Лікаря Східницької селищної лікарні Дмитра Мар’яновича Сенишина у Східниці знає кожен. Вже три десятиліття свої знання і досвід віддає він селищній громаді. З 1988 року по 2009 працював головним лікарем у Східниці. А окрім медичної практики багато часу і енергії віддавав громадській діяльності. Був обраний і депутатом до Бориславської міської, і депутатом Львівської обласної рад. Це теж своєрідне визнання його праці і заслуг перед громадою.

Згодьтеся, що дуже непростою є дорога звичайного хлопця з багатодітної родини у невеличкому гірському селі Урич до нинішніх реалій. Нелегко було після закінчення сільської школи поступити на навчання до Бориславського медичного училища. А скільки треба було наполегливості і бажання, щоб закінчити навчання з «червоним» дипломом і в числі трьох найкращих випускників дістати скерування до медичного вузу, до Львівського медінституту. Після закінчення навчання рік спеціалізувався у першій Львівській клінічній лікарні за спеціальністю «неврологія». А після цього, згідно норм тодішнього законодавства, повернувся вже викладачем до Бориславського медучилища, де відпрацював з 1982 по 1988 рік. Водночас працює і лікарем амбулаторного прийому міської поліклініки, молодого спеціаліста запрошують на стажування у Москву, де пропонують навчання в інтернатурі у відомому інституті імені Семашка. Це були дуже хороші перспективи професійного росту. Але був уже одружений та й у Бориславі обіцяли надати квартиру, то ж і повернувся, так би мовити, додому.
А потім були вибори головного лікаря Бориславської центральної міської лікарні, в яких брав участь і він. Після цього був призначений головним лікарем Східницької міської лікарні. Від 1988 по 2009-й очолював цей медичний заклад.
Так сталося, що з метою економії коштів Бориславська міськрада передала Східницьку лікарню в оренду Львівській обласній лікарні відновного лікування. І з того часу Дмитро Сенишин працює лікарем-консультантом цієї медичної установи.
Та цінують його у східницькій громаді не лише як хорошого спеціаліста медичної справи, але й як активного учасника всіх подій, що відбуваються у селищі-курорті. Вперше у 1991 році обрали його депутатом Бориславської міської та Східницької селищної рад. А з 1998 по 2002 він відстоював інтереси нашого регіону як депутат Львівської обласної ради.
Напередодні шістдесятилітнього ювілею, ми й попросили розповісти Дмитра Мар’яновича, що найважливіше, на його думку, вдалося зробити за оті десятиліття невтомної праці на благо громади. На хвилинку замислюється, а далі розповідає:
– Важко визначити щось одне. Коли виконував депутатські обов’язки у облраді, то спільно з колегами вдалося ініціювати і відстояти Програму розвитку курорту Східниця як національної дитячої оздоровниці. Це було дуже важливо. А ще, попри всі перешкоди, ми тоді добилися-таки статусу гірського населеного пункту для селища. Спочатку при розгляді підготовлених документів на засіданні Кабміну України Бориславу та Східниці було відмовлено у наданні такого статусу. Це був серпень 1997 року. Але через кілька місяців з’явилася в селищі ініціативна група і ми знову звернулися у Кабінет Міністрів, у Міністерство екології. Взяли первинні документи з вимогами до статусу гірського району і спільно з тодішнім селищним головою Богданом Дмитришиним підготували новий пакет документів на призначення вже цього статусу вже окремо для Східниці, без Борислава, зініціювали повторний розгляд на засіданні Кабміну і у грудні 1997 року окремим рішенням нашому селищу було надано цей статус гірського населеного пункту. Тоді і Борислав мав реальні шанси добитися цього статусу. Депутатом Верховної Ради від Старосамбірського та Турківського районів був Орест Фурдичко, який добився доповнення до цього закону про статус гірських населених пунктів, висоти зменшили від 550 до 500 метрів над рівнем моря. Власне після цих поправок Борислав теж мав шанси повторно подати документи і таки добитися такого статусу для міста. Але не сталося. Тоді ж, у 1991 – 1994 роках, можна було вирішити і проблему водопостачання Борислава, що зараз є найгострішою проблемою для міста. Адже місто є самодостатнім. І ще до початку дев’яностих було цілодобово забезпечено водою, хоч тоді працювало набагато більше промислових підприємств. У 1994 році йшла мова про об’єднання міст Борислав, Дрогобич, Трускавець у єдине місто – Прикарпатськ. І під цю програму розглядалося як першочергове завдання – забезпечення водою. Був побудований стратегічний водогін «Борислав – Рибник». Але стався великий паводок, стихійне лихо. І тодішні керівники Дрогобича «висмикнули» двадцяти мільйонів і забезпечили водопостачанням тільки Дрогобич. А на мою думку, Бухова нам вистачало б для забезпечення всіх трьох міст, достатньо було б вкласти кошти в нову магістраль, відмовившись від водомережі ще часів Польщі.
