Нещодавно світ побачив унікальний фотоальбом «Східниця». Цим фотоальбомом Східницька селищна рада представила широкому загалу красу та велич унікального українського курорту Східниця, віхи його історії, самобутню культуру та побут селища разом із колоритними особистостями, які, демонструючи власну індивідуальність, творять унікальну історію селища-курорту.

До числа особистостей, які творять унікальну історію селища-курорту увійшов нафтовик у п’ятому поколінні Юрій Паращак. Про трудову династію східницької родини Паращаків можна написати окрему книжку, адже їх історія увібрала у себе історію Східницького нафтового родовища. За приблизними підрахунками, родина Паращаків віддала розвиткові нафтової галузі 125 років. Першим нафтовиком у династії Паращаків був прадід Юрія Іван Паращак. Потім на нафтових копальнях Східниці працював прадід нинішнього нафтовика Олексій, далі дід Юрія – син Олексія Іван, а згодом у нафтову галузь прийшов син Івана Богдан та донька Христина, яка на цей час працює геологом у НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта». Від них традиція працювати у нафтовій промисловості перейшла безпосередньо до Юрія, на долю якого сьогодні випала почесна місія продовжити традиції нафтової династії Паращаків, котра у всі часи відзначалася високим професіоналізмом та щирою любов’ю до рідної землі. Цю землю на фронтах Другої світової зі зброєю в руках захищав нафтовик у третьому поколінні, дід Юрія – Іван Паращак, і воював він так само завзято, як і працював на нафтових копальнях Східниці.

За більш як 125 років існування трудової династії Паращаків на нафтових промислах змінилося багато. Та все ж у нафтовій історії Східниці незмінним залишається лідерство родовища із видобутку сирої нафти, який в останні роки змістився із центру селища на його околиці. Сьогодні Верхньо-Масловецьке родовище на околицях курортного селища залишається єдиним родовищем у виробничій структурі західного бізнес-підрозділу Укрнафти, де ведеться буріння та яке дає приріст видобутку нафти.

Свою трудову діяльність родина Паращаків розпочалася ще з ХІХ століття.

Природні виходи нафти в районі Східниці відомі давно. У середині ХІХ століття її видобували із ям-колодязів. В 1872 році у Східниці була пробурена перша свердловина «Магдалена», в якій одержано приплив нафти 1,1 тон на добу. В 1895 році свердловина «Якуб» глибиною 303 м давала 500 тон нафти на добу. В 1898 році у Східниці нараховувалося 373 свердловини, а на початок 1901 року їх експлуатувалося вже 500.

Промислова розробка східницького родовища розпочалася у 1872 році свердловинами, пробуреними у склепінні структури. З року в рік на цьому родовищі зростав нафтовидобуток. У 1896 році Східницький промисел вже давав 150 тис. тон нафти на рік. У 1910 – 925 роках у Східниці було пробурено 854 свердловини при відстані між ними 25 – 150 м.

Місцеве населення в цей час головним чином займалось землеробством. Однак спокій східничан та мешканців навколишніх сіл був порушений «нафтовою гарячкою». Землю для промислу скуповували або орендували у селян, вдаючись при цьому до різних шахрайств або навіть до прямого насильства.

В 1886 році Галицький сейм прийняв «Нафтову ухвалу», згідно з якою право використовувати нафтові багатства надано тільки власникам землі. Це давало українським господарям землі великі права. Але у них на цей час ще не вистачало вміння, організаційного хисту, а головне бажання займатись нафтовою справою. Тому нею займались поляки, німці, австрійці, євреї.

Організація та техніка видобутку були надзвичайно примітивними. Про будь-яке дотримання правових норм, як в земельних, так і в гірничих справах не було й мови. Головним був зиск за всяку ціну. Більша частина промислу опинилася в руках різних зайд та шахраїв.

Та незважаючи на це, українці активно освоювали новий вид діяльності та працювали у нафтовій промисловості. Саме в цей час, наприкінці ХІХ століття, бере початок трудова династія Паращаків. Заснував цю славну династію уродженець с. Урич Іван Паращак.

Про пана Івана до наших днів збереглось мало відомостей. За словами праправнука Юрія Паращака, його прапрадід народився в селі Урич, за 5 км. від Східниці. У 80-х роках ХІХ століття пішов працювати на нафтовий промисел до Східниці. Робота була важка, оскільки українців в цей час брали лише на найважчі та найменш оплачувані роботи.

Іван Паращак працював на нафтових копальнях Східниці від випадку до випадку, а коли на промислі не було роботи, вертався додому, де працював у лісовому господарстві: займався вирубкою сухих смерек для заготівлі дров.

У 1892 році у Івана Паращака народився син Олекса. Як і батько, син Олекса присвятив життя нафтовій промисловості. З юних літ почав працювати у Східниці на нафтовому промислі. Звичайно, працювати довелось важко. Однак, Олекса Паращак був чоловіком настирливим та працелюбним. Зрештою керівництво промислу гідно оцінило роботу Олекси, довіривши йому посаду майстра. З обов’язками майстра чоловік справлявся блискуче, до роботи ставився відповідально, можна сказати, вкладав у неї всю душу. За це у трудовому колективі користувався повагою та авторитетом. Та, на превеликий жаль, пану Олексі не пощастило прожити довгих літ. У 1945 році життя Олекси Паращака обірвалося. Він прожив 53 роки. Можливо, прожив би довше, якби не підірване каторжною роботою здоров’я та трагічні події буремного ХХ століття, які принесли Олексі не мало розпачу. Адже жив Олекса Паращак у не простий час.

