Сьогодні, тридцятого квітня, відзначає свій сімдесятилітній ювілей Любомир Михалевич, людина, що її добре знають у Бориславі, ветеран нафтової промисловості, відомий науковець, дослідник підземних надр, чудовий спеціаліст-практик, один з когорти тих, без кого важко говорити про нинішній день нафтового  міста, хто вклав чимало сил, знань і енергії у діяльність і розвиток нафтової промислової Борислава за останніх  півстоліття.

Що там казати, час біжить невпинно, важко й подумати, що вже минуло тих сімдесят літ, сповнених успіхами, відкриттями, досягненнями або й розчаруваннями. Та ветерану- нафтовику є що згадати, є чим гордитися, коли перегортає сторінки своєї життєвої біографії. І якраз у день ювілею, так уже буває, всі події пережиті і пройдені  приходять, наче гості в оселю, стають чіткішими, зримішими, в найменших деталях  постають перед очима, немов все те було не на віддалі років і десятиліть, а ніби вчора. І хоч-не-хоч знову й знову доводиться перегортати подумки пройдений шлях, радіти успішним рішенням і жалкувати за помилковими, правильне вирішення яких сьогодні вже знаєш, але змінити поправити вже нічого не в силі. Час немає зворотного відліку.

Та про що б не згадував в день свого ювілею пан Любомир, все нерозривно пов’язано з рідним містом, з нафтою і нафтовидобутком, з Бориславом. Приходять спогади і ніби ведуть за собою крізь запону часу у далеке дитинство, юність, і рік за роком ніби наяву проходять перед очима.

Народився Любомир Володимирович на Тустановичах в сім’ї відомого  гірничого інженера-нафтовика Володимира Михалевича. Мама, Стефанія Михалевич, працювала  фармацевтом в одній з аптек  Борислава. Після закінчення середньої школи №1 у 1967 році склав вступні іспити і був зарахований на стаціонарний відділ геологорозвідувального факультету Івано-Франківського інституту нафти і газу. Протягом п’яти років навчався за курсом „Геологія і розвідка нафтових та газових родовищ». Отримав кваліфікацію гірничого інженера-геолога.

Чому обрав цю професію? – питання так би мовити риторичне. Інакше й не могло бути, адже продовжував родинні традиції бориславських нафтовиків. З нафтою та озокеритом мав справу ще його прадід Ігнат. Один з дідів пана Володимира – Франек багато років працював бурильником- вертачем, видобуваючи чорне золото з підземних надр. Другий дідусь – Йосип теж працював кочегаром копалень. А батько Володимир після закінчення

Львівського політехнічного інституту керував капітальним ремонтом свердловин, видобутком на промислі, згодом був одним з керівників виробничої науки, відомим спеціалістом нафтовидобувної справи.

Звичайно, найбільший вплив на вибір професії мав  авторитет батька – Володимира Йосиповича, який був буквально закоханий у свою професію. Батько очолював різні підрозділи НГВУ «Бориславнафтогаз». Протягом десяти років керував ЦНДВР  Бориславського нафтогазовидобувного управління. У науковому доробку – близько восьми десятків (!) наукових праць, чим не може похвалитися жоден із науковців Борислава. А   монографія «Історія Бориславського нафтопромислового району в датах, подіях та фактах», перша такого роду праця серед нафтовиків України, неспеціалістів історичних наук. Окрім того, «Нафта та газ України», «Нафта і газ Прикарпаття. Нариси з історії». У його доробку два винаходи та 67 рацпропозицій, що сприяли ефективній розробці Бориславського нафтопромислового району. За впровадження паротеплових методів підвищення нафтовилучення  на Бориславському та Східницькому родовищах був нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ, що на той час було найвищим професійним визнанням.

Тож зрозуміло, що вибір професії з огляду на такі родинні традиції для пана Любомира не становив труднощів.

Після закінчення у 1972 року геологорозвідувального факультету Івано-Франківського інституту нафти і газу працював геологом, старшим геологом в Азнакаєвському УБР об’єднання «Татнафта». Набув досвіду, здобув заслужений авторитет як  прекрасний спеціаліст своєї справи, відкрилися великі перспективи для  подальшого професійного зростання. Але постійно тягнуло додому, поставали в думках обриси знайомих з дитинства гірських краєвидів, рідного Борислава. Тож у 1976 році й повернувся на отчу землю. Працював у Бориславському УБР об’єднання «Укрнафта» на посадах інженера по глинистих розчинах на свердловинах Сагайдакської площі Полтавського НПР, геолога геолого-тематичного загону, а з 1982 р. – начальника геолого-тематичного загону. На цій посаді займався узагальненням та аналізом результатів бурових та геолого-розвідувальних робіт по Бориславському нафтопромисловому району. Це була складна і відповідальна робота. При роботі в геолого-тематичному загоні брав участь, а згодом і керував підготовкою 27 щорічних науково-обґрунтованих робіт (звітів) за результатами пошукового, розвідувального та експлуатаційного буріння в районі, які проходили рецензування львівських науковців і захист на Техніко-економічній раді ВАТ „Укрнафта» та надсилалися у спеціалізовані фонди Києва та Москви.

