Село Звір, що на Самбірщині, ще й сьогодні миле моєму серцю. Там я чи не вперше набував вагомого досвіду педагогічної діяльності, а також письменницької вправності. Крім того, після напруженого навчання у Дрогобицькому державному педінституті ім. Івана Франка (1970 р.) я відпочив, набрався душевної рівноваги, набув доленосних звичок самостійного життя. До того ж, за два роки я написав там чимало поезій, новел, оповідань, нарисів, літературно-критичних статей.
Мешкав у добрих і милих людей – Марії Іванівни та Івана Васильовича Чіхраків, котрі до мене ставилися як до рідного сина. пам’ятаю (не всіх!) вчителів, учнів, дорогий мені і восьмий клас, який на той час був випускним. Дружні стосунки у мене були із істориком Михайлом Балицьким, математичкою Оленою Бережницькою, директором школи Омеляном Хруником, піонервожатою Ганною Кінзерою, іншими.

У школі я викладав чимало предметів, зокрема українську мову та літературу, німецьку мову, образотворче мистецтво, фізкультуру, бувало, що й креслення. Правда, працював я там недовго: після кількох років перейшов на викладацьку роботу в навчальний заклад, у якому навчався.
Йшли роки, багато чого змінялося у моїй професійній діяльності, але гірського села я, звісно, не забув. Воно мені, неначе літо – тепле спогадами, моєю молодістю, шкільними буднями.
Нещодавно я знову побував у цьому дивовижному селі – разом із журналістом і письменником Романом Пастухом та вчителькою, поеткою Любов’ю Проць. Метою нашого перебування там було взяти участь у семінарі вчителів-філологів Самбірського району з патріотичного виховання молоді. Ми, письменники, поділилися своїми міркуваннями щодо цієї важливої тема, а також прочитали свої нові твори. Вчителі, директор школи Ольга Ожга, завуч Ганна Кінзера та учні зустріччю були вельми задоволені. Втім цей захід і нам дуже сподобався – своєю невимушеністю, демократизмом, теплотою дружби.
Після закінчення семінару ми фотографувалися на довгу, щиру та незабутню пам’ять.
Андрій ГРУЩАК,
письменник

Print PDF