Події першої світової війни, яка розпочалась, коли йому виповнилося 22 роки, втягнули Східницю і Борислав у вир міжнародної політики і економіки. Багато іноземних фірм, що до цього господарювали на промислах, припинили свою діяльність. Зрештою, за результатами цієї війни Австро-Угорська імперія припинила своє існування.

У 1918 на наших землях утворилась Західноукраїнська Народна Республіка. Але, як відомо, що захистити свою державність українцям, на жаль, не вдалось, владу на той час перейшла до польського уряд, який підтримували країни Антанти.Поляки влаштовували карні експедиції, виявляли учасників і прихильників української армії, репресували їх.

У вересні 1939 року в Східницю вдерлись німецькі солдати, які кричали, що несуть волю і свободу. Проте побули вони у селищі пару тижнів і забралися геть. На зміну їм прийшла радянська влада, яка протрималась недовго, однак лиха наробила чимало. Відтак за час радянської окупації багато народу було заарештовано та вислано з рідних домівок, до яких вони вже ніколи не повернулись.

В червні 1941 року німецькі окупанти знову повернулись. У роки німецької окупації страшне лихо тоді спіткало Східницю. І природа чомусь на той час теж обділила народ. Внаслідок сильних дощів не було урожаю. Розпочався страшний голод, від якого люди вмирали як мухи. Більшість молодих людей тоді йшли в сусідні області міняти речі на їжу. По дорозі їх ловили німці та відправляли у концтабори та примусову працю. Тоді в Східниці померло багато дітей та дорослих. То був справжній голодомор для Прикарпаття. Тоді Олекса Паращак втратив чимало друзів та товаришів. Це був великий удар для чоловіка.

Одним із тих, хто визволяв мальовничу Східницю від німецьких окупантів був син Олекси – Іван Паращак. Народився пан Іван 14 жовтня 1926 року в Східниці. В 1940 році закінчив 7 класів польської школи, так як на той час у Східниці української школи не було. Вчився Іван дуже добре. Мріяв здобути фах інженера та стати ще одним гідним представником нафтової династії. Однак війна внесла свої корективи у плани юнака. Довелось зі зброєю боротись проти фашистів.

Воїн з пана Івана вийшов бравий. За час війни Іван Паращак брав участь в боях у Польщі, Чехословаччині, Німеччині. Побував і на Японському фронті. За участь в боях нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеню, орденом «За мужність» та багатьма медалями.

В ряди нафтовиків Іван Параращак влився уже після війни, повернувшись з фронту, змінивши військове спорядження на мирний інструмент. Нафтовій промисловості Іван Паращак присвятив 40 років життя. Розпочинав свій трудовий шлях з посади оператора, через якийсь час став майстром з видобутку нафти. За добру і сумлінну працю нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору, Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

Іван Паращак брав активну участь у громадському житті Східниці. Майже 40 років був депутатом Східницької селищної ради, очолював раду ветеранів Великої Вітчизняної війни селища.

Перебуваючи на пенсії, пан Іван присвятив себе творчій праці: написав цикл книг «Східниця – життя моє (спогади)». Перша книга цього циклу побачила світ у 2006 році, друга – 2008. У книгах автор знайомить нас з історією мальовничої Східниці, а також розповідає про свою долю.

Поміж іншим пан Іван був хорошим сім’янином та батьком двох дітей – Христини та Богдана. Як і батько, діти пов’язали свою долю з нафтовою промисловістю. Після закінчення Івано-Франківського Національного технічного університету нафти і газу пані Христину направили на роботу в Полтаву, де вона проживає дотепер. Жінка працює геологом у НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта. Христина Паращак є матір’ю двох дітей – Анни та Олександра.

• 

Богдан Паращак ще будучи школярем твердо вирішив стати нафтовиком. Щоб втілити свою мрію у життя юнак поступає у Дрогобицький коледж нафти і газу. Далі на Богдана чекав суворий солдатський вишкіл у армійських лавах. Після служби в армії, загартований душею і тілом Богдан Паращак трудиться в одному колективі разом із батьком. Спершу працював бурильником, потім – майстром. Працівником пан Богдан був вправним. За здобутки на трудовій ниві був нагороджений значком «Відмінник соціалістичного змагання» та численними грамотами.

Тож не має нічого дивного в тому, що і син Богдана Юрій змалку вирішив стати нафтовиком. У школі хлопець старанно вивчав математику, фізику та інші технічні науки. Потім було навчання у Дрогобицький коледж нафти і газу. До навчання юнак ставився надзвичайно серйозно. Без поважних причин не пропускав жодної пари. Одним словом Юрій чітко йшов до поставленої мети – стати гідним представником трудової династії Паращаків. Зрештою йому це вдалося. Свій трудовий шлях Юрій Паращак розпочав у 2003 році у НГВУ «Бориславнафтогаз» ПАТ «Укрнафта», де працює дотер на посаді лінійного обхідника.

Пан Юрій одружений, дружину звати Леся. Пара виховує двоє синів: старшому Богдану 14 років, молодшому Тарасу лише 8. За словами Юрія Паращака, сини на цей час не визначилися з вибором майбутньої професії.

Що ж, цілком ймовірно, що сьогодні у сім’ї Юрія підростає шосте покоління трудової династії Паращаків, яка пов’язала своє життя із нафтовою промисловістю.

Ольга МЕЛЬКО