На щастя, ці нервові дні невизначеності, коли ми хвилювалися, не розуміючи, хто ж таки переміг на президентських виборах у США, закінчились

І ми знаємо, що Джо Байдену вдалося скинути такого самовпевненого Дональда Трампа з трону, який, як той вважав, належав йому назавжди.

Тож дозвольте мені стримати своє неприховане і гучне ура і поділитися з вами кількома попередніми міркуваннями та враженнями, пропонуючи скоріше думки та почуття, ніж аналіз. Не буду намагатись збалансувати бачення, виправдовуючи дії і позиції Трампа.

Я не хочу повторювати те, що говорять з цього приводу інші, тож ось кілька додаткових роздумів.

По-перше, перемога Байдена має глобальні наслідки, які виходять за рамки того, що вона означатиме для самих США чи у зв’язку з цим для України.

Бо що для нас Америка? Для мого покоління, тих із нас, хто був дітьми жертв комунізму, вона являла собою надійного лідера вільного світу у боротьбі проти радянської тиранії та її прихильників. Ні, я не є сліпим щодо плям у досьє Вашингтона, але я знаю, що без ролі США Європа та інші частини світу не були б такими, якими вони є.

Без США не було б плану Маршалла, який врятував і відбудував спустошену Європу, або НАТО, що забезпечив не лише ядерну парасольку, здатну стримати радянські ракети та танки, але і вільний простір, у якому демократичні європейські держави могли відновитись, возз’єднатись та вибудуватись.

Трамп, через його пихатість та зневагу до фундаментальних цінностей, поставив все це під сумнів. Він закликав Європу, зокрема, Німеччину, збільшити видатки на забезпечення спільної євроатлантичної системи оборони, що саме по собі є досить справедливим. Але він зробив це таким чином (в той час, коли його особисті зв’язки з Росією та Володимиром Путіним викликали стільки питань, на які він ніколи не відповів задовільно), що всі традиційні зв’язки США та Європи були поставлені ​​під сумнів.Байден чітко дав зрозуміти, що в сучасному світі ніхто більше не може сподіватися на безкоштовні обіди

Трамп здобув Білий дім у 2016 році, обіцяючи зробити Америку знову великою. Він цього не зробив. Насправді він домігся протилежного. Він стривожив світ, створивши враження, що з непередбачуваним і зарозумілим блазнем біля керма США втратили свій шлях і авторитет, необхідний для лідерства.

Те, що Байден підтримує основні традиційні цінності США та демонструє готовність відновити свої міжнародні обов’язки, свідчить про те, що Америка здатна запобігти спричиненій Трампом шкоді та відновити міжнародну повагу до себе як до лідера та у разі потреби захисника демократичних цінностей.

Здавалося, Трамп не має часу ні на кого, крім себе, і не слухає нікого, крім себе. В цьому він зовсім не схожий на таких видатних своїх попередників, справжніх республіканців, як той же Рональд Рейган.

З іншого боку, Байден є продуктом старої, а, точніше, традиційної школи, і його перемога дозволить двопартійному істеблішменту США перегрупуватись та консолідуватись. Очікується, що професіоналізм, доброчесність, послідовність та прихильність до суспільного блага знову матимуть перевагу над грубістю, підлабузництвом та елементарним популізмом.

Отже, для НАТО, Європи, угод щодо світових кліматичних змін, України, Білорусі тощо, хоча і не для Путіна та Москви, обрання Байдена — це чудова новина — звільнення від кошмару Трампа, на яке багато хто з нас так сподівався.

Що не означає, що сам «Джо» ідеальний і має виразну харизму і, можливо, ту енергію та витривалість, яка від нього очікується. Важливо те, що він успішно провів передвиборчу кампанію, і, як би там не було, вже суттєво змінив ситуацію. Його акцент на зціленні, зближенні, наскільки це можливо, поляризованої Америки, — це бальзам для вух.

У тому разі, якщо б з новообраним президентом, боронь боже, щось сталося б, це створило б захоплюючу перспективу для його наступниці. Камала Гарріс, з її ямайсько-індійським коріннями, вже є певним історичним прецедентом блискучої жінки, яка досягла настільки високої посади.

Ми можемо припустити, що Байден подбає про те, щоб вона розвинула свої навички управління внутрішньополітичною та правовою структурами, належним чином відповідаючи на ті виклики, що виникають у зовнішній політиці. Чи мала такий досвід Гілларі Клінтон, перш ніж стати державним секретарем при президентові Бараку Обамі?

Тепер коротко про Байдена та Україну. Я сумніваюся, що є ще хтось серед політиків США першого ешелону, хто має таку ж причетність до України, як він, і, відповідно, зі Східною та Центральною Європою.

Мій друг і колишній колега з Вашингтона з часів моєї роботи на Радіо Свобода Марк Помер щойно нагадав мені, що інтерес і прихильність Байдена до цієї частини світу має глибоке коріння. За його словами: «Команда Байдена розуміє, що Україна є стрижнем Східної Європи».

Помер мені нагадав: «Байден фактично власноруч врятував Радіо Свобода Європа / Радіо Свобода в 1993 році. Тоді я був виконавчим директором BIB (двопартійного управління, що контролювало міжнародне радіомовлення) і тісно співпрацював з персоналом Байдена. Найголовніше, що Байден дійсно турбувався цим питанням. Він навіть прийшов на наше засідання ради, щоб дізнатись більше про радіостанції «.

Новообраний президент має ґрунтовні знання, отримані з перших вуст, про Україну та проблеми, з якими вона стикається як у внутрішній, так і у зовнішній сферах. Він бував в Україні і не тільки зміг особисто ознайомитись з наявним станом речей, але й дав очільникам України слушні поради разом із запевненнями у своїй непохитній підтримці.

Байден залишається прихильником України, проте він не має ілюзій щодо того, що вона сама повинна зробити задля подальшої підтримки з боку міжнародної спільноти — а саме, викорінювати корупцію та незмінно залишатися на шляху реформ та демократичних перетворень.

У 2015 році, коли Байден звернувся до українського парламенту, він наголосив, що самі українці мають повною мірою використати шанс, який їм дала історія, порвати з минулим та інтегруватися в євроатлантичні структури та цивілізацію.

Я радий, що бруд, вилитий на Байдена Кремлем (через таких його маріонеток як Андрій Деркач), не дав очікуваного ефекту. Насправді ці постріли в президента, які нібито походили з України, навіть не були почуті у вирішальні дні виборчого періоду.

Отже, ще одним бонусом для України у всьому цьому є те, що такі самоназвані «спеціалісти з України», як Руді Джуліані та інші сумнівні персони тепер будуть відправлені на смітник історії, а Київ зможе відкрити чисту сторінку в історії американсько-українських відносин.

Але Байден, як і Європейський Союз чи Міжнародний валютний фонд, безсумнівно, цілком справедливо наполягатиме на тому, щоб Україна послідовно рухалася вперед шляхом реформ в обмін на потужну зовнішню підтримку, яку вона отримала від Заходу.

Так як новому президенту США тепер доведеться навести лад у власному домі, він також буде очікувати, що керівництво України справді почуло сказане ним під час останнього його візиту до Києва. Байден чітко дав зрозуміти і нагадує тепер, що в сучасному світі ніхто більше не може сподіватися на безкоштовні обіди.

Богдан НАГАЙЛО

Із матеріалів сайту nv.ua