“Та не тішмося, панове, —

Все міняється з роками,

Й солов ‘ї перебудови

Стануть знов соловчуками…”

Євген Титикайло,,

У деяких моїх книгах фігурує один і той же образ – Ростислав Ількович Солопух…

Уперше він з’явився у моїй книзі “Доля” — зокрема у новелах “Мурло”, “Донос”, “Ювілей”, “Храм очистить”. Є він і в романах “Над прірвою” та “Знак орди”. Може, ще десь буде… Можливо, не буде, бо, як мовиться, — забагато честі!

В основному цей образ — відповідь на антиісторичну, антинародну книгу “Барабський міст”, яку по-штурбацьки скомпонував один борзописець із міста нафтовиків — Борислава.

У ній присутній один літературний персонаж — Антосько Федунців, себто — я! Більше того, отой писака зобразив мене у вельми негативному плані: я — і пияк, і телепень, і злодій, і брехач, і альфонс, і клієнт дому розпусти, і донощик, і, головне, зрадник… Крім того, я і “клишоногий”, маю “виразне монгольське обличчя”… І звідки він, хрунь нечестивий, оте взяв?!. Словом, усі негативні риси, що, власне, йому самому притаманні, приписав мені.

Щодо мого імені та прізвища — наче все сходиться: Антосько — Андрій, Федунців — це ім’я мого батька — Федір (отже, Федунців Антосько…), а от село Волощани — це Волоща, моя маленька Батьківщина. Ось така, як бачимо, петрушка! Ну як, скажіть, після цього було не захищати себе?! Я, звісно, захищав, бо зовсім не такий, яким мене показав оцей дрібний кололітературний писака у своєму романі. Захищав не тільки себе, але й тих, кого він, брехливий пасквілянт, безсоромно зневажив!

А тепер на часі привідкрити завісу щодо отого містичного образу — себто Ростислава Ільковича Солопуха. Хто він і звідки узявся? Це журналіст газети “Нафтовик Борислава” Роман Іванович Соловчук, він же редактор… Отже, всі тут великі літери цілком сходяться — у першому і в другому варіантах.

Р.Соловчук, 1949 року народження, газетяр, володар “Золотого пера” імені Ярослава Галана. Він, як і його патрон Ярослав Галан, на догоду Кремлю обпльовував і розпинав вояків УПА, весь український народ, вірою й правдою служив комуно-московитській владі, насміхався над релігією, знущався над Господом Богом… Для нього, колишнього секретаря партосередку редакції, ще й сьогодні “подпольний обком” діє… І за давніх часів, і нині усе, що він коїть, шахрує во ім’я своєї кишені, сходить, як з “гуся вода”… До речі, в отчій оселі/с. Голосків, Івано-Франківщина/ власноруч ікони познімав – задля кар’єри та атеїзму, себто безбожництва…

Прикриваючи свою підлу душу українською вишиванкою, яку часом надягає, регулярно, запізнюючись, ходить до церкви. Це той, хто у своїх жорстоких опусах писав “так званий бог” (до речі, з малої літери!), хто обзивав вояків визвольних змагань “головорізами”, “сокирниками”, “гадюччям”, “бандерівським охвістям”, “фашистськими покидьками”, “збродом”, “мізерною купкою бандитів”, “душогубами”, “лицарями ганьби і зради”, священиків — “касирами у божому домі”, служителів Церкви — “церковним букетом” і таке інше. Той, хто багатьох провідних журналістів виганяв з роботи, позбавляючи їхні сім’ї засобів на бодай би скромне існування…Українських патріотів називав отими словечками, які почерпнув у кагебістських таємних словничках… Про це можна детально довідатись, почитавши збірник “Золотоперий підголосок” (Дрогобич, “Посвіт”, 2007 р.) або на моєму сайт в інтернеті.

Про такого, як він, кажуть: де не посій, там і вродиться. У нього в Бориславі найвища пенсія: з доплатами понад шість тисяч гривень! Своїм урядуванням редакцію газети загнав у боргову яму – понад двісті тисяч… Й собі “заборгував”, кажуть, понад 150 тисяч гривень. Ото накерував!.. Як мовиться: уміє “промишляти”!

… І носить же українська земля такого чухраїнця, для якого сите і заможне життя набагато вартніше за людську порядність і святу гідність! Але чи варто тому дивуватися, коли він (як сам казав), “виховувався у сімейній парторганізації”, у хаті, де не було ні Біблії, ні образів. Напевно, і “Кобзаря” Т.Шевченка не було…

Втім, най буде суддею йому Господь Бог, бо лише він визначає міру гріховності тієї чи іншої особи!

12 травня 2012р.

м. Борислав

P. S. Оцей капосний писака останніми роками нашими “народними” судами міста Борислава та міста Лева домігся “повернення коштів” у значних сумах. Лише 22 листопала Апеляційний суд Львівської області на користь колишнього Р. Соловчука лишив в силі рішення місцевого суду м. Борислава — із редакції стягнути 112 937,45 грн — як компенсаційні витрати та у зв’язку з нібито за невчасну заробітну виплату при звільненні. Треба додати, що до того він вже “виграв”суд, якомк ПП Редакція народного часопису (гол. редактор — Петро Магур) вже виплатила ,139305, 50 грн — за нібито  “неодержання зарплатні”… Загалом вірному плювальнику-галанівцю присудили здерти із редакції на його користь 252242,95 грн, заставивши безробітних журналістів шити жебрацькі торби…

Дивує інше: що то за судді такі, що виносять такі неправосудні рішення, “вибілюючи” капосного брехуна? Та ж ті “борги”, шахруючи, допустив же сам Роман Соловчук. Він тоді очолював редакцію газети, а не Петро Магур. До того ж, газета роздержавлена і функціонує як приватне підприємство! Хіба редакція згаданої газети, що стала приватною, зобов’язана колишньому хапливому очільнику платити такі позахмарні суми, га?!. До того ж, він знищив чимало відомостей нарахування зарплатні працівникам редації, а книгу наказів різними правками, розпорядженнями заднім числом так спаскудив, що це тягне на кримінал, а не на якесь там фінансове відшкодування!

Таким чином, Р. Соловчук cвоїми ж руками знищив приватне підприємство, яке 39 років очолював… Втім, не сам, а діями місцевих та обласних суддів – Л. Посисень, А. Слиша, Н. Крайника, О. Мельничука, секретаря В. Симця та адвоката, колишнього заступника прокурора із Борислава Ю. Крамара. Словом, отака петрушка, панове: після ліквідації, на жаль, місто не матиме свого пресового органу. Ба — навіщо? До нових виборів ще немало років, а містянам нащо місцевої інформації. Так буде усім зручніше — і владі, і мешканцям міста… Не буде жодної критики щодо чиновників, інформативно-правознавчої поради…

Мені це все болить, бо я цьому народному часопису віддав 15 / п’ятнадцять!!! / років свого журналістського творчого життя!

Андрій ГРУЩАК,

письменник, журналіст.