У суботу, 12 грудня, у загальноосвітній школі № 7 відбулися «Великі Андріївські вечорниці». Організатором цього свята став гурток «Джура», керівником якого є Микола Когут.
Розпочали свято ведучі вечорниць Анна Пирог та Софія Пишкович:
– Вечір напередодні свята Андрія вважався чарівним, а ніч – доленосною. Це одна з найдовших ночей року, а в дохристиянські часи вона називалася Калитою, бо цього дня треба було випікати спеціального ритуального коржа – калиту. А дівчата пекли ще й балабушки, на яких ворожили на свою долю. Молодь цієї ночі спати не лягала, – адже це була своєрідна українська карнавальна ніч. Це була ота єдина ніч протягом року, коли дозволялися різні парубочі жарти та витівки. Коли якийсь суворий батько не пускав свою доньку на вечорниці, хлопці знімали його ворота і вішали на дерево або викидали на стріху. Могли і комору на дощечки розібрати. А якщо якісь сусіди жили у постійних сварках, то їм обмінювали ворота, – тобто, живіть, люди, по-людськи! Цієї ночі кожен хотів дізнатися, яка доля його чекає цього року. Існувало багато парубочих ворожінь, але ще більше було, звичайно, дівочих ворожінь. Ці ворожіння добрі, вони не несуть у собі нічого лихого: ніяких наговорів, ніяких чар, вони чисті, адже люди у природи просять кращої долі і прагнуть дізнатися, що ж їх чекає у майбутньому.
А коли ж дівчата ознайомили присутніх у залі з традиціями свята, на сцені з’явилися дві господині, роль яких виконували вчителі ЗОШ № 7 Галина Калапунь та Світлана Шемеляк. А після сварки господинь почали дівчата ворожити. І чобіт кидали через ліве плече, а тоді дивилися, у який бік чобіт носком показує, звідти і старостів слід чекати; і правий чобіт один за одним ставили – чий першим за поріг переступить, та першою і заміж вийде; і на балабухах ворожили – чию голодний пес першою з’їсть, та і перша заміж вийде. Дуже цікавим було ворожіння, яке називалося «Решето». Так можна було дізнатися, хто за професією буде суджений. В решето клали шматок заліза, хто його витягне, тієї чоловік ковалем буде, якщо колоски – хліборобом, шматочок дерева – столяром чи теслею, шматок воску – пасічником, а якщо чарку – то п’яницею, люстерко – не інакше, як великий ледащо. Хотіли дівчата й ім’я судженого дізнатися. Колись в українських селах дівчата виходили на перехрестя і запитували першого зустрічного чоловіка його ім’я. Отак дівчина знала, як зватимуть її судженого. Та учасниці вечорниць на вулицю не йшли, а запитувала імена у глядачів.
Окрім ворожінь, дівчата та хлопці і співали українські пісні та коломийки, й танцювали, зачитували приказки та прислів’я, демонстрували різноманітні сценки, які дуже всім сподобалися, і варениками частували, і різноманітні ігри грали. Однією з таких було кусання калити. Хлопці обрали пана Калитинського, який мав захищати калиту. Усі парубки ставали в чергу, а потім під’їжджали на коцюбі, тому кожен по черзі був паном Коцюбинським, який мав вкусити калиту і отримати титул переможця. А дівчатам потрібно було розсмішити хлопців, щоб перешкодити вкусити калиту, бо хто засміявся, той з гри вибував. А руками калиту чіпати було заборонено. Можна було тільки зубами кусати. Смішили дівчата хлопців так, що аж за боки трималися. Та останнього не розсмішили, і йому вдалося вкусити калиту. А на завершення вечорниць дівчата частували варениками ще й глядачів.
Завдяки таким забавам молоді хлопці та дівчата оживили українські традиції, згадали нам, як колись святкували Андріївські вечорниці наші предки. Вони показали нам справді Великі Андріївські вечорниці, створивши колоритне і веселе свято з українськими піснями та танцями, з вишиваними рушниками, з цікавими, захопливими іграми та конкурсами і, звичайно, зі смачними варениками, показавши, що сучасна молодь також вміє гарно веселитися.
Ірина НОВАК

Print PDF