Про проблеми державні, а також про не розкритий до кінця потенціал Дрогобиччини та Борислава ведемо нашу розмову з кандидатом у народні депутати України, головою Дрогобицької районної ради Михайлом Сікорою. Він має чималий досвід роботи на керівних посадах. Будучи за фахом інженером-конструктором, працював у конструкторському бюро колись потужного підприємства – Дрогобицького автокранового заводу. Має запатентовані винаходи. Пізніше очолював колгосп у селі Гаї Нижні, не розвалив його, а успішно реформував у сучасне підприємство. У час найважчих для України випробувань був і залишається зразком державного діяча. Революціонер у третьому поколінні. Дід і батько зі зброєю в руках боролись за утвердження держави – бореться і він. Під час Революції Гідности очолював штаб національного спротиву у Дрогобицькому районі та міжфракційне об’єднання «Народна Рада», до складу якого ввійшла переважна більшість депутатів районної ради. Коли розпочалась війна на сході України, став волонтером і організував десятки поїздок на передову.Нагороджений грамотою Львівської обласної ради, Почесною Грамотою Міністерства культури і туризму України та Грамотою Верховної Ради України.

– Пане Сікоро, яким ви бачите сучасний Борислав?

– Місто посеред чудової природи – таким є перше враження від Борислава. Мій знайомий із Вінниці, їдучи на відпочинок до Східниці, зупинив автомобіль на Мразниці і довго милувався краєвидом. Йому, що виріс на українській рівнині, дуже хотілося в цей час мати свій будинок на схилі гори й щодня милуватися такою красою. Йому навіть на думку не приходило, що якби став бориславцем, то відразу відчув би інший бік життя в цьому місті – з проблемами загазованості, водопостачання та каналізації, поганими дорогами та іншими комунальними болячками. Навіть не будучи пророком, у нинішньому Бориславі він побачив би імовірне майбутнє України, якщо вона піде шляхом, яким хочуть повести її проросійські поводирі. Обдурити, підступно використати, виснажити та кинути напризволяще – ось їхня метода. Колись Борислав називали «колискою європейського нафтовидобутку» та «Галицькою Каліфорнією», тепер – містом техногенної загрози. На початку XX століття сюди з надією збагатитися приїжджали рішучі люди з цілої Європи, а в перші десятиліття XXI століття ледь не третя частина Борислава виїхала на заробітки в Старий Світ. Борислав, який дав можливість казково збагатитися невеликій кількости хитрих, підприємливих ділків, основній масі його мешканців залишив хіба проблеми. Україну виснажують подібним чином, даючи можливість казково збагатитися кільком кланам, та залишаючи за межею бідности абсолютну більшість українців. Тому нинішній Борислав, як і сучасна Україна, є прикладом того, до чого може призвести ворожа до всього українського політика. Будучи одним із промислових центрів Галичини, місто втратило практично всю промисловість. Чому? Тому, що Україна за своїм складом – національна держава, але не має національної ідеології, не має національної економіки, не має національно-орієнтованої освіти, не має розвитку національної культури, окрім Прапора, Тризуба і Гімну. А раз нема національної ідеології та економіки, то кому діло до того, що на наших очах знищили «Галлак», неткану, алмазний завод та інші підприємства! Все це ми повинні мати, щоб не втратити то, що маємо. І це один із головних мотивів, чому я вирішив іти в депутати – відстоювати національні вартости, а не ліберально-космополітичні цінности, які ведуть у прірву!

– А яким ви бачите Борислав недалекого майбутнього?

– Набагато простіше було б говорити про той Борислав, яким він стане через 100 років, аніж через рік чи п’ять. У будь-якому випадку перспектива пов’язана з тими величезними багатствами, що заховані в його надрах. Коли я готувався до цього інтерв’ю, то відкрив для себе дивний факт, про який точно не знає молодь Дрогобиччини, а, можливо, й підростаюче покоління Борислава. Виявляється, кабель, що прокладений під Ла Маншем, заповнений бориславським озокеритом! Природний віск рано чи пізно мусить відкрити перспективу для економічного розвитку міста. Та я далекий від думки, що роботу шахти відновлять за рік чи два. Справа не тільки в тому, що зараз світ використовує хімічні замінники озокериту, а й у апетитах українських і неукраїнських олігархів. Вони навіть у снах бачать той час, коли в державі запрацює ринок землі, щоб разом із нею «прикупити» надра. Звісно, формально земні багатства начебто і далі належатимуть народови, а фактично – купці олігархів! У нас ще далеко не всі усвідомлюють, що ринок землі поневолить Україну чужоземними «інвесторами». Скупивши землю, вони стануть її монополістами: не тільки експлуатуватимуть надра, а й самі вирішуватимуть, який народ має право на ній жити, за якими законами чи взагалі без них. Пам’ять старожилів ще зберігає згадку, чий був Борислав за Польщі та кому належали його надра. Тому нам варто запозичити досвід Ізраїлю. В Ізраїлі всілякі розмови про торгівлю землею вважаються злочинними – замахом на державність. Ізраїль ніхто не звинувачує у порушенні прав людини. Всі розуміють – божевілля захищати право людини, порушуючи права цілого народу! На рівні Борислава до такого божевілля може дійти, якщо я правильно розумію деякі факти.
Торік у вашому місті відбулося відкрите засідання ПАТ «Укрнафта», під час якого заступник голови правління Маврикій Калугін навів цікаві дані. Виявляється коефіцієнт нафтовилучення становить менше 15-ти відсотків! А це мало б означати, що віртуально бориславці живуть на казковому багатстві, бо в надрах залишилося понад 80 відсотків ще не випомпуваних вуглеводнів, і кожен із них мав би бути таким же заможним, як, приміром, житель Кувейту. Та це – тільки віртуально. Реально бориславці хіба страждають від проблем загазованості й із болем спостерігають за тим, як підприємства нафтогазової промисловості зникають із міста. Чому так діється? Чи не тому, що в цьому замішані олігархічні інтереси?

