У четвер, 21 листопада, Україна відзначила День Гідності і Свободи, що став справжнім святом незламності духу українського народу для всієї Батьківщини. Адже започатковано його на честь двох революцій: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності – 2013. Це свято ніби є наступником Дня Свободи, що відзначалося на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 рік 22 листопада. Аж доки не скасував його сумнозвісний президент-утікач Віктор Янукович. Але 13 листопада 2014 року п’ятий Президент України Петро Порошенко підписав укази, згідно з якими українці щорічно 21 листопада відзначатимуть День Гідності і Свободи.

Адже саме наприкінці осені, шість років тому, студенти, молодь, небайдужі громадяни вийшли на столичний майдан, площі міст і сіл України, щоб відстояти європейський напрямок розвитку нашої держави. А вже у лютому Майдан переріс у криваве протистояння між загонами «Беркута», озброєними «тітушками» та звичайними людьми, які прагнули змінити майбутнє країни на краще. У тому двобої із прислужниками злочинного антиукраїнського режиму Януковича тоді загинуло понад сотню патріотів. Та їхня смерть не була даремною. Завдяки їм країна стала іншою. Учасники тих подій, мабуть, і не думали, що зміниться не тільки Україна, але й геополітична ситуація в цілому світі. Кремлівський карлик нарешті зняв маску і показав світу свій справжній звіриний оскал, свою сутність. В нашого народу є приказка, що коли Бог хоче когось покарати, то найперше забирає розум. Так сталося і цього разу. Вчинки і тодішнього «легітивного» і «дідуся Кабаєва» не вкладаються в голові розумної людини, це дії двох божевільних. Вони ніяк не можуть зрозуміти, що український народ – непереможний, загартований тисячоліттями визвольної боротьби і відстоює своє право жити у вільній і незалежній європейській державі. І наше прагнення до свободи не зламати нікому. З нами правда, з нами Бог і Україна.

Мешканці Борислава не залишились осторонь тих буремних подій. Зима 2013 розпочалась з холодом, вітрами, а то й снігом. Але щодень на міській центральній площі було людно і гамірно. Щодень тут збирались люди на підтримку тих студентів і молоді, тих патріотів, які на Майдані у Києві відстоювали наше право бути вільним народом. Щодня у центр міста приходили з національною символікою представники студентської громади медичного коледжу, професійного ліцею, старшокласники шкіл міста, зрештою і представники старшого покоління. Також тут проводився збір добровільних пожертв для бориславців, що виїхали до Києва, а, до речі, щодня з Борислава виїжджав до столиці автобус із представниками бориславської громади. Тож Борислав ще раз утвердив себе як патріотичне і свідоме місто.

Здається, події 2014 року не такі уже давні, з того часу минуло всього шість років. Чи варто їх списувати в історичне минуле нашої держави – думаю, що ні, це ще зарано. Адже мета, яка були проголошені на Євромайдані ще не досягнута, це тільки початок. Україна була під гнітом окупантів багато століть. Інколи вона виривалась, відроджувала свою національну ментальність, традиції і знову потрапляла в ярмо загарбників. Хто в цьому винен? Та, можливо, ми з вами і минулі покоління. Не завершили розпочате, не дотискали, сподіваючись, що все вже буде добре. Нарешті, нам потрібно зрозуміти, що рахуються тільки з сильними. І тільки коли ми будемо сильними, не будемо ворогувати, будемо допомагати і підтримувати один одного, – тоді станемо міцною єдиною нацією. Нам, українцям, потрібно навчитися робити висновки з нашого історичного минулого. Потрібно усвідомити, що тільки від нас залежить, як буде розвиватись наша історія далі.