності виробничої діяльності та передбачає зменшення кількості структурних одиниць шляхом їх об’єднання. Тобто, нас хочуть виділити в окремий сервіс, щоб ми могли надавати послуги не тільки виробничим структурам «Укранафти», але й поза її межами. Хоча на цей час ЦБВО, при тих об’ємах робіт, що маємо від «Укрнафти», завантажено повністю і можливості виконувати замовлення, так би мовити, – на сторону, для інших замовників, у нас немає. Власне тому, у перспективі, для того, щоб збільшити кількість продукції, що її хочемо випускати, потрібно збільшити і кількість працівників. Це щодо розмов про якесь скорочення працівників після об’єднання в єдиний центр нафтопромислового сервісу. Навпаки – реформування у структурі «Укрнафти» тільки сприятиме розбудові нашої Центральної бази виробничого обслуговування і жодним чином не позначиться на інтересах людей, які у нас працюють. До речі, вже й сьогодні маємо шістнадцять вакансій, потрібні слюсарі, токарі, фрезерувальники, ковалі…

– А яка основна ваша продукція?

– Основна продукція – насосна штанга для нафтових качалок, основні елементи тих качалок – рами, конструкції, противаги; ключі для НГВУ, засувки, коліна шарнірні, гумово-технічні вироби. Асортимент продукції важко перечислити, бо в нас тільки гумово-технічних виробів 800 позицій. До речі, ми не тільки виготовляємо, але й ремонтуємо нафтопромислове обладнання. У нас повний цикл виробництва. Від сировини – до готової деталі. Тобто, проблем із замовленнями немає. Ми постійно завантажені, плануємо навіть підсилювати деякі наші дільниці, отримати дозвіл на прийом ще шести чоловік.

– А те що людей не вистачає, то в чому проблема: просто немає спеціалістів такого профілю чи, може, занизькі зарплати?

– Та ні, зарплати у нас конкурентні на ринку праці. З першого квітня підняли на 43 відсотки платню робітникам. А справа в тому, що не дуже молодь хоче йти навчатися на провідні робітничі спеціальності. Хоча ці професії – того ж токаря, фрезерувальника чи зварювальника – дуже ціняться на сьогодні в усьому світі. Зрештою, це проблема не тільки для нашого підприємства, нестача робітничих кадрів є актуальною для всієї України. Але, думаю, з часом все стане на свої місця. От, буквально перед новим роком двоє хлопців прийшли до нас з Дрогобицького технікуму – фрезерувальники-токарі. Вони ще не отримали дипломів, але виявили бажання у нас працювати і ми їх спочатку взяли підсобниками, помічниками токарів. Десь місяць назад я підписав їм дозволи на самостійну роботу. Працьовиті, начальник цеху дуже хлопцями задоволений. Якраз сьогодні приходили, оформляли переддипломну практику, то перепитував їх, чи немає ще когось бажаючого з їхнього випуску працювати у нас. Ми раді, що приходить молодь, але, звичайно, із задоволенням приймаємо і людей вже із стажем. Знаєте, дуже помітно, що є своєрідний розрив між поколіннями щодо власне робітничих професій: або дуже молоді, або люди доволі старшого віку. А от проміжок між цими двома віковими групами нема чим заповнити. Після розвалу Союзу народжуваність зменшилася, бо відбувалася криза у всіх сферах життя, в тому числі і щодо престижу робітничих професій. Тому й маємо зараз такий результат

– Пане Кириле, а чи можна вже зараз говорити про якісь реальні позитивні зміни від реструктуризації в «Укрнафті»?

