(За матеріалами Інтернет-видання MediaSat)

Те, що Україна – країна з низькою культурою споживання контенту, високим рівнем піратства і низькою платоспроможністю, не виключає той факт, що глядач розпещений дорогим контентом, а ринок платного ТБ, легального, існує.

Маленька ремарка. Українське телебачення, як платні пакети, так і самі телеканали давно технічно, технологічно, контентно не поступаються світовим аналогам. Якщо ви включите західні канали, здивуєтеся, що місцеві мовники давно на рівні світових стандартів, а то і вище. За винятком одного – ціни. Продукт, який українським споживачам здається дорогим, переоціненим, на інших ринках коштує в рази дорожче.

Щоб споживач не потопав в ілюзіях, спробую пояснити, як працює ринок платного ТБ в Україні, та й у світі в цілому? Для початку! Телебачення не буває безкоштовним! Ось забудьте це формулювання. Все телебачення платне. Питання лише в моделі монетизації. Їх всього три:

– перегляд оплачений рекламодавцем;
– перегляд оплачений глядачем;
– гібридна модель.

З точки зору технологічного ланцюжка доставки, телебачення буває відкритим або закодованим. Транспортом виступає ефір, супутник, кабель, інтернет.

У більшості країн ефірне телебачення в ході еволюції та розвитку технологій, отримало статус універсальної послуги, в рамках якої, телеканали доступні споживачам у відкритому доступі. Всі інші способи постачання, де сигнал не є частиною технологічного ланцюжка мовника, будь то кабельне телебачення, IPTV- або OTT-сервіси, супутникова платформа DTH – мають провайдера, формування пакетів їх наповнення і абонентську плату, відповідно.
При формуванні заповнення програмної послуги, провайдер ділить телеканали на кілька категорій:

Телеканали універсальної програмної послуги.
Це, так звана послуга «must carry» – затверджений на законодавчому рівні перелік телеканалів, які абоненту надають в обов’язковому порядку, в більшості випадків безкоштовно в рамках послуги. Тобто, гроші абонент платить провайдерові виключно за технічну доставку, а не за канали. Сюди входять: UA: Перший, UA: Культура, Рада, UA: Львів, UA: Крим.

Телеканали медіагруп.
В Україні існує чотири основних медіагрупи: ІнтерМедіаГруп, 1 + 1 Медіа, Медіа Група Україна, StarLightMedia. Сумарно їх близько 30.
У цифровому ефірі Т2 ці канали доступні у відкритому доступі, а до провайдерів вони потрапляють вже за гроші. Так як левова частка телеперегляду в мережах кабельників припадає на ці канали, їх наявність в мережах практично обов’язкова. Є, звичайно, в Україні провайдери, які з якоюсь із медіагруп не домовилися, але це радше виняток з правил, оскільки відключення каналів будь-якої з медіагруп – викликає обурення з боку абонентів.

Інші українські канали
Сюди відносяться платні канали медіагруп та інших правовласників, які не ввійшли в першу і другу категорії – телеканали «Футбол 1», «Футбол 2», «Спорт 1», «Спорт 2», умовно безкоштовні канали та канали, які платять провайдерам за доступ до мозку телеглядача, Сюди також входять телемагазини, релігійні, партійні новинні канали.

Іноземні телеканали
Канали іноземних мовників, які отримали в Україні дозвіл Національної ради України з питань ТБ і радіомовлення та офіційно продаються провайдерам. Сюди входять канали групи Viacom, Viasat, Fox / NatGeo, Discovery / Eurosport, Sony, SPI, Setanta Sport і іншим.
У списку Нацради їх більше 150.
Величезна помилка вважати, що при виборі телеканалу для включення в свою мережу провайдер оперує інтересами глядача. В першу чергу, кабельник дивиться на фінансові умови і чи зможе він їх виконати, беручи до уваги можливості своєї абонентської бази, технологічні особливості мережі та конкурентному ринку. І тільки після цього погоджується включатиме телеканал в мережу або не включати.
Фінансові умови бувають також кількох типів:

Умовні кошти, щось з розряду 120 грн в місяць. Не може у нас продукт / товар представлятися безоплатно, податкова цього не зрозуміє;

Фіксована плата незалежно від кількості абонентів в мережі, наприклад, 100 $ за телеканал в місяць;

Фіксована плата за абонентську базу, наприклад, 1000 $ в місяць за 5 телеканалів до досягнення кількості абонентів від 0 до 5 000 осіб. Щомісяця провайдер здає звітність, після досягнення умови переглядаються. Є в договорах з «дорогими» телеканалами є така неприємна для провайдера умовність, як прогресія. Правовласник може на рік виставити оціночне зростання абонентської бази і до неї прив’язати ціну.

А ля Карт (A la carte). Умовна схема, в якій провайдер оплачує кількість абонентів, що придбали телеканал(-и). Так само ціна залежить від кількості абонентів провайдера, появи нового гравця на ринку – це вже подія. Новачкам стартувати дуже складно, умови їм викочують з розрахунком вже існуючих абонентів, яких ще немає. І особливість ціноутворення, то що, ви ніколи не зрозумієте – ціна залежить від технології. Технологічна нейтральність в даному випадку не спрацьовує. IPTV / OTT – найдорожчі для правовласників. Чому? Краще не питайте. Найдешевша в перерахунку на одного абонента вважається аналогова кабельна мережа. Відсутність можливості пакетувати сигнал, обмежена кількістю телеканалів – до 75, – зобов’язують платити за всю абонентську базу.

