Малий хлопчина вибіг на проїжджу частину дороги і почав крейдою писати вульгарні слова. Старший чоловік, побачивши вульгарність напису підійшов і запитав:
– Для чого ти це робиш?
Запитання залишилось без відповіді. Тоді старший чоловік задав хлопчині інше питання:
– Скільки маєш років?
– Десять, – відповів малий хлопчина.
– А що будеш робити через десять років?
– Піду вчитися в університет.
Хлопець був добре одягнутий, доглянутий, правдоподібно, що походив із заможної родини.
– Тобі подобається цей світ, – продовжував запитувати старший чоловік.
– Ні.
– А що би ти в ньому змінив?
– Я б повністю очистив би його з його бруду.
– Старший чоловік був шокований такою відповіддю. Він задумався і запропонував хлопцеві:
– Дуже добре бажання. Але давай не чекати десять років, чи більше, а почни очищувати світ негайно. Може витреш ті брутальні слова, які ти написав на проїжджій частині дороги?
– Я не маю хустинки.
– А ти спробуй рукою. Хлопець не зміг стерти жодної літери, тому що асфальт в цьому місці мав виїмки, дірки.
– Бачиш, ти хочеш змінити світ і звільнити його від будь-якого зла та бруду, а сам не можеш навіть виправити те, що ти сам зробив злого. Бачиш, як важко почати від самого себе?
Сучасній людині також не подобається цей світ, в якому ми живемо. Ми часто нарікаємо на те, що відбувається в сучасному світі. Нарікаємо на кривду, ненависть, зло. Часто з цього приводу ми обурюємося і ставимо претензії до Господа Бога, що Він все це дозволяє. Тим часом ми самі багаторазово це зло, ненависть і кривду на землі помножуємо, поповнюючи гріхи. Ми ведемо себе так, як цей хлопчина, який писав на асфальті проїжджої частини вульгарні слова. Дуже важко починати виправляти світ, починаючи від самого себе. В часах Ісуса Христа, коли Спаситель ще не вийшов на привселюдну проповідь люди мали ті самі відчуття. Люди прагнули очищення світу від бруду зла, ненависті.
В той час появляється на березі Йордану, навпроти Юдейської пустині, пророк Божий Іван, який голосить найважливішу інформацію, яку Бог доручив йому сповістити народові. Коли б ми отримали завдання довести найважливішу інформацію до вух, свідомості і розуму слухачів, то ми б намагалися вийти у найбільш людні місця: майдани, сцени, і т.п. Тоді ми б могли передати цю інформацію, яку нам доручено донести до людей. Іван цю інформацію, яку доручив йому донести до людей Бог, доносить її з пустині. Здається його поступок алогічний, але ми бачимо ефект. Вся країна Юдейська і весь Єрусалим пішли в пустиню до Івана. Там Іван проповідує і хрестить.
Напевне більшість із нас, хоча б один раз були на березі моря і вдивлялися у красивий, заспокоюючий горизонт блакиті. Більшість із нас прогулювалися берегом пляжу на березі моря. Перед нашими очима відкривалися речі брудні, зайві, які море викинуло на берег. Ми зупиняємося і думаємо, що криє в собі море, адже в морі перебувають істоти, які не можуть обійтися без води. Вони тримаються глибин. Але в морі є такі предмети, яким все одно, чи бути у воді чи поза нею. Так є у світі людей. Ті, які занурені в глибину любові Бога, не можуть обійтися без Божої любові. Але є і ті, які є зайвими для моря, тому що є брудними. Іван Хреститель був сином свого народу і йому не було все одно, чи будуть гинути його одноплемінники чи ні. Тому він хоче їхнього спасіння. Наслідком цього внутрішнього стремління є бажання спасіння своїм єдинокровним братам та полум’яна проповідь зі словом: «Покайтеся! Учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: Ми маємо отця Авраама. Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння! Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом й огнем» (Mт. 3, 8-11).
Незважаючи на подібність служіння Івана до діяльності інших святих семітських мужів, воно мало дві дуже характерні та оригінальні особливості:
1) одноразовий характер хрещення; на відміну від щоденних омивань, які практикували фарисеї та єссеї, хрещення Івана здійснювалося тільки раз; в цьому відношенні воно нагадувало омивання прозелітів, через яке язичники приймали юдаїзм;
2) відсутність привілеїв вибраному народові; Іван навчав, що приналежність до Вибраного Народу сама по собі не допоможе в День Суду: «Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама» (Мт 3, 9; Лк 3, 8); Іван ніби відлучав весь народ, й приймав назад тільки тих, хто покаявся та охрестився.

Іван хрестив водою. Це був зовнішній знак, який не здійснював зміни в житті людини. Зміна мала відбуватися завдяки зусиллю людини, яка є слабкою після гріхопадіння. Ісус хрестив Святим Духом – це хрещення дарує надзвичайну благодать та духовну силу (Дії 1, 8). Завдяки хрещенню Святим Духом, люди стають членами Церкви – Христового Тіла (1 Кор. 12, 13), – Нового Ізраїлю.
