Місцеві вибори 25 жовтня відбудуться за новими правилами і на новій територіальній основі. Суттєвою відмінністю цьогорічних виборів від усіх попередніх є запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками. А це означає, що у містах і громадах із більш як 10 тисячами виборців кандидати висуваються лише від партій. Тож голосувати доведеться за партію, а також за конкретного кандидата у ній, вписуючи його номер у трафарет поруч із назвою партії у виборчому бюлетені.

Також істотною особливістю цьогорічних місцевих виборів є те, що у зв’язку з реформою децентралізації вони відбуватимуться на новій територіальній основі – ОТГ. За новим законодавством саме влада територіальної громади, займається вирішенням більшості місцевих проблем, розпоряджається коштами місцевої громади і несе відповідальність за свої рішення.

В ході децентралізації органи місцевого самоврядування отримують більше повноважень та ресурсів. Отже, мешканці громад мають відповідальніше ставитися до вибору місцевих голів та депутатів.

Як нам усім відомо, до складу Бориславської ОТГ увійшло 6 сіл: Попелі, Ясениця, Уріж, Винники, Підмонастирок, Мокряни (останні 3 села зі списку входять до складу Урізької сільської ради). Відтак, Бориславська ОТГ стала найменшою на Дрогобиччині. Звичайно, нелогічно, що Борислав, маючи всю інфраструктуру для обслуговування сіл, став центром найменшої за площею ОТГ. Також подив викликає той факт, що до складу Бориславської ОТГ не увійшли села Модричі та Дережичі, які у буквальному розумінні слова інтегровані у структуру міста нафтовиків і мають з ним спільні межі. Зрештою, про бездумність чиновників під час формування меж ОТГ на Львівщині розповідати довго не має сенсу, бо, як би там не було, а межі ОТГ уже визначені. Тож, як каже народне прислів’я: після бою кулаками не махають. Зазначимо лише, що Бориславська ОТГ, після Трускавецької, є найбільш спроможною в регіоні, що не може не тішити.

Для того, щоб з’ясувати, чим живуть мешканці сіл, що увійшли у склад Бориславської ОТГ, та які настрої панують у тамтешньому суспільстві напередодні місцевих виборів, команда журналістів народного часопису «Нафтовик Борислава» у складі головного редактора Петра Магура та кореспондента Ольги Мелько вирушили цими вихідними на невеличку ознайомчу екскурсію до Урожа, Винників, Підмонастирка та Мокрян. У Попелях та Ясениці ми вирішили не зупинятися в силу відсутності часу. Та й про життя у цих двох селах через їхню географічну близькість з містом прикарпатських нафтовиків нам відомо достатньо.

До місця призначення – Урожа ми добирались з комфортом. Це стало можливим завдяки не так давно виконаному там капітальному ремонту траси Мостиська – Самбір. Що й казати, проїзд по цій трасі сама приємність: жодної тобі ями, дорога рівна, наче скло. Про два мости, які залишилися недобудованими також промовчимо. Однак, мусимо відзначити, що дорожня інфраструктура в межах сіл, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. Особливо хочеться звернути увагу на катастрофічний стан мосту через річку Уріж в селі Винники, адже по ньому не те що їхати – ходити страшно. Та попри те, що споруда фактично перебуває в аварійному стані, по мосту щодень проїжджає чимало автомобілів та проходить багато люду. На щастя, поки що там не трапилось жодного нещасного випадку. Але це не відміняє того факту, що проблема потребує негайного вирішення.

По дорозі із Ясениці до Урожа по неволі ловиш себе на думці, що реформа децентралізації у нашому регіоні проходила якось бездумно. Село Нагуєвичі, землі якого розкинулися між Ясеницею і Урожем, за законами здорової логіки мало б увійти до складу Бориславської ОТГ. Але чомусь всупереч законам здорової логіки село відійшло до Дрогобицької ОТГ. Кажуть, подібний підхід керівництво міста Котермака обгрунтовує тим, що Дрогобич і Нагуєвичі об’єднує промоція Івана Франка. Є чимало напрацювань у сфері культури та туризму. Тому Нагуєвичі мають залишитися у Дрогобицькій ОТГ. На жаль, цим примхам дрогобичан вирішило підіграти вище керівництво області та країни. От і вийшло, що їдеш територією Бориславської ОТГ і тут, звідки не візьмись, – Дрогобицька. Не будемо сперечатися із дрогобичанами щодо їх містечкового бачення місця і ролі Франка в історії української культури. Лише зауважимо, що Борислав має не менше право гордитися іменем Великого Каменяра, як і Дрогобич чи Львів. Адже саме завдяки легендарній повісті «Борислав сміється» та циклу «Бориславських оповідань» українці увійшли у контекст світової літератури, звернувши увагу на нову суспільну силу – робітничий клас. Причому Іван Франко зробив це на півтора роки швидше за німецького драматурга Гергарта Гауптмана із його всесвітньовідомим твором «Ткачі». Про Стефана Коваліва та його взаємини із Іваном Франком також промовчимо. Не будемо зациклюватись на негативі, хоч дуже сподіваємося, що у майбутньому ситуація якимось чином вирішиться. Будьмо оптимістами.