– Бачите, об’єднавчі процеси, про які я сказав раніше, ще не завершені, вони тільки розпочалися. Сам процес триває, потрібно ще змінити багато дозволів: екологія, ліцензії, викиди в атмосферу, дозвіл на перевезення небезпечних матеріалів, як от кисень, тощо. Є ще багато нюансів. В даний момент проробляється детальна структура і бачення цілого сервісу. Для чого це робиться і що воно нам дасть? По-перше, оперативність, швидкість прийняття рішень. По-друге, зможемо розширити клієнтську базу за рахунок сторонніх організацій. Що там казати, навіть ті реорганізаційні зміни, що вже відбулися в Києві, набагато спростили процедури закупівель обладнання і матеріалів та й вирішення багатьох інших виробничих питань. Це дуже відчутно. Нове обладнання ми закуповували минулого року і цього року плануємо теж. На цей рік в бюджет вже закладено кошти на закупівлю шістнадцяти нових верстатів. Отримали вже два, правда, це невеликі верстати – стрічкові пили. От, може, сьогодні чи завтра отримаємо новий токарний універсальний станок німецької фірми «Зенітек», правда, китайського виробництва, але це справді дуже якісне обладнання, а не той, як ми звикли, китайський ширпотреб. Це щодо модернізації, яка триває на виробництві. До речі, тиждень тому ми запустили нову високочастотну індукційну піч для загартування металу, завдяки використанню якої наша насосна штанга для нафтових качалок стала, якщо скромно, то на крок вища в якості і зараз може на рівних конкурувати із відомими світовими виробниками нафтового устаткування. Тепер з нетерпінням очікуємо закупівлю плазморіза, для того, щоб пришвидшити виробництво певного виду продукції як от ключі для НГВУ. До речі, «Укрнафта» зараз розглядає можливість закупити одним лотом все необхідне верстатне обладнання не тільки для нашого підрозділу – БЦБВО, але й для всіх інших підрозділів, що його потребують. І закупити в тієї фірми, що пропонує найкращі умови. Звісно, було б цікавіше отримати всі верстати водночас, можливо, й ціна буде дешевша, бо виробник при такому великому об’ємі може надати суттєву знижку…

– Якщо можна, – трохи детальніше про виробничу структуру Вашого підприємства…

– До Бориславської ЦБВО відноситься такий сателіт як Долинський підрозділ. Колись то були цехи № 3 і № 4. По площі і по об’ємах виробництва – це третина нашого підрозділу. Якщо загальна кількість людей у нас приблизно 360 чоловік, то з них 110 працює саме в Долині. Там трохи інша спеціалізація – ремонт електроустаткування; є свій керівник, з яким працюємо напряму. Зрештою, віддаль 70 кілометрів до Долини, це не є десь далеко.

– Пане Кириле, свого часу в місті були побоювання, що після завершення реформування в «Укрнафті» податки від підприємств, які в нас працюють, будуть сплачувати в Долину, а отже, міський бюджет втратить значні кошти…

– Так була така проблема, але спільними зусиллями з міською радою ці питання вирішені і зі сплатою податків нічого не змінилося, сплачуємо в бюджет Борислава. Жодних змін – вліво чи вправо – вже не буде. Наскільки пам’ятаю, дозволено сплачувати податки за місцем роботи, дислокації підприємства. В нас просто люди чомусь бояться змін, бо часто будь-які зміни приносили тільки негативні результати, тому й сформувалася своєрідна упередженість до всього нового.

– А після об’єднання в «Управління нафтопромислового сервісу» з адміністративним центром у Долині можливі якісь зміни щодо дислокації структурних підрозділів?

– Ні, жодних змін щодо дислокації не буде. Ми залишаємося тут, на місці. Будуть тільки додаткові менеджери, які керуватимуть по напрямках, і перебуватимуть або в Києві, або на місцях. Щодо цього ще остаточного рішення немає.

– А при узгодженні і вирішенні окремих виробничих питань не складає труднощів, що керівництво все-таки в Києві, доволі далеченько?

– На сьогодні маємо такі технічні можливості для погодження і спілкування, що це взагалі не проблема: скайпи, вайбери, мобільні телефони. Набираєш по скайпу того ж керівника чи навіть віце-президента ПАТ «Укрнафта» в будь-який час, навіть в позаробочий. Найголовніше, що нам завжди реально йдуть назустріч. Навіть у випадку, коли терміново щось треба проплатити, а наше питання десь в другій черзі для проплати, все вирішується дуже оперативно навіть в телефонному режимі. Про якусь бюрократичну тяганину навіть нічого говорити. Всі неузгодженості і нестиковки виправляються буквально на ходу.

