Я вважаю, що Борислав стане енергетичним форпостом нашого регіону та цілої країни

Борислав є містом з великим потенціалом та ресурсом. Тут є нафта, газ, озокерит, йод, мінеральні води. Ми повинні перетворити наші проблеми на користь громади. Борислав повинен стати суб’єктом господарювання на нашій території.
Ми створили комунальне підприємство «Надра Борислава» і я вважаю, що це стане початком розвитку регіону. Наразі працюємо над підписанням договору на закупівлю нафтового, відбензиненого газу. ПАТ «Укрнафта» дали згоду продати 1 млн. м. куб. бориславського газу на опалювальний сезон за собівартістю. Це лише 5 тис. м. куб. в добу а в подальшому забирати 100 тис. м. куб за добу, але для цього потрібні когенераційні установки. Кошти на когенерацію плануємо залучити в ЄБРР з якими вже є попередні домовленості.
Також ми працюємо над проектом встановлення датчиків контролю загазованості та автоматичного вентилювання підвалів. Плануємо відновити дегазаційні кіоски, які є зруйновані.
Важливим є те, що завдяки Олегу Березюку та Тетяні Острікові (ПП «САМОПОМІЧ») компанія ПАТ «Укрнафта» залишила податки у бюджеті міста. Тобто за місцем ведення діяльності, а це понад 10 млн.в рік.

Вирішувати проблеми нашого міста може тільки людина, яка тут живе

Я проживаю у місті Борислав. Тут я побудувала сімейний будинок. Мрію, що один з синів залишиться жити саме тут.

Мені не байдуже, яким повітрям будуть дихати мої діти та онуки. Мені не байдуже, що місто занепадає.

Я мрію жити у місті де належна інфраструктура, де вирує життя, є де працювати та проводити час. Я зроблю все можливе, аби гордитись містом у якому живу.

Хто, як не я?

---

О, Україно, мати моя,
Зазнала ти біди та горя,
Була скатована катами,
Була збичована бичами.

Тепер синам твоїм убогим
Нема добра,
Не можем вдома заробить,
Та своїх діток прокормить,
Хоча до праці не ледащі,
Умілі ми і роботящі.

Та рідним дітям в рідній хаті
Нема спокою,
Не має рідного покою,
Силу нема де приложити,
У що старатись, що робити?

І їдемо ми на чужину,
І я Тараса упомину,
Який казав: о горе вам….
Та не добра чужого ми
Хотіли, прагнули, шукали,
Ми свойов працев заробляли,
Терпіли насмішки чужих,
Аби хоч трішечки своїх
Піднять на ноги.

Дітей своїх малих
Лишали в дома на старих
Дідів й бабусь.
Вони на старість
дочекались,
Щоб діти їх
отак скитались,
Онуки без батьків росли.

А старшим людям що робить?
Нема за що хліба купити,
За хату нічим заплатить,
Лишилось лиш в Бога просити,
Щоб Україна-рідна мати,
Могла на ноги рівно встати,
Щоб дочки її і сини
Могли у дома працювати
Свою державу доробляти.

02. 04. 1997 р.
Любов ГОЛУБІЦЬКА