22 листопада 2019 р. Бориславський міський суд прийняв рішення, яким зобов’язує наш колектив виплатити колишньому редактору часопису «Нафтовик Борислава» Соловчуку Р. І. компенсацію за невчасно виплачену йому зарплату на суму 112847 грн. 45 коп.

Ознайомившись з цим рішенням, вважаємо його незаконним та необґрунтованим. Погоджуватися з таким висновком Бориславського суду неможливо, оскільки він неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на законі, чим порушив норми процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд повинен оцінювати належність, допустимість, кожного доказу окрема, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Рішення суду, як наголошено у ст. 213 ЦПК України, повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке суд, виконавши усі вимоги цивільного судочинства, вирішив згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення Бориславського міського суду від 22.11.2019 р. не відповідає зазначеним вимогам Закону, оскільки ґрунтується на неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, на невідповідності висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.

Розглядаючи судові справу, Бориславський міський суд не врахував доказів і обставин, наведених у письмовій заяві колективу редакції, копії матеріалів та документів, які долучені до неї як доказ достовірності викладених фактів. Не взяв до уваги суд також вимогу зустрічної позовної заяви редактора нашого видання Магура П. С. та матеріали, долучені до неї.

Особливо вражає те, що суддя Слиш А. Т., маючи колективну заяву працівників редакції, не запросив та не допитав жодного з нас, проігнорувавши тим самим право кожного на свободу думки та захист своїх інтересів, гарантованих ст.ст. 34 та 68 Конституції України. Це є переконливим свідченням того, що суддя Слиш А. Т. не прагнув повно і всебічно з’ясувати обставини, які мають значення для справи. Тому й виходить, що за грубі порушення норм законодавства, в т. ч. і трудового, черговий раз покарано не винуватця тих порушень, тобто Соловчука Р. І., який навмисно сам собі роками накопичував заборговану зарплату, а колектив редакції, якого суд зобов’язує своїм рішенням виплатити Соловчукові компенсацію на суму 112837 грн. за невчасно виплачену зарплату. Виходить дивна ситуація: за грубі порушення норм законодавства, зокрема ст. 175 КК Соловчук має отримати ще й винагороду. Ухвалюючи таке рішення, суддя Слиш А. Т. порушив законні права й інтереси кожного з нас. Чому кожен з нас має заплатити зі своєї кишені Соловчуку Р. І. компенсацію за те, що він за період свого керівництва редакцією сам собі вчасно не виплатив зарплату? Своїми недолугими методами господарювання «докерувався» до того, що після свого звільнення з посади редактора залишив нам порожній редакційний рахунок та ще й великі борги «навісив». Це підтверджують матеріали й документи, долучені редакцією до судової справи.

Працюючи разом із Соловчуком Р. І. не один десяток років, кожен, хто не був згідний з недолугими методами його керівництва та численними фінансовими зловживаннями на користь сім’ї Соловчука, терпів приниження гідності та морально-психологічний тиск. Вже той факт, що троє Соловчуків отримували зарплату стільки ж (у сукупності), як решта семеро працівників, свідчить про грубі порушення та зловживання службовим становищем колишнього редактора-махінатора.

Були на той час звернення журналістів «Нафтовика Борислава» щодо фінансових порушень Соловчука Р. І. не лише до прокуратури Борислава, а й до міської ради як співзасновника часопису, до органів Держнаглядпраці та Дрогобицького КРУ (КРВ). Влітку 2009 р. був навіть страйк колективу редакції часопису. Виявлені під час перевірок зловживання контролюючі органи скеровували до прокуратури Борислава та міської ради, навіть до Бориславського суду, але що з того? Порушення норм законодавства були, а покарання ні, бо на той час заступником прокурора Борислава Павича В. С. був Крамар Ю. М., який в усьому сприяв Соловчукові. Як відомо, між Крамаром та Соловчуком і донині настільки тісний зв’язок, що колишній заступник прокурора уже котрий раз, ще від 2010-2011 р., відколи тривають судові «баталії» з вини Соловчука Р. І., захищає його користолюбні інтереси в судах як адвокат.