Зрозуміло, що в межах газетної публікації неможливо висвітлити журналістський візит на нові території Бориславської ОТГ в усіх деталях. Зазначимо лише, що в кожному з населених пунктів, в яких нам доводилось побувати, ми були зачаровані двома речами: красою гірської природи та щирістю місцевого населення, яке залюбки вступало з нами в діалог, розповідаючи про непросте селянське життя.

Власне, більшість наших співрозмовників на своє місце проживання не скаржаться. Кажуть, в селі жити добре – чисте гірське повітря, можливість споживати екологічно чисті продукти з власного городу, життя минає в спокійній і невимушеній обстановці, без звичної для міста метушні. Та попри це, великою проблемою у сільській місцевості є відсутність якогось виробництва, а відтак – робочих місць. За таких умов молодь масово їде заробляти «на хліб насущний» у далекі світи.

Так, як це зробив пан Віталій, з яким ми познайомились в Урожі. Чоловік під час нашого коротенького діалогу зізнався, що більше часу проводить на заробітках у Чехії, аніж у рідній Україні. Звісно, все б могло бути по-іншому, якби у рідному краї була нормальна робота з гідною зарплатнею:

– Зараз переважна більшість моїх односельчан змушені заробляти на життя за кордоном. А що нам лишається робити? У рідному селі роботи нема. До найближчих міст добиратися важко, та й з вітчизняними зарплатами сім’ю прогодувати практично неможливо. От і доводиться їздити по світу, – сказав пан Віталій.

Слова хлопця підтверджують зруйновані споруди тваринницьких ферм колишніх колгоспів та здичіла від самосіву орна земля.

На противагу пану Віталію з Урожа, Ярослав Леньо – мешканець села Мокряни – не шукає кращої долі за кордоном. Чоловік має своє невеличке приватне господарство, яке і допомагає йому виживати. Пан Ярослав каже, що до рідного села вже звик:

– Колись життя в Мокрянах було зовсім інакшим, не те що зараз. У сусідньому селі Ступниця працював великий колгосп, який забезпечував багатьох людей роботою. Після розвалу колгоспу та економічної кризи у середині 90-х років усі селяни пороз’їжджалися по закордоннях. Що й казати, у пошуках кращої долі багато хто втратив зв’язок зі своїми сім’ями, багато родин розпалось. Пан Ярослав на життя не скаржиться. Отримує невелику пенсію, тримає невелике приватне господарство. Щиро вірить у краще майбутнє України. Сподівається, що із утворенням ОТГ зміниться щось у житті людей. Чоловік знає, що Мокряни приєднали до Борислава, але наразі ніхто з бориславських політиків до села не приїздив і з людьми не спілкувався.

У краще майбутнє також вірить і пані Оксана, що мешкає в селі Підмонастирок. Жінка має надію, що нова, уже бориславська влада, зуміє вирішити давно наболілу проблему цього населеного пункту – надання йому статусу гірського. Адже село розташоване у гірській місцевості, тож по логіці воно давно мало би отримати статус гірського населеного пункту, як це відбулося із Підбужем, до якого Монастирок примикає у буквальному розумінні слова. Проте чому село відійшло до Борислава, а Підбуж став складовою частиною Східницької ОТГ, пані Оксана, як і більшість мешканців Підмонастирка, також не розуміє. Очевидно, причина отих усіх неув’язок, пов’язана із тим, що у чиновників своя логіка мислення, яку простій людині важко зрозуміти.

Як і пан Ярослав з Мокрян, пані Оксана також не може визначитися з тим, за кого їй голосувати на місцевих виборах, оскільки жоден із кандидатів на посаду голови Бориславської ОТГ чи депутатів міської та обласних рад у селі не появлявся. Не бачила жінка в очі і їхні програми. Відтак, з вибором визначитись важко.

Отож, за підсумками нашого візиту, стало зрозуміло, що села, які увійшли до складу Бориславської ОТГ, мають усі можливості для розвитку. Та чи зуміє нова влада правильно використати цей потенціал? Поживемо – побачимо…

Петро МАГУР
та Ольга МЕЛЬКО,
кандидати у депутати
Бориславської ОТГ
від ПП«Громадянська
позиція».
P.S.Шукайте нас у
виборчому бюлетені