Урядовий законопроєкт № 4116 а щодо реформування системи управління єдиною газотранспортною системою України, який передбачає передачу української ГТС та підземних газосховищ в управління спільного підприємства за участи чужоземних енергетичних компаній, викликає низку запитань та принципових зауважень Всеукраїнського об’єднання «Свобода».

Ініціятива уряду недостатньо політично, юридично і фінансово обґрунтована та потребує більш глибокого опрацювання і обговорення в парламенті та суспільстві. По суті йдеться про передачу в концесію (що є одним зі способів прихованої приватизації) високорентабельних стратегічних активів української економіки. Таке рішення тягне за собою значні ризики для національної безпеки, у той же час не даючи жодних гарантій покращення енергетичної незалежности України.

По-перше, нагадуємо нашим союзникам по Революції гідности – парламентським фракціям «Батьківщина» і «УДАР»: ще рік тому, під час правління корупційно-олігархічного режиму Януковича, вимога збереження ГТС та підземних газосховищ у власності та в управлінні держави була спільною політичною позицією всіх трьох партій:  Українська правда., Батьківщина, Юніан..  Сьогодні немає жодних підстав, чому ця позиція має зазнати зміни.

По-друге, спекулятивним є юридичне обґрунтування необхідности ухвалення цього закону, а саме «з метою приведення функціонування газотранспортної системи України у відповідність з узятими Україною зобов’язаннями в рамках Договору про заснування Енергетичного Співтовариства». Взяті Україною зобов’язання полягають у необхідності розділення функцій транспортування, розподілу постачання та видобутку газу, зокрема у реальній незалежності ПАТ «Укртрансгаз» від вертикально інтегрованої компанії НАК «Нафтогаз». Жодної вимоги щодо того, хто повинен входити до складу компанії-оператора, европейське законодавство не містить. Тобто така аргументація уряду – це евроспекуляції, до яких у цьому питанні вдавався також режим Януковича.

Форма власности та управління  ГТС і підземними газосховищами – це внутрішнє питання України, яке необхідно вирішувати відповідно до національних інтересів. Наприклад, сусідня Польща розділила функції видобутку, транспортування і постачання в рамках національного холдингу, який зберігає у державній власності, а національний газотранспортний оператор на 100% залишається державною компанією.

По-третє, урядовий законопроєкт відкриває правову можливість для отримання контролю над українською ГТС з боку російського «Газпрому», який володіє пакетами акцій у 144-х європейських газорозподільних і газотранспортних компаніях. Наприклад, в South Stream Austria GmbH та South Stream Hungary Ltd. доля «Газпрому» – 50 %. Найбільша німецька компанія E.ON SE також є афілійованою до «Газпрому» та володіє близько 2 % акцій «Газпрому», а близько 90 % її акцій перебувають у вільному обігу. Великі европейські газові компанії не є підконтрольними урядам держав ЄС, а це означає, що питання енергетичної безпеки України вирішуватимуть приватні акціонери, серед яких у будь-який момент може з’явитися «Газпром».

Звертаємо також увагу на досвід Словаччини, де 2013 року німецька E.ON Ruhrgas та французька GDF Suez продали 49%  акцій оператора словацького ГТС чеській компанії ЕРН, a. s. Тож немає гарантій, що оператором української ГТС раніше чи пізніше, прямо чи опосередковано не стане російська компанія.

У цьому зв’язку важливим юридичним недоліком урядового законопроєкту є відсутність у ньому посилання на так званий Третій енергопакет ЄС, що зокрема, не дозволяє «Газпрому» контролювати газотранспортні потужності у європейських країнах через мережу своїх підконтрольних компаній і є правовою підставою для зупинки будівництва «Південного потоку».

По-четверте, ухвалення цього закону, незважаючи на публічні запевнення Прем’єр-міністра А.Яценюка, не дає жодних правових гарантій ні щодо завантаження української труби для транзиту російського газу в Европу, ні щодо припинення будівництва російського трубопроводу «Південний потік» в обхід України, ні щодо европейських інвестицій у модернізацію української газотранспортної системи. Тому урядові розрахунки про подвоєння прибутку від діяльности ГТС у разі її здачі в управління спільному підприємству є лише припущенням.

«Свобода» вважає, що уряд для досягнення цих цілей має шукати інші шляхи, які не передбачають втрати державного контролю над ГТС та підземними газосховищами. Наполегливе просування Росією економічно затратного проєкту «Південний потік» показує, що російська сторона керується у своїх вчинках політичною доцільністю, а не економічними розрахунками.

У питанні модернізації ГТС Кабінетові Міністрів слід керуватися підписаною у березні 2009 року Декларацією щодо модернізації ГТС між Европейським банком реконструкції та розвитку, Европейським інвестиційним банком, Світовим банком та урядом України.

По-п’яте, урядовий законопроєкт передбачає, що умови договору про передачу в оренду української ГТС та газосховищ визначатиме Кабінет Міністрів. З огляду на стратегічне значення цього договору для національної безпеки, а також із метою уникнення корупційних ризиків та забезпечення прозорих і  конкурентних умов залучення інвестора вважаємо, що такі договірні умови за пропозицією уряду має затверджувати Верховна Рада, як це відбувається, наприклад, при погодженні парламентом питань, пов’язаних зі зміною цільового призначення особливо цінних земель державної та комунальної власности, припиненням права постійного користування ними (ст. 6 Земельного Кодексу).

По-шосте, передача української ГТС та підземних газосховищ в управління спільному підприємству навіть за умови збереження контрольного пакету підприємства у власності держави означатиме суттєве обмеження впливу уряду на вирішення низки питань, які є критично важливими для економічної безпеки держави, зокрема забезпечення реверсу газу з країн ЕС, встановлення тарифів на транзит газу, умови постачання газу на внутрішній ринок, умови залучення інвестицій у модернізацію ГТС. Досвід уже проведеної корпоратизації державних підприємств-монополістів «Укрнафта» та «Турбоатом» показує, що наслідком ухвалення цього закону може стати повна втрата впливу уряду на ГТС і газосховища та використання їх для отримання надприбутків українськими та чужоземними олігархами.

«Свобода» послідовно виступає проти приватизації підприємств, які мають стратегічне значення для національної безпеки та розвитку української економіки. «Програма захисту українців» передбачає заборону приватизації стратегічних підприємств, повернення у державну власність раніше приватизованих та відновлення державного контролю над природними монополіями. Позиція націоналістів полягає в тому, що прибутки від діяльности стратегічних підприємств та природних монополій мають наповнювати державний б’юджет, а не приватні кишені.