Варто наголосити, що затримка виплат заборгованої зарплати Соловчука Р. І. роками тривала саме з його вини, проте ані прокуратура Борислава, ані Бориславський міський суд це не цікавило: завдяки надійному захисту колишнього заступника прокурора Борислава Крамара Ю. М. Соловчук Р. І. не був притягнутий до кримінальної відповідальності згідно вимог законодавства. Зате покараний чомусь уже вкотре наш колектив: перший раз згідно незаконного рішення судді Бориславського міського суду Посисень Л. М. Хитрий маніпулянт Соловчук Р. І. повністю отримав заборговану самому собі зарплату на суму 139305 грн. 50 коп. Причому те рішення – і на цьому треба наголосити! – Посисень Л. М. прийняла в односторонньому порядку – без присутності відповідача – редактора часопису «Нафтовик Борислава» Магура П. С. та представника міської ради як співзасновника друкованого ЗМІ, врахувавши докази тільки позивача Соловчука Р. І. та взявши до уваги лише підроблену (фальшиву) довідку про заборговану зарплату Соловчука Р. І. Парадоксальна ситуація: за підробку цього документа ні Соловчук, ні колишній головний бухгалтер Юркевич Р. Б. не притягнуті до кримінальної відповідальності й досі.

Більше того, долучаючи ту «липову» довідку до судової справи, Соловчук Р. І. приховав від суду, що з належної йому суми 139305 грн. 50 коп. по карточці через Приватбанк він впродовж 2010 – 2013 рр., ще коли працював редактором, вже отримав 61431 грн. Отже, свідомо обманюючи суд, позивач Соловчук Р. І. двічі отримав по 61431 грн. Прагнучи повернути зайво отримані обманним шляхом гроші, редактор нашого часопису Магур П. С. подав до суду зустрічну позовну заяву з вимогою стягти із Соловчука Р. І. двічі отримані ним гроші – 61431 грн. Однак суддю Слиша А. Т. цей факт не цікавив, хоча відомо, що Соловчук Р. І. був присутній на останньому судовому засіданні і міг це підтвердити. Наразі Суддя Слиш А. Т. своїм рішення від 22.11.2019 р. відмовив редактору часопису Магуру П. С. у задоволенні цієї вимоги, чим дуже догодив Соловчукові Р. І. Догодив і тим, що зобов’язує своїм рішенням редакції «Нафтовика Борислава» виплатити позивачу Соловчукові Р. І. компенсацію за невчасно виплачену зарплату на суму 112837 грн. 45 коп., незважаючи на те, що ст. 5 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» наголошує: «Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає». Так трактує норма Закону. Однак суддя Слиш А. Т. цього не хоче розуміти.

Виходить шокуюче замкнене коло: перший суддя (Посисень Л. М.), незважаючи на те, що довідка про невиплачену зарплату Соловчука Р. І. фальшива, своїм рішенням від 1.04.2015 р. зобов’язує редакцію нашого часопису виплатити Соловчукові заборговану зарплату, другий (Слиш А. Т.) – не бажає виправляти помилку першого і знову ми з «благословення» суддів комусь щось винні. І це в той час, що наш колектив, ставши приватною структурою, не має перед Соловчуком Р. І. ніяких боргових зобов’язань, бо заборговану, причому сумнівну, не доведену доказами, він отримав ще до 1.04.2017 р. повністю. Причому підтвердив це письмово 5. 04. 2017 р. його розписка долучена до судової справи, однак суддя Слиш А. Т. всупереч нормам Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» приймає незаконне рішення від 22.11.2019 р., яким задовольняє користолюбні забаганки хитрого Соловчука Р. І. Нагадуємо: пункт 3ст. 3 цього Закону, що діє, до речі, від 24.12.2015 р., наголошує: «Протягом чотирьох місяців з дня набирання чинності цим Законом засновники (співзасновники) друкованого засобу масової інформації та редакції зобов’язані сплатити заборгованість із заробітної плати та виконати інші фінансові зобов’язання відповідно до законодавства». Беручи до уваги те, що редакція нашого часопису пройшла процедуру роздержавлення ЗМІ і вже більше року працює в умовах приватної фірми господарювання, суддя Слиш А. Т. мав право відмовити Соловчукові у задоволенні його хитромудрих позовних вимог, але цього не сталося. Парадокс: є суди, а нема правосуддя. Тому й нема довіри до таких судів і суддів.

Оскільки чергове судилище становить загрозу для існування нашого колективу не з нашої вини, просимо суддівську колегію Львівського апеляційного суду врахувати викладені у цій заяві аргументи і факти, підтверджені багатьма матеріалами, долученими до судової справи редакцією нашого часопису. На чий бік переважать терези Феміди – добра чи зла – залежить від Вас! Сподіваємося, що не доведеться нам звертатися до Європейського Суду.