Дуже сумна подія в українській історії трапилась у вівторок, 23 лютого,: Приморський суд Одеси визнав громадського активіста Сергія Стерненка винним у справі про викрадення. Його засудили загалом до семи років ув’язнення і трьох місяців та конфіскації половини наявного майна за обвинуваченням у розбої.

Суддя Віктор Попревич визнав активіста винним за всіма статтями. Його звільнили від відповідальності через збіг терміну давності за обвинуваченням у викраденні людини за попередньою змовою осіб, але присудили ув’язнення за статтями «розбій» та «незаконне зберігання зброї». До оскарження вироку активісту обрали запобіжний захід тримання під вартою.

Серед обґрунтувань свого рішення суддя назвав те, що Стерненко «негативно ставиться» до партії, до якої належав викрадений – йдеться про партію «Довіряй справам» мера Одеси Геннадія Труханова.

Аналогічне рішення суд озвучив щодо другого обвинувачуваного у справі Руслана Демчука.

Нагадаємо, Сергія Стерненка, на той момент – лідера одеського осередку праворадикальної організації «Правий сектор», а також координатора «Правого сектору» в Комінтернівському районі Одещини Руслана Демчука затримали у вересні 2015 року.

Їх звинувачували у викраденні депутата Комінтернівської районної ради Одеської області Сергія Щербича у квітні 2015 року. Згодом обох звільнили під заставу. Стерненку також висунули звинувачення в незаконному зберіганні зброї, яку він, за його словами, добровільно віддав правоохоронцям.

Стерненко заперечував свою причетність до викрадення і наполягав на політичній умотивованості справи. Він також є фігурантом справи про умисне вбивство Івана Кузнецова та нанесення поранень Андрію Ісайкулу – Стерненко стверджує, що діяв в рамках законного самозахисту. Ця справа наразі також слухається в Приморському суді Одеси.

Громадський активіст Сергій Стерненко після обвинувального вироку у справі про викрадення коротко поговорив, за його твердженням, із президентом України Володимиром Зеленським.

Після оголошення вироку Стерненку передали телефон, яким, за твердженням одного з присутніх, тривав дзвінок із президентом України Володимиром Зеленським. Ім’я президента було на дисплеї телефону, водночас інших підтверджень тому, що номер, на який був здійснений дзвінок, належав саме йому, наразі немає.

«Пане президенте, вас Сергій Стерненко турбує, хочу вам подякувати за сьогоднішній вирок», – сказав активіст.

Після того, як дзвінок завершився, на питання присутніх Стерненко сказав, що президент тільки спитав, навіщо йому телефонують, і поклав слухавку.

Стерненко також заявив, що Зеленський спілкувався з ним раніше, пропонував обійняти державну посаду і обіцяв, що напади на нього будуть розслідуватися.

«Якщо щось зі мною станеться під час перебування в СІЗО, це буде особиста відповідальність президента України Володимира Зеленського. Я переконаний, що те, що сьогодні відбулося – а зараз мене відправлять до СІЗО – це продовження тієї політики ув’язнення людей за вказівкою згори», – заявив він.

Володимир Зеленський публічно не коментував наразі вирок Стерненку та його заяви, в тому числі щодо цієї розмови.

Рішення по справі Стерненка викликало щире обурення у серцях свідомих українців. По всій країні почались акції протесту на підтримку громадського активіста. Людей обурив сучасний стан функціонування правоохоронної і судової системи. Бо ж як так сталось, що інституції, які покликані захищати наші права, свободи та законні інтереси перетворились на знаряддя розправи з «неугодними» та засіб заробітку для представників правоохоронної та судової системи.

Варто зазначити, що разом з усією Україною на акцію протесту в підтримку Сергія Стерненка вийшли й мешканці сусіднього Дрогобича. Мирна демонстрація відбулась коло місцевого відділу поліції на вулиці Стрийській.

У місті прикарпатських нафтовиків подібних акцій не відбувалось.

На превеликий жаль, справа Стерненка – це не єдиний випадок тріумфу «беззаконності» в українських судах.  Традиції «кривосуддя» тут формувались десятиліттями. Коротко пригадаємо  найбільш яскраві епізоди цього ганебного явища:

1. Проце́с Спі́лки ви́зволення Украї́ни (1930 роки)

показова справа, сфабрикована ОДПУ Української СРР  наприкінці 1920-тих років, яка викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенції. Мета — дискредитація провідних діячів української культури та громадського життя в рамках централізованої політики геноциду української нації, здійсненого урядом СРСР у 1932–1933 роках.