У цифровому кабелі або в IPTV / OTT умови варіюються в залежності від пакета, до якого включено телеканал. Це також впливає на ціну. Буває, що умовою може бути – тільки «Базовий» пакет, або тільки «Додатковий», або наші канали в окремому пакеті. Після того, як провайдер переварить всю інформацію, зважить за і проти, він приймає рішення – включати телеканал до складу послуги чи ні. І якщо в платоспроможність своїх абонентів він не вірить, умовної «Сетанта» або «Євроспорт» вам, як абоненту, цієї мережі не бачити.
Правила ці приблизно однакові для всіх ринків, з поправкою на місцеві особливості і колорит.

Якщо ми подивимося на ціни, то «борщовий» набір у кабельників України коливається в районі 70-120 грн. за аналог і 100 – 150 за цифру, в IP він не дотягує дорожче 200-300 грн. за все, включаючи Футболи, Сетанта, Євроспорт, Дискавері, Віасат, Натгео і Фокс. Гріх скаржитися, практично «халява». 10 євро за те, що в Європах коштує під 30-40-50… Але наш український споживач вважає інакше. Дорого.
Так як ми живемо в глобальному світі, просто хочу ознайомити вас з цінами на послуги платних телесервісів інших країн, де споживачі аналогічно не горять бажання платити, але платять, тому що культура споживання інша, закони інші, ментальність інша,як і ставлення до чужого продукту:

Великобританія, SkySports – 18 фунтів на місяць за Прем’єр Лігу і Футбольні трансляції + 23 фунта за спортивне сімейство телеканалів SkySports.

Німеччина, DAZN – 12 євро в місяць тільки за спортивні телеканали. Для прикладу, Картіна.ТВ з набором телеканалів для вихідців з екс-СССР і архівом на 14 днів коштує 16 євро в місяць.

Італія, NowTV – 8 євро на місяць за Серію А, Лігу Чемпіонів і Лігу Європи.

Катар, BeIN – 45 доларів на місяць за пакет, куди входить 15 спортивних телеканалів.

НТВ-плюс, Росія – близько 10 доларів коштує спортивний пакет, який можна придбати додатково до «Базового».

Польща, NC + – 100 злотих або близько 643 грн. в місяць за пакет, куди входить 15 спортивних телеканалів.

На міжнародному ринку продажів телеправ Україна стоїть осібно. Велика, 40 мільйонна країна в центрі Європи, як «чорна діра» для правовласників. Ні, платити за контент не люблять ніде. Де це відмовлялися від можливості подивитися телебачення безкоштовно, так би мовити, «на халяву»? Але так як не люблять платити в Україні – дивує навіть цинічних постачальників телевізійного контенту.
Тому, і ставлення до українського ринку – за залишковим принципом.

В Україну не рвуться правовласники з дорогим контентом. Вони не планують створювати окрему україномовну версію своїх телеканалів. Вони в основному роблять одну версію для всіх країн екс-СНГ російською мовою, користуючись для України лазівкою – ратифікованою Конвенцією про транскордонне мовлення, що дозволяє телеканалу з європейської реєстрацією вільно потрапляти до українських кабельників і збирати гроші за формулою «скільки вийде зібрати». А основними гравцями на цьому ринку є Росія, Казахстан та інші російськомовні сусіди.

І коли Oll.TV заявляє, що спортивний пакет коштує «139 грн.», або «Воля», що наявність футболу і Сетанти стартує від 209 грн. на місяць, а у відповідь отримують заяви від абонентів, що це дорого! Так ми будемо дивитися через шарінг чи в інтернеті знайдемо крадені трансляції. У нас є IPTV. Проте велика частина користувачів в термін інтернет-ТБ вкладає поняття, що базується виключно на знайденому в інтернет-смітниках плей-листі з краденими телеканалами. Відтак стає очевидним, що навіть на такий небагатий ринок, як український, дорогий спортивний контент не прийде. А якщо ми вже говоримо про спорт, то це найдорожчий з точки зору прав контент, тому що продукт прямого ефіру. І провайдерам «дорогий» контент з таким ставленням споживача не особливо буде цікавий. Хто побажає взяти на себе фінансові зобов’язання і не виконати їх хоча б в нуль?
Нікого не агітую, але дуже хочеться, щоб в Україні ринок був більш цивілізованим і за контент починали вчитися платити! І споживач це розумів, що саме він – драйвер розвитку того ж спорту в Україні, де телебачення грає не останню роль. І не буде якісного ТБ, телебачення без реклами поки роялті хоча б до половини зборів з рекламодавців не дійде, світового спорту з одних рук – поки ми не навчимося платити. У всього є своя ціна. Ми повинні усвідомлювати, що Європа, в яку ми так прагнемо, – це не тільки європейські цінності, а й культура, закони і ціни! А там – платне телебачення, спорт – бізнес. І по ланцюжку йде розвиток: телебачення – спорт / спорт – телебачення. Тому не дивно що напередодні професійного свята українських електронних ЗМІ – Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку – виникає незаперечне бажання, щоб український телевізійний ринок сприймали як ринок, а не як «чорну» діру в центрі Європи.

Ігор ЧОМКО,
директор Бориславського кабельного телебачення