До старого раввіна прибіг пастушок, який сповістив йому радісну звістку про те, що у місті Вифлеємі народився Месія Христос, народився Той, Якого очікували впродовж багато віків. Старий раввін зіскочив зі свого крісла і швидко підійшов до вікна. Він поглянув вперед себе, подивився вгору на небо, подивися під ноги на землю, подивися побіч себе і позаду себе, але не побачив жодної зміни. Світ виглядав так само звичайно як і раніше. Старий раввін посміхнувся, махнув на пастушка рукою і пішов продовжувати читати Тору.

Фарисеї і садукеї витворили свій образ приходу у світ Месії. Вважали, що Очікуваний, заповіданий обітницею і пророкований пророками появиться у великій славі, з великою помпезністю, а Його приходу у світ товаришуватимуть надзвичайні явища в атмосфері. Але на дворі було так само сіро і брудно як і завжди. Раввін пішов читати Тору.

Для мешканців Вифлеєму, який знаходиться десять кілометрів на південь від Єрусалима, це був звичайний день праці. Може трішечки рухливіший і більш кольоровий, з огляду на велику кількість прибульців, які зобов’язані були пройти перепис населення в місті з якого вони походили.

Євангелист Лука починає свій опис події Різдва Христового саме з інформації, що імператор Август проголосив по цілій імперії перепис населення. На практиці це означало, що кожна людина зобов’язана була повернутися до того міста, з якого походила його родина і там пройти реєстр. Ось причина великого натовпу і тисняви на вулицях Вифлеєму. Дивне, що євангелист Лука поміщає цю інформацію на сторінках Святого Письма, але він добавляє ще й іншу деталь: «І трапилося тими днями, вийшов наказ кесаря Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє» (Лк. 2, 1-3).

Чому євангелист Лука додає цю деталь, поміщаючи її з подією народження Ісуса Христа? А тому, щоби конкретно ствердити, що ця подія відбулася в контексті подій Римської імперії і є подією історичною. Євангелист Лука підкреслює, що описує історичний факт, а не якісь байки, літературну фікцію, чи фантастику. Він описує правдиву історію. Тому-то євангелист Лука згадує про кесаря Августа і правителя Квірінія, хоча на наступних сторінках Євангелії ці персонажі просто зникнуть. Про них він більше нічого не писатиме. Для нього вони втратять свою важливість і зникнуть зі сторінок історії спасіння. І кесар Август, і правитель Сирії Квіріній не чули співу ангелів, до них не була послана небесна телеграма – радісна звістка про народження Спасителя, хоча тоді вони виконували у світі найважливішу владу. Бог також не послав ангельські хори до родини Йосифа чи Марії, ані до єврейських релігійних зверхників, але вислав ангелів до простих пастухів, які стерегли свої стада і чували посеред ночі.

Сьогодні нам належить згадати, що професія пастуха в тих часах не підтримувалася суспільною пошаною. Більше того, пастухи були поставлені в один ряд з митарями і блудницями. Ними погорджували. Приводом для цього була їхня професія: пастухи не могли зберігати єврейських законів.

Митарів ненавиділи через те, що вони обдирали свій народ на користь загарбників – римлян. Блудниці ж вносили в суспільне життя Ізраїля роспусту і моральний занепад. Пастухи також були відсунуті на маргінес суспільства, бо не могли виконувати закону про суботу. Вони були змушені залишатися біля своїх стад навіть в суботу. А це забороняв закон. Талмуд вважав приписи важливішими від людини і, навіть, від здорового глузду. Ці приписи вважалися найважливішими, незважаючи навіть на Самого Бога.

В Своїй діяльності Ісус Христос часто критикував фарисеїв, які стали експертами інтерпретації релігійних законів в самих різних областях життя. Будучи сторожами Закону, вони оберігали його дріб’язковість і мізерність. Пастухи, які не виконували закону про суботу і були релігійно неграмотними, не мали жодної пошани в єврейському народі. Вони не мали там жодної своєї впливової позиції. З ними ніхто не рахувався. Це були люди обпалені сонцем, які ночували на віддалених пасовиськах. Навіть, якщо б хтось із пастухів і бігав по вулицях Вифлиєму та кричав, що народився Месія, то йому б ніхто не повірив. Поважні ізраїльтяни відразу б це заперечили: «Що? Народився в стайні? Об’явився пастухам? Геть звідси!!!…».    Фарисеї не знали, що з приходом Месії повинна відбутися зміна в людських серцях, що повинно відбутися навернення, яке є завжди плодом Божої благодаті та праці над собою.

