Уперше у своїй новітній історії Борислав відзначає День міста та професійне свято працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості в умовах війни. На сході України, попри підписаний у Мінську протокол про припинення вогню, продовжують лунати постріли, а на російсько-українському кордоні «братня» Росія розгорнула ударне угрупування військ, а російський президент у розмові з політиками об’єднаної Європи погрожує взяти столицю незалежної Української держави Київ за п’ятнадцять годин. Мешканці українського Маріуполя риють окопи, будують бліндажі та готуються відбивати наступ російських військ. У середу Борислав у черговий раз приспустив прапори і полинув у скорботу в очікуванні прибуття чергової жертви російської експансії – вояка 80-ї Кіровоградської аеромобільної бригади, мешканця нашого міста Бродяка Степана Миколайовича, який загинув на полі бою.

Зрозуміло, що за таких обставин говорити із міським головою Володимиром Фірманом про проблеми та перспективи розвитку міста якось не випадало. Міський голова щойно підписав розпорядження про оголошення у зв’язку із загибеллю у зоні АТО Степана Бродяка триденного трауру. Український герой залишив у скорботі на нашій бориславській землі двоє діточок, кохану дружину, зболених батьків, сестру та братів. Усе місто поглинула жалоба. Відтак розпочинати розмову про святкування якось не личило. Та все ж перед тим, як залишити робочий кабінет міського голови, я відважився запитати:

– Пане голово, у цей непростий для України час що Ви вважаєте найважливішим для Борислава та бориславців?

– Очевидно, те, що нині є важливим для цілої країни, – не програти війну та не втратити державу. Складно уявити, що у відкритому протистоянні з огляду на економічну ситуацію та військовий потенціал Україна має великі шанси вистояти із другою військовою потугою світу. Хоч з іншого боку ми отримали унікальний шанс збудувати якісно нову проєвропейську країну. На нашому боці правда. Нас підтримують світова спільнота та прогресивна світова громадськість. У нас високий моральний дух і велике бажання відстояти рідну землю віз зазіхань ворога. Країна стала єдиною. Такого не було ніколи. Безперечно, враховуючи, які корені має те зло в нашому суспільстві, вистояти буде непросто. Навіть важко. Треба визнати, що сьогодні у нас нема повноцінної служби безпеки, освіти, внутрішніх військ, економіки… Єдине, що в нас є, – то наш народ, який готовий боротися за свою свободу. Це є найважливіше! Все інше, разом з усіма недоліками, ми зможемо поправити. Щодо святкувань, то в умовах, коли кожного дня гинуть люди, гучно святкувати недоречно. Зрозуміло, що якісь заходи, приурочені до професійного свята нафтовиків, відбудуться. Але вони будуть проходити скромно – без високопарних слів, гучних заяв, мітингів. Ми повинні пам’ятати про загиблих на війні хлопців, які просто зробили те, що має зробити кожен громадянин і патріот нашої держави

– Можливо, це і недоречно, але хочу запитати, що Ви хотіли б побажати бориславцям та бориславським нафтовикам напередодні професійного свята та Дня міста Борислава?

– В першу чергу – єдності та мудрості. Не піддаватись на провокації та не робити того, що може зашкодити нашій Батьківщині. Бути об’єктивними в оцінках і пам’ятати, що ми зобов’язані відстояти нашу державу. Ми не маємо права програти цю битву, можливо, найважливішу за останні 360 років, оскільки відновити після поразки щось уже буде практично неможливо. Бог нас має в опіці. Бога треба просити. Бог хоче співпраці, а співпраця є нашою роботою. Щоденними справами  кожен із нас повинен боротися за нашу Незалежність на своєму місці. Свого часу митрополит Андрей Шептицький говорив: «Любіть Україну не пустими заявами, не потоком високопарних фраз, а важкою щоденною працею». Тоді ні один загарбник не зможе поставити нас на коліна.

– Даруйте за нетактовність, але якась розмова у нас виходить надміру сумна і песимістична. Чи не скажете на завершення щось таке, що здатне вдихнути у душі людей напередодні свята надію, якийсь оптимізм?

– Україна сьогодні перебуває у стані війни, гинуть люди. Це реалії нашого сьогоднішнього життя. Проте хочу зауважити, що минулого року в Україні війни не було, але економічна ситуація, відношення держави до потреб територіальних громад було значно гірше. За 15 місяців наше місто не отримало із держбюджету жодної копійки. Зараз ситуація значно покращилась. Це при тому, що в країні йде війна. Я вдячний урядові, казначейству, а також усім тим людям, які навіть за таких складних обставин вишукали фінансові ресурси і змогли профінансувати хоча б окремі програми розвитку територій. У нашому місті це відразу знайшло відображення на роботі комунальних підприємств і на тих справах, які планували зробити. Зараз ми закінчуємо перекриття адміністративного корпусу стадіону «Нафтовик». Сподіваємося, що це буде додатковий стимул у розвитку його діяльності. Хочу відзначити, що до цього будівля не мала шатрового даху. До кінця місяця плануємо вирішити питання ремонту покрівлі кінотеатру «Каменяр», будівля якого уже стала проблемною. Продовжуються роботи із енергозбереження у будівлях бюджетних установ. Вдалося поміняти вікна в державній гімназії, в окремих дошкільних установах. Плануємо провести також заміну у 5-й і 8-й школах. Тобто, якщо тільки з’являється ресурс, за який можна хоч щось робити, – ми це робимо. Нарешті зрушилиа з мертвої точки проблема фінансування ремонту доріг. Нещодавно було завершено капітальний ремонт асфальто-бетонного покриття по вул. Д. Галицького. Плануємо найближчим часом, якщо буде фінансування, розпочати ремонт вул. С. Бандери, В. Івасюка та М. Грушевського. Ці роботи мали бути профінансовані ще минулого року, але через відсутність фінансування вимушені виконувати їх зараз. За рахунок бюджетних коштів встановлені два сучасні  спортивні майданчики у 4-й та 5-й школах. Це також планувалося зробити минулого року.

Нещодавно було закуплено для медицини нове обладнання. Плануємо також купити три трактори для комунальників, бо те, на чому вони працюють, не витримує ніякої критики. Оте маленькі зрушення на краще є.  Але не може бути нормального розвитку і фінансування в умовах війни. Нам потрібен мир. Це той шлях, який маємо пройти. Я не закликаю до песимізму. Так, нам сьогодні важко і, можливо, буде ще складніще. Але впадати у відчай також немає підстав. Треба набратись терпіння, витримки та гідно і з честю пройти ті випробування, яке поклав на наші плечі Господь.

Розмову записав

Петро МАГУР.