З 1983 по 1987 навчався в аспірантурі Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України у м Львові. При цьому зібрав і систематизував матеріали з петрофізичних властивостей порід-колекторів Бориславського нафтопромислового району, склав іспити кандидатського мінімуму.

Вже у 1996 році, через перепідпорядкування геолого-тематичного загону, перейшов на роботу в НГВУ „Бориславнафтогаз, з 1998 року працював начальником відділу розробки родовищ, а з 2005 року начальником геологічного відділу цього ж підприємства. Здійснював керівництво роботами з обґрунтування, оформлення і погодження матеріалів для отримання ліцензій (спеціальних дозволів) на користування надрами всіх родовищ і площ Бориславського НПР.

А весь цей час плідно працював і як науковець, підготував та опублікував 37 праць і доповідей на науково-виробничих конференціях. Десятки публікацій, що стосувалися різних аспектів діяльності підприємств «Укрнафти», надрукованих на сторінках нашого часопису «Нафтовик Борислава», отримали схвальний відгук і фахівців, і читацького загалу.

У 1998 році Любомир Михалевич обраний член-кореспондентом Української нафтогазової академії (УНГА).

Його професіоналізм, вклад у вирішення різних проблем нафтовидобувної галузі  дістали високу оцінку. У  квітні 2003 року нагороджений Департаментом геологічної служби України „Почесною Грамотою» за багаторічну   сумлінну працю, значний особистий внесок у розвиток геологорозвідувальних робіт в Україні та за відкриття Верхньомасловецького нафтового родовища.

А через два роки пану Любомиру присвоєно звання  Заслуженого працівника ВАТ «Укрнафта» з врученням свідоцтва і нагородної відзнаки.

У травні 2010 року Державна геологічна служба України присвоїла йому звання «Почесний розвідник надр» за багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у розвиток геологорозвідувальних робіт по нарощуванню мінерально-сировинної бази України та за відкриття Верхньомасловецького нафтового родовища. До речі, Верхньомасловецьке родовище, до відкриття якого він мав безпосередню участь, є особливою гордістю для  пана Любомира, адже зараз займає особливе місце у структурі Бориславського нафтопромислового району. Шлях до його відкриття був нелегким. Але в 2001 році  пошукова свердловина  з глибини 1250 метрів дала промисловий приплив нафти. Зараз Верхньомасловецьке – це десять свердловин з добовим дебітом  від 8 до 40  тонн нафти на добу.

Після виходу на пенсію у 2010 році був запрошений на посаду головного геолога в Бориславську нафтову компанію, де пропрацював до 2013 року.  

Так, має що  підсумовувати в день свого ювілею  ветеран-нафтовик. Хоч зараз уже й на заслуженому відпочинку, але, як кажуть, спокій йому тільки сниться, про що свідчать численні публікації на сторінках і нашого часопису.

А продовжує  родинну справу відомої династії нафтовиків Михалевичів тепер уже син Ігор, який після закінчення навчання в аспірантурі Львівського держуніверситету імені Івана Франка працює  в компанії з пошуків нафти і газу. Гордістю батьків є і другий з синів – Назар, що після закінчення Київського економічного університету імені Вадима.Гетьмана  знайшов себе у фінансовій сфері. Як кажуть, козацькому роду – нема переводу.

І звичайно ж, завжди поруч найрідніша людина – дружина Марія Миколаївна, що завжди допоможе, і розрадить, і підтримає добрим словом чи порадою.

Тож не жаліється на долю ювіляр, щедрою була вона для нього і на роботу, і на добро, і на радість. Зрештою, кожному віддається за справами його. А пан Любомир справді  багато зробив і для міста, і для  людей, і для своєї країни.

Що ж, тільки приєднуємося до всіх тих численних привітань, що надійдуть з нагоди ювілею. Здоров’я вам, пане Любомире, радості багато і нехай здійсняться всі задуми і бажання. Хай безконечною буде ота життєва дорога, що налічує вже сім десятиліть.

Ігор ЮРИНЕЦЬ