Процес відбувся над 45 керівниками і головними діячами т. зв. СВУ, у будівлі Столичного оперного театру у Харкові від 9 березня до 19 квітня 1930. Всього до судового процесу 1930 року залучено 474 осіб, причому засуджено до розстрілу — 15, до концтаборів — 192, вислані за межі Української СРР — 87, засуджені умовно — 3, звільнені від покарання — 124 особи.

• Справа Василя Стуса (1980)

Кримінальна справа щодо письменника Василя Стуса була порушена 13 травня 1980 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було застосовано 15 травня 1980 року. Поета звинуватили в тому, що він вчинив дії з виготовлення, зберігання і розповсюдження «з метою підриву та ослаблення радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад», чим начебто скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. 2 КК УРСР, як особа, раніше судима за особливо небезпечний державний злочин (обвинувальний акт складений 10 вересня 1980 року та затверджений заступником прокурора Української РСР 12 вересня 1980 року).

Стусу інкримінували в тому числі написання листів Андрію Сахарову, Петру Григоренку, Левку Лук’яненку, Анні-Галі Горбач з Німеччини.

Сторону його захисту тоді представляв Віктор Медведчук, нині кум президента Росії Володимира Путіна. Попри чисельні протести обвинуваченого, його все ж таки затвердили «адвокатом».

Тож через «доброчесність» радянських судів та «високі» професійні якості Віктора Медвечука, Василь Стус отримав 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

• Справа Георгія Гонгадзе

Убивство українського журналіста Гео́ргія Гонга́дзе відбулося 17 вересня 2000 року. Його обезголовлене тіло було знайдено 2 листопада 2000 року в Таращанському лісі приблизно в 100 кілометрах від Києва.

28 листопада 2000 року керівник Соціалістичної партії України Олександр Мороз заявив на засіданні парламенту, що має аудіозаписи, які вказують на причетність вищого керівництва України до вбивства Гонгадзе. Ці записи зробив співробітник служби охорони президента Леоніда Кучми майор Микола Мельниченко. Кучма відкинув звинувачення на свою адресу.

На початку березня 2005 року президент Віктор Ющенко оголосив про розкриття справи Гонгадзе. У червні того ж року генеральний прокурор Святослав Піскун повідомив, що високопоставлені співробітники міліції, звинувачені у вбивстві журналіста, визнали себе винними. 19 грудня 2005 року розпочався судовий процес над обвинуваченими: Валерієм Костенком, Миколою Протасовим і Олександром Поповичем. Головним виконавцем вбивства слідство вважало генерала МВС Олексія Пукача, який перебуває в розшуку. Замовників убивства Гонгадзе встановлено не було.

Зібрав докази про причетність Пукача до вбивства Гонгадзе й брав участь у його арешті слідчий Юрій Столярчук, який входив у слідчо-оперативну групу з розслідування цього резонансного вбивства. Саме в кабінеті Столярчука вперше затримали Пукача. Це відбулося в жовтні 2003-го. Тоді Пукачу інкримінували знищення документів служби зовнішнього спостереження, яка стежила за Гонгадзе.

У березні 2008 року Апеляційний суд Києва виніс вирок трьом виконавцям убивства журналіста (жоден з фігурантів справи обвинувачених повністю свою провину не визнав). Костенко й Попович отримали по 12 років в’язниці, Протасова було засуджено до 13 років тюремного ув’язнення. Пукача, який, за даними слідства, керував діями трьох міліціонерів, було затримано в липні 2009 року в Житомирській області.

29 січня 2013 року Олексія Пукача було засуджено до довічного ув’язнення. У вироку  зазначено, що Пукач отримав наказ убити Гонгадзе від тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який, за офіційною версією, покінчив життя самогубством у 2005 році. Після оголошення вироку Пукач заявив, що погодиться з ним лише в тому випадку, якщо в одній клітці з ним будуть Леонід Кучма й Володимир Литвин. Родина Гонгадзе переконана, що замовники вбивства залишилися безкарними.

І це лише найбільш яскраві приклади в історії української беззаконності. І якщо Проце́с Спі́лки ви́зволення Украї́ни та судовий процес над Василем Стусом відбувались за часів панування антилюдської комуністичної влади, то «справа Гонгадзе», «справа Шеремета», «справа Стерненка» – цей жах відбувається за часів нашої незалежності.

І нам тільки здається, що ці ганебні судові процеси нас не стосуються. Бо, як ми бачимо, зі здобуттям незалежності нам у спадок дісталась жахлива система комуністичного, енкавидиського «кривосуддя».

І не сьогодні-завтра її жертвою може стати кожен.

Ольга МЕЛЬКО