Сьогодні необхідно згадати історію одного невіруючого чоловіка, який відмовився йти до церкви на Різдвяну службу, бо не вірив у правдивість Слова Божого. Читаючи газету він почув шум під вікном та вийшов подивитися, що сталося. Два горобчики, вдарившись о вікно, лежали на землі. Інші птахи сиділи на гілках дерев і трусилися від холоду. Чоловік, хоч і був невіруючим, проте мав добре серце і, жаліючи травмованих пташок, підібрав їх і заніс до теплого сараю. Сподіваючись, що усі інші горобці полетять слідом за ним і перебудуть холод у теплі, залишив двері відчиненими, але жоден птах не зрушив з місця. Тоді чоловік почав приманювати горобців хлібними крихтами, виклавши ними дорогу до сараю. Він сподівався, що голодні птахи зайдуть усередину. Але вони навіть не наближалися до будівлі. Тоді чоловік спробував загнати їх у сарай, але з цього також нічого не вийшло. Врешті-решт, втомлений цією неперспективною справою, чоловік подумав: «Я хотів їм пояснити, що хочу допомогти і спасти від лютого холоду. Але вони не розуміють людської мови, а я не можу говорити їхньою. Це було б можливим, якби я став на хвилинку одним із них». Цієї миті вдарили церковні дзвони, а чоловік впав на коліна посеред глибокого снігу, відчувши в серці мир, про який співали ангели у Різдвяну ніч.

«Дякую тобі, Боже, що Ти став одним із нас» – це все, що зміг промовити чоловік… Стародавнє передання говорить, що тієї ночі ангели з’явилися не тільки одній групі пастушків, які поспішили у Вифлеєм. Вони з’явилися й іншій групі пастухів, які були страшно заклопотані працею. Коли отримали від ангела доручення привітати Божу Дитину, то дуже журилися, бо насправді мали багато роботи. Спочатку вони не розуміли, що мають з тим дорученням робити. Зробили збори і після нарад постановили, що вишлють до Месії делегацію, яка буде складатися з найстаршого і наймолодшого пастиря. Постановили купити відповідний подарунок.

По дорозі делеговані пастухи ламали собі голову: Що купити? Не могли дійти до порозуміння. Те, що хотів купити старший, не подобалося молодшому, і навпаки. Коли перед світанком увійшли у Вифлеєм, то розбудили продавців і купили срібний кинджал, як хотів старший пастух, і різьблений лук з тятивами і стрілами, як хотів молодий пастир. Знайти печеру, де народився Христос не складало великих зусиль, тому що зірка стояла над печерою, а промінь її світла вказував на конкретне місце. Перед печерою було чути спів ангелів і пастирі бачили велике світло. Увійшовши в печеру, пастухи впали на коліна перед новонародженим Дитятком і склали перед Ним подарунки: срібний кинжал та різьблений лук з тятивами і стрілами. Пастирі хором зацитували слова: «Пастухи нашої групи сердечно вітають Тебе – Новонароджений Месіє і приносять Тобі дари». Сказавши ці слова вони піднялися з колін, поклонилися і направилися на вихід. Здивована Матір Дитини запитала: «Вже хочете відійти?» Пастухи відповіли: «На жаль, не маємо більше часу». «Шкода, – відповіла Марія, а за хвилину пошепки додала, – Щасливі ті, яким для інших ніколи не бракує часу». Делеговані пастирі вже не почули цих слів Марії, бо поспішно відходили.

В сьогоденні ми також не маємо часу на глибокі роздуми над Божою волею, не маємо часу на молитву. Ми пригноблені щоденним справами, надміром обов’язків і тому повторяємо, що не маємо часу. Зрозуміло, що ці пастухи не були жорстокими чи злобно налаштованими проти Марії або Йосифа. Вони навіть принесли подарунки. Але, на жаль, не мали часу, зважаючи на обов’язки. Так само і ті господарі, до яких стукали Йосиф і Марія на нічліг. Вони не були настроєні вороже до Пресвятої Родини. Просто сказали, що для них не було місця в хаті, бо це був особливий час перепису населення і в тій ночі було надзвичайно багато людей.

Сьогодні ми також не є вороже наставлені до Господа Ісуса, а в наших помешканнях також маємо місце для ікон. Але наші серця заклопотані багатьма іншими справами: працею, здобуванням грошей, відпустками, відрядженнями, проблемами. Для Нього, для Ісуса, робимо щораз менше. Ми не маємо для Нього часу. Для того, щоби поставити і одягнути ялинку, заставити гостинний стіл, приготовитися до гостей ми маємо час, а роздумати над сенсом свого життя і темою, для чого прийшов Спаситель на світ, ми не маємо часу. Але ж Він прийшов, щоби народитися у Вифлеємі, а потім віддати Своє життя за нас на Голготі і воскреснути з мертвих. Для цього Він прийшов у наш світ і це є предметом нашої віри. Сьогодні, коли ми дивимося на налаштовану шопку, де поруч з Дитятком Ісусом: ангели, пастушки, екзотичні маги-царі, то повинні пам’ятати, що Ісус народився з любові до нас і з любові до нас хоче померти на хресті і воскреснути, даючи нам життя вічне.                                                      

 Батьківщину і батьків не обирають. Чудо в тому, що Христос був єдиною в історії світу Людиною, що обирала як батьків так і батьківщину. Він міг народитися в Єрусалимі, Афінах або Римі. В родині імператора, Первосвященика чи відомого філософа, але народився у Вифлеємі. Міг обрати найкращий палац, але обрав убогу стайню…

Будучи доступним для всіх, новонароджений Месія сьогодні простягає до нас Свої рученята, бажаючи пригорнутися до нас і пригорнути нас до Своєї Божої Любові.

Роман ВАСИЛІВ,

отець-доктор, декан Бориславський ( УГКЦ).