Після бажаної перемоги на спірному плебісциті Путіну доведеться дати відповідь на питання «Що далі?»

Щойно з Красної площі в Москві зійшли танки, російська машина пропаганди миттєво переключилася з прославлення сучасного мілітаризму на висвітлення наступної поворотної політичної події — голосування за пакет поправок до Конституції.

Парад перемоги було перенесено з 9 травня через пандемію COVID-19, яка з того часу так і не затихла, але президент РФ Володимир Путін потребував демонстрації військової могутності Росії, щоб створити патріотичний імпульс, кульмінацією якого має стати гучна політична перемога.

Голосування здійснюється різними способами, зокрема і в електронному форматі, за абсолютної відсутності незалежного моніторингу. Це, швидше, не референдум, а одноразова мобілізація громадської підтримки для закріплення унікального статусу Путіна.Російська машина репресій готова до великомасштабних операцій

Дійсно, єдине значуще речення серед десятка поправок, хитро сформульованих невиразною мовою, дозволяє Путіну взяти участь у президентських виборах у 2024 році, «обнулити» його попередні терміни.

Досі не до кінця ясно, чому глава Кремля вирішив досягти цього таким складним і юридично сумнівним способом, спотворюючи нормальний процес внесення поправок до Конституції і звертаючись до настільки обхідного способу збору вочевидь фальшивої «переважної більшості» голосів на користь його політичного проекту. Думка російського суспільства про обґрунтованість поправок і раніше розділена, але очікувана безсоромна фальсифікація виборів перекине багатьох байдужих до політики людей у табір потенційних учасників протесту. Ліберальні експерти і активісти стверджують, що цей процес серйозно підриває саму Конституцію — у недалекому майбутньому, можливо, простого закону, ухваленого Державною Думою, буде досить, щоб скасувати всі зміни. Можливо, це перший крок до написання й ухвалення абсолютно нової Конституції.

Подаруночки» Путіна для бідних сімей і постраждалого бізнесу не вбережуть від болючого економічного спаду, що набирає обертів. Груба маніпуляція суспільною підтримкою так званої «потьомкінської Конституції» має довести еліті, яка сумнівається, що Путін незамінний — адже він єдиний ефективний популіст, здатний спілкуватися з незадоволеними «масами» і контролювати їх. Але еліти розчаровані його байдужим керівництвом, їх турбує збереження накрадених статків, вони втомилися постійно демонструвати улесливу лояльність і незадоволені невпевненістю в завтрашньому дні.

Вперте здійснення путінського плану, наміченого на початку року, здивувало навіть найобізнаніших спостерігачів. Воно наочно ілюструє бажання Путіна довести, що раптової кризи не змінити те, як управляють Росією. Все-таки вплив цієї кризи набагато більший, ніж це готовий визнати Кремль.«Подаруночки» Путіна для бідних сімей і постраждалого бізнесу не вбережуть від болючого економічного спаду, що набирає обертів. Груба маніпуляція суспільною підтримкою так званої «потьомкінської Конституції» має довести еліті, яка сумнівається, що Путін незамінний — адже він єдиний ефективний популіст, здатний спілкуватися з незадоволеними «масами» і контролювати їх. Але еліти розчаровані його байдужим керівництвом, їх турбує збереження накрадених статків, вони втомилися постійно демонструвати улесливу лояльність і незадоволені невпевненістю в завтрашньому дні.

Після бажаної перемоги на спірному плебісциті Путіну доведеться дати відповідь на питання «що далі?», яке стосується й економічної рецесії, і можливої другої хвилі пандемії. Звичайно, він вважав за краще б домогтися серйозного зовнішньополітичного прориву. Наприклад, шляхом проведення саміту за участю п’яти постійних членів Ради безпеки ООН — глобального квазіурядового форуму, на кшталт Ялтинської конференції, про яку він часто тепло згадує, кажучи про кінець Другої світової війни. Основним партнером на цих уявних переговорах мають бути США, але Путіну не вдасться знайти корисний перетин з політичним порядком денним президента Дональда Трампа.

Наприклад, Росія відчайдушно наполягає на продовженні Договору про стратегічні наступальні озброєння, але їй не вдається зацікавити в цьому Китай, а Трамп заперечує проти будь-якої угоди з контролю над ядерним озброєнням без участі Китаю. Водночас Москва намагається використовувати «історичну правду» про причини Другої світової війни, щоб натиснути на Польщу — в той час, коли Трамп приймає польського президента Анджея Дуду в Білому Домі. Нарешті, Росія не може підтримати план Трампа відомий як «Мир в ім’я процвітання» для Ізраїлю і Палестини. Російська гібридна війна в Сирії та Лівії натомість дратує Вашингтон, а не запрошує його до співпраці.

Єдина сфера, в якій Кремлю, схоже, вдалося знайти щось спільне з адміністрацією Трампа — це боротьба з екстремізмом, анархією і тероризмом. Але виведення місцевих проблем на міжнародну арену — незграбний і малоймовірний крок. Російська влада готова боротися з анархістами з особливою жорсткістю. Про що свідчать, наприклад, довгі тюремні терміни для нібито членів сумнівної організації відомої як Мережа, незважаючи на вкрай непереконливі докази їхньої причетності до будь-якої злочинної діяльності.

Ці жорсткі заходи придушення контрастують з відомою справою Кирила Серебренникова — знаменитого театрального продюсера, звинуваченого у привласненні бюджетних грошей, до якого — на тлі гучних протестів з боку московської інтелектуальної еліти — дали умовний термін. Російська машина репресій готова до великомасштабних операцій, але для того, щоб перетворити її в корисний інструмент зовнішньої політики, країні знадобиться сплеск міждержавних актів екстремізму та терористичних атак. Російські спецслужби цілком здатні спробувати «організувати» такий сплеск. Однак потенційна шкода від викриття спроб маніпулювати терористами, наприклад, в Афганістані, може бути значною.

Низка нових світових викликів і поглиблених місцевих криз створює в Росії нову соціальну динаміку. Оскільки зростання невдоволення все більше фокусується на цих проблемах, спроби Кремля «зацементувати» фундамент автократії приречені на провал. Які б цифри, які свідчать про підтримку безстрокового правління Путіна з боку «переважної більшості», не намалювали б стурбовані чиновники — це не зробить ефективнішою структуру влади, зіпсовану корупцією і деформовану мілітаризмом. Варіант повільної стагнації і звичного прийняття несправедливості з боку пасивного населення знищений катастрофою, що розгортається, тому правлячу бюрократію, найімовірніше, чекає перехід від заперечення до запізнілої надмірної реакції і паніки.

Із матеріалів сайту nv.ua