Господь Бог встановив для Ізраїлю Заповіт: «То Мій заповіт, що його ви виконувати будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами. А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з потомства твого. Щодо обрізання, нехай буде обрізаний уроджений дому твого й куплений за срібло твоє, і буде Мій заповіт на вашім тілі заповітом вічним. А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєї крайньої плоті, то стята буде душа та з народу свого, він зірвав заповіту Мого!» (Бут. 17, 10-14).
Стародавнє обрізання у євреїв було знаком приналежності до Бога. Необрізаний не був присвячений єдиному Богу і Творцеві всіх. Він вважався іновірним та негідним приносити Богові жертву, негідним звертатися до Бога. Старозавітне обрізання було праобразом християнського Хрещення. В юдаїзмі існувала практика ритуальних омовінь. Так після дотику до покійника людина була ритуально нечистою і повинна була пройти процес очищення й омовіння водою. Так само було з дотиком до нечистих тварин чи плазунів. Такі ритуальні омовіння були постійними, а хрещення Івана було одиноким. Воно було подібне до прийняття прозелітів в юдаїзм. Прозеліт – це людина, яка навернулася в юдаїзм з інших релігій. Кожен мужчина, який хотів ввійти в число єврейського народу, приходив до священиків. Над цією людиною читалися спеціально визначені молитви і його занурювали в спеціальний басейн, після чого звершувалося обрізання. З цього моменту він вже вважався євреєм, членом Божого народу.
Цікавим є те, що Хрещення означає занурення. Іван занурював також у води ріки Йордан тих, хто приходив до нього з покаянням. Ми сьогодні не практикуємо повного занурення під час Хрещення дітей через загрозу для самого життя. Зараз священик обережно поливає воду на голову дитятка, або ж окроплює його задля безпечності. В часи Ранньої Церкви, коли люди христилися в ріці, такий ризик для життя був очевидністю. Саме Хрещення звершувалося так: На голову людини клали руку і занурювали його у глибину вод. Для безпечності Хрещення дітям попід пахи обв’язували ремінці на випадок, коли б дитина вислизнула з рук і поплила за течією. За ці ремінці можна було витягнути дитину з швидкої течії ріки. Цей обряд погруження у глибину води символізує момент помирання. Людина помирає для минулого життя. Його попереднє життя хорониться, погребається в цих холодних тайних водах, а сама людина виходить із води новою, світлою, чистою і праведною.
Через Святе Таїнство Хрещення, яке проходить людина, її природа мовби помирає, і, помираючи виходить з цієї купелі, тобто воскресає до нового праведного, чистого християнського життя. Таким чином ми бачимо, що хрещення Івана відкидало привілей обрізання. Іван вносить новизну, бо у нього замість обрізання є покаяння. Покаяння – це зміна дотеперішнього способу життя. Покаятися – значить залишити всі діла темряви та діла, як походять з ненависті, щоби одягнутися у ризу світла, в ризу милосердя та в ризу любові. Грецьке слово «покаяння» означає зміну мислення, зміну способу думання. Відтепер обрізання перестає бути союзом людини з Богом. Цим союзом людини з Богом стає Хрещення і Покаяння.
Сьогодні, у свято Богоявлення, ми чуємо голос Предтечі і Хрестителя Господнього Івана на берегах ріки Йордан біля Юдейської пустині. Іван голосить: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (Mт. 3, 2); «У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» (Mк. 1, 3).
А щоби сьогодні сказав сучасній людині Іван?
Іван сказав би до нас, щоби ми порвали з гріхом лінивства, щодо молитви.
Іван нагадав, щоби ми виконували третю Божу Заповідь і в неділю та свята приходили до храму.
Іван картав би нас за обмови, плітки, уривання честі, наклепи. Ми навіть не думаємо, що все це приносить біль невинній людині. Іван картав би нас за це. Іван картав би нас за скупість і байдужість до ближнього, особливо в сьогоденні, коли іде війна на Сході країни.
Іван картав би нас за гордість і вивищення себе над іншими.
Він картав би нас за пияцтво, адже сам вина і сикери не пив від лона матері своєї. А сучасна людина, піддана алкогольній залежності, лежить у рові, лежить на тротуарі, ганьблячи свою гідність.
Іван картав би нас за нечистоту, за подружні зради, за аморальні бесіди, які ведуть до гріха перелюбу.
Він картав би нас за впертість у гніві.
Нехай слова Івана: «Покайтеся!» змінять наше думання, наші звички і навернуть нас до правдивої дороги до Бога. Амінь.
о. д-р Роман
ВАСИЛІВ,
парох церкви
Святої Анни,
декан Бориславського деканату УГКЦ

Print PDF