Колишній редактор народного часопису «Нафтовик Борислава» Роман Соловчук боляче вбиває своє «дітище», яким керував 39 років. Чому вбиває? Бо він, аферист, ще й досі (звільнився 6. 09. 2013 р.) не може заспокоїтися,що позбувся багаторічного ситого «корита».

Досвідчений махляр задумав помститися працівникам редакції народного часопису, зокрема, теперішньому редакторові Петру Магуру, а своїми хитромудрими сплетеннями тепер вже приватну газету в глибоку могилу запихає…

Р. Соловчук справді махляр – ще й який?!. Під натиском громадськості та журналістського колективу редакції він у 2013 році сам себе звільнив від обов’язків редактора (наказ № 45). І тут же по-фарисейськи видав інший – про призначення себе, коханого, заступником редактора з правами тимчасово виконуючим обов’язків керівника. Правда, перед тим, він намагався шухер-махер зробити: редактором призначити або свою доню, Наталю Соловчук, піаністку за професією, або колишнього редактора газети «Самбірські вісті» Миколу Синейка. Правда оця підкилимна затія йому не вдалася: редакційний колектив обрав собі свого очільника – відповідального секретаря часопису «Петра Магура.

Отримавши облизня, колишній горе-редактор на цьому не заспокоївся: тепер затіяв іншу гру – помсту і редактору, і журналістам. Яким чином? Просто: придушити часопис фінансово… Відчувши себе надміру «ображеним». Він до Бориславського міського суду подав позовну заяву – про погашення заборгованості. Після отримання сумнівного боргу по заробітній платі у розмірі майже 140 тис. грн. представник позивача адвокат Юрій Крамар зажадав на користь Р. Соловчука втрати частину доходів у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати на суму 112837,45 грн. та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку на суму 125051,23 грн., а всього на загальну суму – 237888,68 грн.

Виникає запитання: як так могло статися? Невже адвокат Ю. Крамар умисно обійшов Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», де чорним по білому написано, що «своєчасно не отриманий з вини громадянина (Р. Соловчука – А. Г.) дохід компенсації не підлягає» (ст. 5). До того ж, порушив Закон невиплати зарплати сам же редактор Р. Соловчук, а не майбутній редактор П. Магур. До логіки їх обох – і позивача та адвокати?…

Була ще й інша оказія із тим же Р. Соловчуком! До речі, з вини Р. Соловчука в редакції не отримували своєчасно заробітну плату, постійно терпіли приниження не тільки від нього, редактора, але й від дружини та дочки, яких він пригрів коло себе всупереч закону, оформивши на роботу в редакцію.

Суддя міського суду Любов Посесень винесла не правосудне рішення – заяву позивачів задовольнити. Тут треба пояснити ще одну немаловажну деталь. Виправдовуючи беззаконня та порушення трудового законодавства у позовній заяві таке вказано: «Основна причина виникнення та постійного існування заборгованості щодо зарплати перед працівниками редакції, в тому числі і перед колишнім головним редактором Р. Соловчуком, – недофінансування Бориславською міською радою, як співзасновником часопису, та невиконання своїх договірних зобов’язань в частині послуг з висвітлення діяльності ради та їх виконавчих органів». Так, і так було, що міська рада недофінансовувала редакцію, але… Але чому лише трудовий колектив редакції народного часопису «Нафтовик Борислава», котрий не створював заборгованості із заробітної плати, повинен нести відповідальність за грубі порушення трудового законодавства тодішнім редактором Р. Соловчуком?.. Згадана суддя, Л. Посесень, 01. 04. 2015 р. видала постанову про стягнення заборгованості із заробітної плати загальною сумою 139305.50 грн. Це за період – з листопада 2009 р. по липень 2013 р. судом не взято до уваги те, що з 10. 06. 1972 р. по 20. 08. 2013 р. Р. Соловчук працював в редакції часопису, а з 06. 07. 1984 р. по 20. 08. 2013 р. займав посаду редактора, тобто керівника. Отже, Р. Соловчук, як редактор протягом 2009 – 2013 рр., грубо порушуючи трудове законодавство, постійно умисно створював заборгованість із зарплати і не поніс за це жодної відповідальності. Далі, а те, що Р. Соловчук самовільно перескочив з крісла редактора в крісло заступника, вини в редакції немає що він в день звільнення і впродовж двох тижнів перебування на посаді заступника (П. Магур редактором ще не був!) не виплатив всіх сум, що власне, належали йому. І в цьому випадку він не винен, га?

