//НЕСКОРЕНА БЕРЕГИНЯ УКРАЇНИ

НЕСКОРЕНА БЕРЕГИНЯ УКРАЇНИ

До 94-ї річниці від дня народження Ірини Сеник

О, Ти, Мадонно із Мадонн,

Яка пройшла крізь всі Голгофи

Тобі кладу, як квіти, строфи

Моїх зажурених пісень.

Ірина Сеник – поетеса, довголітній політв’язень, Героїня Світу. Так, саме вона, Героїня Світу, належить до відомих людей нашого міста Борислава.

У 1926 році у Львові в родині січового стрільця народилася Ірина Сеник. Навчалася у приватній школі ім. короля Данила, в приватній гімназії, у Львівському університеті на факультеті іноземних мов.

У 1939 році вступила в ОУН. Була зв’язковою Крайового Проводу (псевдо «Леся»). В 19 літ попадає у тюрму і всі свої молоді літа проводить за гратами упродовж 1944 – 1954 років. Ув’язнення відбувала в Іркутській, а заслання (13 років) – у Кемеровській області. Закінчила медичне училище в м. Новокузнецьку.

У 1968 році повернулася на Україну, але без права проживання у Львові й області. Влаштувалась медсестрою в Івано-Франківську. Та недовгою була її воля. В жовтні 1972 року п. Ірина знову заарештована. За що? За збірку віршів із висказаною любов’ю до України, за оборону українських політичних в’язнів, та за знайомство із деякими учасниками українського руху опору. Засуджено її в січні 1973 року на 6 років ув’язнення і 5 років заслання. Ув’язнення відбувала в Мордовії, заслання – в Казахстані. Більшовицька влада знущалася і знищила її батька, матір, сестру, арештували і заслали брата. Коли її вдруге судили, вона вишивала в залі суду.


В кімнаті-музеї Ірини Сеник

Вишивати навчилася в тюремній камері. Коли вперше зайшла у камеру, всі жінки вишивали.

Після першого табору стала інвалідом другої групи. Ходила на милицях, в страшному корсеті. Але навіть лежачи – вишивала. За право мати голку у камері багато голодувала. Бо мати голку – злочин. Табір єднав і гартував жінок. Серед них: Стефанія Шарабура – мисткиня-килимкарка, Надія Світлична, поетеса Ірина Калинець, Ніна Строката-Караванська – лікар.

За своє життя Ірина Сеник 34 роки провела в тюрмах, концтаборах і на засланні.

У 1983 році повернулася в Україну. Як «особливо небезпечна рецидивістка» могла поселитися не ближче 101 кілометра від Львова. Тому і поселилася у м. Бориславі.

Вірші почала писати у 9 років. Уперше вони були опубліковані у книзі українських жінок-політв’язнів «Нездоланний дух» (Торонто – Париж – 1977 р.).

Перед другим ув’язненням Ірина Сеник обходила багато сіл на Гуцульщині, збираючи народні взори. Була в неї мрія – видати альбом «100 взорів Космача та його присілків». Але ця мрія не здійснилася, хоч вона зібрала сто взорів.

З лютого 1990 року Ірина Сеник – голова міської організації Союзу Українок в Бориславі. В цей час в Нью-Йорку вийшла книга «Сувій полотна», та прекрасно ілюстрована «Біла айстра любови» (1992 р. Гонг-Конг), в яких Ірина Сеник розкриває зміст своєї поезії, показує вишивки, узори, сукні.

Білу айстру Любови

Подаруй мені, Осене,

Хай би зорі поблідли,

Здивувалася ніч.

Хай би небо втопилося

В нерозгаданій тайні

Відступили би старість

Хоч раз.

З 1995 року – член всеукраїнської організації «Ліга українських жінок», з травня 1995 року – Почесна членкиня Союзу Українок. 1996 році Ірині Сеник присвоєно звання  «Героїня України».

У 1996 році вийшла збірка поезій «Загратована юність». Це мозаїка поетичної біографії української дівчини, яку сталінська машина людовбивства затягла в свої сатанинські триби, аби знівечити, перетворити в ніщо, але не дала собі з нею ради, бо в її душі завжди були Бог і Україна, і душа ця линула до них на хвилях поезії, розмовляла з ними високим поетичним словом.

Збірка «Загратована юність» мала б побачити світ чверть століття тому. Проте за цей час вірші збірки не втратили ні свого поетичного аромату, ні своєї національно-патріотичної тематики.

Ірина Сеник була частим гостем серед дітей, молоді, її любили і поважали. В 1997 році вийшла ще одна збірка для найменших, це «Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини». В ній вміщені вірші для малечі та вишивки-мініатюри із казок. А в 2003 році у львівському видавництві «Мс» вийшла досить оригінальна книга Ірини Сеник «Метелики спогадів». В ній видрукувані спомини українською та англійською мовами, взори для вишивання.

Маючи кілька поетичних збірок, створивши і відшивши тисячі взорів, змоделювавши сотні суконь, сорочок, Ірина Сеник так і не належала до жодної творчої спілки. Але громадськість визнала Ірину Сеник присвоївши їй звання Героїня Світу (1998 р. Рочестер, США), Почесна громадянка міста Борислава та Львова, Заслужений майстер народної творчості України (1998 р.).

В кімнаті-музеї Ірини Сеник

1990 – 2003 виставки її мистецьких робіт з успіхом проходили в усіх куточках України та поза її межами Англії, Бельгії, Канаді, США.

Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. Ірина Сеник була нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, а указом від 8 листопада 2006 року нагороджена Орденом «За мужність» І ступеня.

25 жовтня 2009 року перестало битися серце Героїні Світу – Ірини Сеник. Похована вона на Личаківському кладовищі у Львові. Пророчі слова її поезії збулись:

А я ще вернуся у Львів

І буду в ньому вічно жити,

Бо там розцвів мій перший спів,

Найпершого кохання квіти.

Там наливався щастям дім,

Як повінню весняні ріки,

Ти, Львове, завше будь моїм,

Бо я твоя – навіки.

В місті Бориславі, на будинку, де близько 30 років проживала Ірина Сеник, встановлено меморіальну таблицю. А одну із вулиць міста названо на її честь.

Ірина ПЕРЕЛОМ,

бібліограф Бориславської МЦБС