«НІ, Я ЖИВА, Я БУДУ ВІЧНО ЖИТИ, Я В СЕРЦІ МАЮ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ»

Ім’я свого народу взяла ти своїм найменням і поставила коло себе як стяг! І пломінь твій у твоїм народі, і сонце твоє кипить у духовнім єстві України, геніальний поете наш… Чистоголоса Мавко нашої суті, наша незламносте! Совісте наша!

25 лютого 2021 року виповнюється 150 років з дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) – видатної української письменниці та громадського діяча, однієї з центральних постатей національної культури.

Леся Українка…Це ніжне й дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам’яті кожного українця, і не тільки українця. Він був своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови.

Ти себе Українкою звала,

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радість в муках сіяла

Як Вітчизна велика твоя!

Йти назустріч бурям і зливам,

Буть одній – як велика рать,

Жить в нещасті

життям щасливим,

Муку творчістю перемагать!

Леся Українка належить усім, бо її творчість зіткана з різних мотивів світової культури. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про «Лісову пісню» або «Досвітні вогні», але й палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ, що спородив її.

Враховуючи винятковий внесок Лесі Українки у розвиток української літератури, в культурне, освітнє і суспільно-політичне життя України Верховна Рада ухвалила в лютому 2021 року урочисто відзначити на державному рівні 150-річчя з дня народження письменниці.

Та небагато в історії таких жінок як Леся Українка, у долі яких тілесне і духовне становили б такий контраст. Для кожної людини її фізичні дані, її врода важить дуже багато. А для жінки вони особливо цінні – уміння бути привабливою невіддільне від самої її природи. Хвороба Лесі Українки сточила її жіноцтво, зів’ялила її принадність ще до того, як вона розквітла. Вона відома кожному, хто вивчав літературний процес. Але така сторона Лесиного життєпису, як боротьба з неміччю, – варта нагадування, бо в ній, боротьбі, ховається сила духу, котра зробила з неї велику поетесу.

Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопілка ридала потоками сліз нестримних, раптових, що рвались з глибини самого серця. Та вона вміла стримувати «хвилю ридання гарячу», стискати серце лещатами залізної волі і в палких мріях творити бойову пісню. Це був дужий месник, сповнений гніву і ненависті борець, зброєю якого було Слово.

Вивчаючи історію свого народу, Леся Українка порівнює її з історіями інших народів і щораз питає, де поділась наша воля, слава наша смутна, при цьому заявляла, що не власна, а людська недоля будила в неї не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. Її дивувало, що такий народ, як український, з багатющою історією, культурою, не має свого державного об’єднання, змушений перебувати у політичній, економічній і культурній залежності від Росії. І хоча хвороба завдавала Лесі нестерпних мук, вона хотіла допомогти своєму народу.

Полем чести у творчій уяві Лесі Українки було поле боротьби за визволення. Підневільне становище рідного краю, «тюремне життя» в царській Росії викликало в неї почуття глибокого, майже фізичного страждання.

Та пророчими стали слова великої Лесі Українки. Мрії її стали дійсністю,— і сьогодні ми свідки здійснених мрій безсмертної дочки безсмертного народу.

Леся Українка була присутня на київському Майдані в 2013–2014 роках не лише на графіті, намальованому в ті гарячі дні на фасаді будівлі Національної академії наук по вулиці Грушевського. Там був присутній незламний, волелюбний дух Великої Українки.

Рівно через сто років після того, як вона відійшла у вічність, на київському Майдані здійснилась надія, що завжди жила в її серці, – українці повстали за свободу, за гідність, за європейський вибір країни вільних людей.

Улюблений герой Лесі Українки, образ якого втілено у багатьох її творах, – це незламний борець, людина опору, яка протистоїть поневоленню, а в трагічній ситуації вибору між загрозою смерти або ж упокоренням обирає смерть.

Саме слово «життя» в поетиці Лесі Українки вживається тільки стосовно вільного життя або ж життя, проведеного у виборюванні свободи.

Будити народ до великих героїчних подвигів, світити йому серед темряви, вселяти віру в перемогу – ось у чому вбачала Леся Українка завдання поета і літератури.

Вогонь слова Лесі Українки палає і сьогодні. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу за життя і несе зараз, устами нашими, її нащадків. Хай звучить слово Лесі і слово про Лесю як шана наша пам’яті її великій.

Світ опускався на коліна,

Камінний вік хилився ниць,

І прилітала Україна

До мертвих Лесиних зіниць.

Над всі недолі та потали

Над страсті всі та над бої

Безсмертя Лесине вростало

В народ, що породив її.

І квола невисока жінка

Лице підводила бліде,

…Народжувалась Україна

Для світу, що над смерть гряде.