Я вважаю недопустимим виводити з міста УБР, ЦБВО та інші підприємства нафтової промисловості, якщо під Бориславом і навколо нього залишилось ще так багато нафти. Та її не просто так називають «чорним золотом». Навіть без допомоги алхімії із чорного воно легко перетворюється в жовте й має здатність утікати в офшори. Виходить парадокс: зароблені тяжкою працею доляри та євро заробітчани ввозять із Європи в Україну, а олігархи – з України в офшори, таким робом обкрадаючи державу та український народ. Украдені в України мільярди – величезний національний злочин. Китайські закони за подібне карають шибеницею. Чи не тому Китай економічно процвітає, а Україна животіє?! Скажемо офшорам – ні! І ми врятуємо економіку держави загалом та Борислава зокрема. Якщо цього не зробимо, то прийде час, коли про нафту під Бориславом і навколо нього знову згадають, але не маючи своєї нафтовидобувної промисловості, місто з цього багатства не скористається. Прийде так званий інвестор, який казково збагатиться в Бориславі, а бориславцям хіба примножить проблеми загазованости. Кожному народному депутату від Дрогобиччини і мені в тому числі, якщо я ним стану, доведеться постійно лобіювати виконання державної програми з ліквідації наслідків довготривалого нафто газовидобування в Бориславі.

– Але ж ці інвестори пов’язані із владою…

– На жаль, так і є. Допоки так триватиме, матимемо таку парадоксальну закономірність: чим багатша влада – тим бідніші народ і держава!
Потрібно розмежувати владу і великий бізнес, який постійно лобіює свої інтереси, як правило, несумісні з інтересами держави та народу. Необхідно ліквідувати монополії та прийняти справедливе податкове законодавство, недосконалість якого гальмує розвиток середнього і малого бізнесу. А це в нинішній ситуації для Борислава найголовніше. Без розвитку малого і середнього бізнесу місто приречене на животіння. За сприятливих умов, переконаний, бориславські підприємці творитимуть малі економічні дива. Знаю, що у вашому місті зосереджений величезний інтелектуальний і творчий потенціал. Хоча кращі з кращих бориславських науковців зараз приносять славу не Бориславу, а Нью-Йорку, Сеулу чи Мехіко, та творити своє місто є кому. Я особисто захоплений творчістю ваших поетів і письменників.

– Яких саме?

– Доля звела мене з Богданом Британом. Коли я прочитав його поезію, побачив поета не просто високого європейського – світового рівня. Тому допоміг йому з видавництвом книги. Пізніше познайомився з Романом Квітневим, Богданом Завідняком, перечитав книги Ігоря Нижника, Євгена Титикайла, Івана Гнатюка і зрозумів: місто з таким творчим потенціалом не має права скніти!

– Ваше ставлення до популізму?

– У нас це слово звучить як лайливе, хоч таким не мало б бути, бо означає воно: «народники». Тим часом партія популістів у США першою в історії почала захищати природу від хижацького винищення і першою почала захищати інтереси простого народу від жорстокого ставлення великих підприємців. Інша справа, коли йдеться про брехливий популізм. Але політична брехня – завжди велике зло – не залежно від того, пов’язана вона із популізмом, чи не пов’язана. У Конституції України записано: народ є джерелом влади. Тому бідування нашого народу можна вважати антиконституційною ситуацією в країні: неприродно, щоб той, хто є джерелом влади – бідував. Значить він з якоїсь причини чи причин перестає бути таким джерелом. Замість критикувати популізм, виправте таку антиконституційну ситуацію, і популізму в Україні зникне з політичної арени – немає бо потреби захищати те, що вже захищене.

– Можливо, я щось не до кінця розумію, проте наскільки мені відомо, жоден із народних депутатів від Дрогобиччини мало не за три десятки літ не зробив нічого примітного для розвитку Борислава. Не приділяли цьому уваги чи не мали уявлення, як це можна зробити?

– Одні не мали уявлення, інші – цим не переймалися. Ще було б добре, якби щось примітне зробили для цілої України – тоді б їм можна було це якось вибачити.

– Ви особисто маєте відповідне уявлення?

– Коли б не мав, то й програма моя була б іншою – набором загальних фраз, якими завжди захищається винахідливе невігластво. Таких програм у різних кандидатів зі всієї України – хоч греблю гати. Прочитайте мою програму і матимете вичерпну відповідь на своє запитання.

– Яке місце посідає Борислав у вашій програмі?

– Одне із центральних, оскільки нафта та «нафтуся» мають дати поштовх до розвитку цілого краю.

Розмову вів
Іван ШВЕД