– Добре, пане Дмитре. Щойно закінчилися вибори до місцевих рад. Як би Ви їх прокоментували?
– Вважаю, що східничанам з вибором селищного голови поталанило. Мабуть, Іван Піляк є одним з лідерів щодо довіри громади навіть на тлі всієї України. Згодьтеся, отримати на виборах 82 відсотки голосів – це не так просто. А щодо моєї участі у виборах, то йшов я на вибори, так би мовити, для експерименту. Від нової політичної сили – Партії честі, справедливості і боротьби із корупцією, яка щойно заявила про себе. Я балотувався до Бориславської міської ради. Так, наша партія не набрала відповідної кількості голосів, ми не пройшли. Але це є перспектива на майбутнє, ми заявили про себе, партія потрібна, прогресивна і, думаю, на наступних виборах люди її підтримають. Я оптиміст.
У ці дні Дмитру Сенишину виповнюється шістдесят років. Як говорить сам, ця дата, ніби своєрідний життєвий екватор. Можна підсумувати все, що вже вдалося досягти, і дуже чіткою бачиться перспектива того, що іще належить зробити. Більш вибірковим стаєш у ставленні до оточуючих, більше радості від успіхів близьких людей, від спілкування із дітьми та внуками, а ще хочеться зробити щось таке, щоб залишити цьому житті хорошу пам’ять про себе, адже ніхто з нас не вічний. І нинішні плани, нинішнє захоплення Дмитра Сенишина – апітерапія. Вивчення оздоровчих, лікувальних можливостей поєднання дії мінеральних вод із продуктами бджільництва, тобто поєднання апітерапії і бальнеології. Він постійний учасник різноманітних наукових конференцій із вивчення цієї проблеми, почесний апітерапевт України. Саме він єдиний від нашої країни був на 43-у Конгресі апімонії світу, що проходила в Києві, призначений головою комісії щодо вивчення проблем апітерапії. А буквально днями повернувся із п’ятого з’їзду апітерапевтів України, де виступив з науковою доповіддю. Перспективи і лікувальні можливості цього напрямку терапії зацікавили навіть представника від Арабських Еміратів, заступника міністра економіки цієї квітучої арабської держави: підписано договір про співпрацю цієї країни із Асоціацією апітерапевтів України і незадовго делегація, до якої окрім пана Дмитра входить і відомий апітерапевт з Одещини пан Юрій Солоденко, вирушить у цю країну.
Свій ювілей Дмитро Мар’янович зустрічає в розквіті професійних і творчих сил, з великим бажанням і далі свої знання і професійний досвід віддати громаді, селищу, що стало для нього рідним за ці багато прожитих тут літ. В ці дні вистачатиме привітань і побажань на майбутнє від друзів, знайомих, вдячних пацієнтів. Але, звичайно ж, найціннішими будуть вітання від найрідніших, коли зберуться всі за святковим сімейним столом. Від дружини Світлани, з якою спільно, понад 35 років, долали всі життєві випробовування, дочки Тетяни, юриста за освітою, та сина Павла, що обрав своєю професією теж медичну справу, як і батько. А ще двох внучат – Таїсії та Владислава, для яких дідусь і найбільший авторитет, і перший порадник у всіх справах. Ми ж тільки доєднуємось до тих вітань і бажаємо прекрасному лікарю і чудовій людині – Дмитру Сенишину, щоб всі його плани і проекти здійснилися і в такому ж розквіті енергії, творчих сил він зустрічав усі свої наступні ювілеї.
Ігор ЮРИНЕЦЬ

Print PDF