Цей рік був присвячений пустопорожній мрії нашої влади у те, що ніби заглянувши в очі Путіну можна його у чомусь переконати

У 2020 році ключова тема залишалася незмінною — відновлення територіальної цілісності України та протидія російській агресії. Є кілька тактичних плюсів, які можна віднести до здобутків у цій сфері. Одним з таких успіхів є те, що зараз менше наших героїв гине на фронті. Стріляють менше, хоча це зовсім не є перемиренням у нормальному розумінні цього слова.

Але якщо говорити про стратегічну мету України — у 2020 році ми до неї жодним чином не наблизилися. Цей рік був присвячений пустопорожні мрії нашої влади у те, що ніби заглянувши очі Путіну можна його у чомусь переконати. Це прояв або дитячої наївності, або просто свідоме затягування процесу. Тільки дилетанти можуть думати, що Путін раптом чомусь захоче змінити свої підходи і захоче врегулювання на українських умовах. Ми на жодний сантиметр не посунулися вперед, позиції залишаються абсолютно протилежними, і це не є якимось відкриттям.

На жаль, влада цього не розуміє і зараз готує якийсь план Б. На мою думку, ми маємо переконати наших західних партнерів, що слід переходити від точкових санкцій, які не є для Путіна чутливими, до секторальних санкцій. Одним з пунктів цих секторальних санкцій є SWIFT, але далеко не один і не єдиний. Якщо план Б буде передбачати, що ми разом із західними країнами будемо домагатися жорсткого введення таких секторальних санкцій, тоді шанси з’являться. Звичайно, не відразу, але вони будуть.

Якщо ми будемо знову говорити про якісь тактичні речі, при всій їх важливості для того чи іншого району зіткнення, то ми далеко не посунемося. У Придністров’ї вже 30 років домовляються ні про що. Це те, що потрібно Росії і що вона буде робити ще 30 років. Я не думаю, що це є реальним способом досягнення нашої мети. Отже, тут ми маємо суцільні мінуси — тобто тупцювання на місці та жодного прогресу.

Що я вважаю позитивним у позиції України цього року — це те, що ми чітко показали одній нашій сусідці, а саме Угорщині, що з нами не вийде розмовляти з позиції сили. І я думаю, що ті доволі жорсткі кроки у відповідь на недружні дії Угорщини щодо України мали свій певний ефект, хоча мабуть не до кінця, тому що ці спроби продовжуються. Мене порадувала реакція країн ЄС та НАТО, які фактично ігнорували чергові заклики угорської сторони покарати Україну та сказати, яка вона погана. Це свідчить, що наша позиція у цьому плані зустрічає певне розуміння. Це добре та значить, що ми будемо рухатися у цьому напрямку і далі. Думаю, що це дозволить нам зробити серйозні кроки в майбутньому по лінії євроатлантичної інтеграції.

Новий статус, який ми маємо у відносинах з НАТО, додає нам шансів, тож у цьому зв’язку 2020 рік був вельми позитивним. Хоча, звичайно, це не є тим інструментом, на який ми розраховуємо. Хочу вірити в те, що наступний рік у цьому плані буде іншим для України. При відповідній політичній підготовці можна ставити на порядок денний питання про план дій щодо членства в НАТО і вимагати прийняття такого рішення не лише щодо Грузії, але й України. Ми повинні бути у певній зв’язці, думаю, що це буде дуже позитивним кроком.

З позитиву саме у цій сфері — завдяки і нашим зусиллям чорноморсько-азовський регіон перестав бути табу для країн — членів НАТО. Я дуже сподіваюсь, що нова стратегія НАТО передбачатиме значно більш посилену участь флотів країн НАТО у Чорному морі, що безумовно допомагатиме Україні у плані оборони та безпеки.

По Криму ситуація, на жаль, належним чином не склалася. Сама ідея Кримської платформи позитивна, але їй досі бракує системності, стратегічного погляду, яким чином її потрібно насичувати різними заходами, щоб вона давала відповідний результат. Це буде продовжено у наступному році, але поки що цього ми не побачили зсувів та якихось практичних наслідків, окрім заяв, що така платформа формується. Можливо, це буде зроблено значно гучніше й продуктивніше у наступному році.

Негативним моментом, який безумовно впливає на всі наші зовнішньополітичні справи, є жахливий стан нашої судової системи. Це у черговий раз проявилося на прикладі скандальних рішень Конституційного Суду. Я думаю, що цей внутрішньополітичний аспект є надто серйозним, щоб ми мали перспективи і по європейському, і по євроатлантичному напрямку. Якщо наступного року реформу судової системи не буде проведено, це означатиме, що ми довго тупцюватимемо на місці, бо і ЄС, і США, а особливо — нова адміністрація Байдена, питанню боротьби з корупцією та незалежністю судової системи буде приділяти особливу увагу. Поки що це явний внутрішньополітичний мінус, який має ще більший мінус у плані зовнішньої політики. Тож сподіваюся, що у наступному році це буде виконано, а також проведена реформа СБУ та інших елементів судового блоку, щоб вони нарешті відповідали параметрам країн — членів НАТО.

Думаю, що зараз у американському істеблішменті чітко та ясно сформувалася лінія на підтримку України, і гадаю, що вона продовжиться, але тут ми не можемо розраховувати на автоматизм. «Вона буде, якщо Україна…», а далі йдуть важливі підпункти, наприклад: «проведе антикорупційну реформу і не буде її гальмувати», «…проведе судову реформу і не буде її гальмувати», «демонструватиме реальні реформи у оборонній сфері» і багато-багато інших якщо. Саме такий підхід і буде головним підходом американців щодо того, що відбувається в Україні. Зробили більше — отримали більше, тут немає нічого нового.

Володимир ОГРИЗКО

Із матеріалів сайту nv.ua