– Пане Кириле, Ви очолили підприємство майже три роки тому. Які перспективи бачите для себе як керівника цього потужного виробничого підрозділу, що найважливіше хотіли б реалізувати у найближчі роки?

– Багато чого хотілося б зробити, щоб підприємство міцнішало, розвивалося, набирало потужностей. Зараз найбільше хотів би побачити сучасний, як кажуть – «сендвіч-панельний» теплий цех, де створено всі умови для наших працівників. Щоб людям там було справді приємно працювати, щоб робочі місця відповідали європейському рівню. Хотілося б його створити і довести до логічного завершення, над цим зараз працюємо. Маємо місце для його спорудження на нашій території і думаю, цілком реальну ці плани реалізувати. Є деякі речі, що їх хотілося б змінити і безпосередньо на виробництві. Не так багато у Бориславі великих підприємств, хоча колись їх було, мабуть, зо два десятки. Тому хотілося б створити такі умови, щоб спеціалісти не виїжджали працювати в інші країни, а могли реалізувати себе в рідному місті. І отримати гідну зарплату. Стикаєшся з тим, що коли хочеш окремим категоріям працівників підняти зарплату, то це неможливо. Тобто, коли хочемо підняти зарплату токарям і фрезерувальникам, то це реально тільки в межах всіх підприємств «Укрнафти». Але ж згодьтеся, що одна робота в ремонтній майстерні, де токар тільки час від часу вмикає верстат, а інша справа, коли людина всю зміну не відходить від верстата. Саме так, диференційовано, оцінювали роботу в іноземних компаніях, де доводилося працювати. Зарплата у робітників з однаковою посадою і стажем могла бути різною. Згодьтеся, це справедливо. До речі, зараз ці питання в «Укрнафті» опрацьовуються і, мабуть, буде введена градація рівня зарплат із залученням певних коефіцієнтів корисної дії. Скажемо так, що наше БЦБВО – цікаве і унікальне підприємство. Люди, які в нас працюють – в переважній більшості справжні професіонали. Їх треба цінувати і допомагати, тільки спільно ми зможемо надати нашому підприємству новий поштовх до розвитку. Такого немає, що хтось відмовився виконувати ту чи іншу роботу, люди почали проявляти ініціативу. Адже оцінюють зміни, що йдуть до кращого, і підключаються до того процесу.

– І останнє. Чи відчуваєте себе вже справжнім бориславцем? Чи є співпраця із міським керівництвом?

– Я себе від самого початку відчував бориславцем. Хотів зняти квартиру в Бориславі, потратив на пошуки десь зо два місяці. Але тоді тут все тільки продавалося і квартири вільної так і не знайшов. Тому із родиною мешкаю в Трускавці, це всього десять кілометрів. Зрештою, цілий день проводжу в Бориславі, а на своїй квартирі тільки ночую. Я вже навіть свій цей кабінет на підприємстві своєю хатою називаю. Звичайно, зріднився з містом, переймаюся всім, що тут відбувається, бо ж тут живу. Дехто каже, що в місті нічого не робиться, ніколи не погоджуся. Бо можу оцінити ті зміни, що відбулися від першого мого знайомства з Бориславом. Змін у кращу сторону справді багато. І коли міська влада звертається за допомогою, то завжди, чим можемо, готові допомогти. Бо ж сам живу у цьому місті, і люди, з якими працюю, теж. Це не просто слова. Рік тому зимою прорвало сальник великого діаметру на водогоні, звернулися до нас і наші хлопці за три дні справилися. Коли б це довелося закуповувати через Харків, де їх виготовляють, то зайняло б кілька тижнів. Уявляєте – місто кілька тижнів сиділо б без води та ще в ті морози. Буває десь потрібно щось підварити, відремонтувати, чи дитсадочки звертаються, ніколи не відмовимо. Тим більше, що від «Укрнафти» є дозвіл в межах певної суми надавати послуги роботою. Це наше місто і кожен з нас зобов’язаний дбати про те, щоб тут жилося краще і комфортніше.

Розмову вів
Ігор ЮРИНЕЦЬ
На знімках: начальник БЦБВО Кирило Крицун та головний інженер Анатолій Кавич;

в цехах підприємства.