Так, згідно судового рішення Р. Соловчук зарплатний борг таки отримав – 139 тисяч! Однак цієї суми йому було видалося замало. Він викинув інший фінт. Подавши ще одну заяву про виплату теперішньою редакцією компенсаційних витрат, включаючи виплати за т. з. вимушений прогул у зв’язку із невчасною виплатою заробітної плати на суму 250 тисяч грн., не дивлячись на те, що редакція газети за цей час сама на себе заробляє, адже після роздержавлення набула статусу приватної установи. А що на наданнях інформаційних послуг небагато заробиш, то газета нині бідна, як церковна миша.

Розглядаючи новий позов Р. Соловчука (адвокат той же – Ю. Крамар), суддя Андрій Слиш, всупереч здорової логіки та існуючих законів, ухвалив постанову – про відшкодування Р. Соловчуку майже 113 тисяч грн. і знову як компенсацію… Компенсацію? За що і як?!. Оця «компенсація» – із вини того ж самого Р. Соловчука, котрий був тоді на посаді редактора… За оцю огидну брехню (й не тільки за неї!) йому грати потрібні а не «компенсація»!..

Як бачимо, і перший раз і другий, колишній редактор часопису, вводячи в оману суд, зневажив законні права працівників редакції, передбачені ст. 68 Конституції України. На жаль, судді Л. Посесень, А. Слиш, а також адвокат Ю. Крамар знехтували долучені документи адвокатом редакції, а також знехтували нормативно-правові вимоги існуючого законодавства.

До цих рядків треба ще й таке додати, а саме: перше – чи наїсться колись грішми новоспечений «Остап Бендер» Борислава (себто Р. Соловчук. – А. Г.), незаконно отримуючи височенні суми, штовхаючи «рідну» газету у глибоченну прірву, тим самим випорожнюючи кишені працівників газети? Друге – чим так Р. Соловчук задобрив правознавчу «братію», що вона виносить не правосудні рішення? Можливо, компіляційною брехнею, прихованим шулерством чи ще чимось?.. Третє – де ділись фінансові документи про нарахування зарплат працівникам редакції – миші погризли, так? Та ж це кримінал – за знищення! Кримінал й зв це, що він, оцей пройдисвіт, усю вину звалив на головного бухгалтера Руслану Юркевич, довівши її до нервого зриву та хвороби. Якби не ми, журналісти, не вибили з його рук великі кравецькі ножиці, то б, мабуть, він прибив би її. Четверте – приховавши те, що він двічі отримав 62 тисячі грн. на картку Приват Банку і готівкою – від «програшною» позовної заяви редакції часопису (так постарався суд. – А. Г.). Це теж кримінал. І останнє – відчуваючи вину, Л. Посесень, раптово звільнившись, миттю чкурнула на пенсію…

Мені, бориславцю все це дуже боляче, адже я часопису «Нафтовик Борислава» віддав п’ятнадцять років свого молодого життя, і не раз був зневажений отим насильником і брехачем.

Отака, як бачите, петрушка, дорогі бориславці, із тим «іменитим» Романом Соловчуком, котрий за те. що, очорнюючи вояків визвольних змагань, спотворюючи історію рідного народу, за вислужництво отримав від комуно-московського режиму найвищу нагороду зрадництва – «Золоте перо ім. Ярослава Галана»…