ЖИТТЄВІ ГОРИЗОНТИ

ВЖЕ ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ ОЧОЛЮЄ ОДНУ З КРАЩИХ БРИГАД

ПЕРШОГО НАФТОПРОМИСЛУ НГВУ «БОРИСЛАВНАФТОГАЗ» МАЙСТЕР ОЛЕГ МОСЕВИЧ

За роком рік. Час справді пливе непомітно і невпинно, раз за разом невблаганно висвітлюючи на життєвому циферблаті лиш йому підвладні позначки: весна – літо, осінь – зима. І от уже процокотів полудень віку, коли хоч не хоч  перебираєш подумки з висоти нинішнього досвіду найпам’ятніші події, зустрічі, успіхи і помилки, все те, що називаємо минулим. Якщо десь і помилився, то змінити, на жаль, вже нічого не можна – такі невблаганні закони життя. Ніби тільки вчора мама вперше привела до школи, що за роки навчання стала для нього рідною, а от уже й діти повиростали і вирушили у свою життєву дорогу. Здається, зовсім недавно Олег Мосевич вперше переступив поріг відділу кадрів Бориславського нафтогазовидобувного управління і розпочав свій перший робочий день оператором у цеху з видобутку нафти і газу, а з того часу промайнуло понад двадцять вісім років, з яких два десятиліття очолює бригаду вакуумно-компресорної станції № 2. І як відзначив у нашій розмові начальник ЦВНГ №1 Володимир Шахунов, в тому, що ця бригада багато літ працює злагоджено, наче єдиний організм, визначальна заслуга саме майстра, справжнього професіонала Олега Мосевича, який користується заслуженим авторитетом і повагою в колективі нафтовиків Борислава.

Таке визнання не прийшло само по собі. За ним отих два десятиліття щоденної нелегкої і відповідальної праці, знань і досвіду, вміння знайти спільну мову із кожним з працівників, вислухати, зрозуміти і при потребі допомогти. Власне ці якості керівника і об’єднали таких різних людей у єдиний міцний колектив, який вже багато років успішно виконує дуже нелегкі завдання.

Олег Мосевич – бориславець, як кажуть, з діда прадіда. Тут народився, закінчив восьму середню школу, що в історичному мікрорайоні міста – Баня Котівська. Коли довелося обирати подальший шлях після закінчення навчання, то майже не вагався у виборі майбутньої професії. Звичайно ж, – Дрогобицький нафтовий технікум. Освоював спеціальність «Автоматизація процесів видобутку нафти і газу». Чому обрав саме цю професію? Перше, що робота у нафтовидобувній промисловості завжди вважалася дуже престижною, адже справді у Бориславі все розпочиналося з нафти. Ще змалечку перед очима були нафтові вежі та «качалки», що безупин помпували з надр «чорне золото». Немало важили і сімейні традиції. Дідусь пана Олега – Іван все життя пропрацював у цеху з капітального ремонту свердловин, мама теж довгий час працювала в Управлінні технологічного транспорту. Зрештою, ще з дитинства Олега цікавило все, пов’язане з технікою, захоплювали заняття в радіотехнічному гуртку, спочатку в школі, а потім на міській Станції юних техніків при Будинку школяра. Пізніше всі ті знання знадобилися, коли, вже після закінчення нафтового технікуму, пішов до армії, де служив старшим електриком-дизелістом.

Після армійської служби звичайно ж вирішив продовжити навчання. Поступив на заочне відділення Івано-Франківського інститут нафти і газу, а водночас, був прийнятий на посаду оператора з видобутку нафти і газу в управління «Бориславнафтогаз». За вісім років роботи оператором, досконало освоїв цю професію, набув досвіду. Але коли запропонували посаду майстра бригади ВКС № 2, все ж були і сумніви, чи все вдасться. Адже відповідальність дуже велика.

Бригада ВКС № 2, яку очолив, це п’ятнадцять чоловік: дев’ять машиністів технологічних компресорів і шість операторів видобування нафти і газу.

Про свій колектив розповідає з неприхованою гордістю, ніби про щось особисте. Це й зрозуміло, адже більшість працівників бригади набували досвіду уже під його  керівництвом.

Хоча в колективі люди різні за віком. І старші, і ті, які тільки розпочинають трудову біографію та повинні ще багато чого навчитися. До кожного потрібно знайти особливий підхід. Є й люди з колосальним досвідом, як от  ветеран праці оператор Олексій Дуб, який пропрацював уже багато років саме в цьому колективі. Інколи у складних ситуаціях керівник дослухається до його порад перед тим, як прийняти відповідне рішення. Хоча, звичайно ж, основний акцент зараз саме на молодь. Новобранці з великим професійним потенціалом і перспективами на майбутнє. Всі прийшли сюди після закінчення Дрогобицького нафтового технікуму, а мабуть, половина бригади – спеціалісти з вищою освітою, що її здобули у Івано-Франківському інституті нафти і газу. Це люди, які мають велике бажання тут працювати і пов’язують своє майбутнє саме з нафтовидобувною промисловістю…

– З уже молодшого покоління хотів би особливо відзначити оператора Людмилу Свіріну, – розповідає керівник бригади. – Це людина дуже активна, розумна і бойова, досконало розбирається в технічних питаннях. Вона може дати фору будь-кому. Хоча, звичайно, у цій професії інколи доводиться виконувати і важку фізичну роботу, що для жінки нелегко.

Та не менше на компресорній станції потрібна і розумова праця. При нестандартних ситуаціях є такі неполадки, що потребують спочатку ґрунтовного аналізу, а потім вже можна братися до вирішення проблеми. До речі, про кожного з наших працівників  можу сказати багато хорошого. Бригада на даний момент – ніби єдиний міцний організм, де випадкових людей немає. Люди мотивовані, мають бажання працювати, і це основне, є взаєморозуміння, взаємоповага. А досвід приходить з часом. Кожен вносить свій вклад у загальну справу. Так і повинно бути, адже кінцевий результат залежить не від кожного зокрема, а від злагодженої праці всього колективу.

До речі, як розповів пан Олег, свого часу хотів навіть написати невеличку книжечку-інструкцію з власного досвіду про неполадки і їх усунення в обслуговуванні компресорної станції, щоб полегшити роботу новоприйнятим працівникам. Адже проблема в тому, що люди приходять і ще не зовсім добре розуміють, куди вони прийшли, що ВКС № 2 – об’єкт дуже серйозний і потребує постійної посиленої уваги. Але-але… Як переконався, за рекомендаціями найкращої інструкції не завжди вдасться вирішити проблему, занадто багато буває нестандартних ситуацій, їх неможливо передбачити. Буває,щось неочікуване стається і доводиться все вирішувати, так би мовити, індивідуально у кожному конкретному випадку.

На запитання, що найважче в роботі майстра, пан Олег замислюється.

– Найважче – зберегти спокій, розібратися в ситуації і приступити до вирішення проблеми. Тоді і нормальний результат. До речі, після реформування ПАТ «Укрнафта» у нас багато що змінилося в кращу сторону. Зокрема, щодо постачання необхідною технікою, обладнанням, та й в організації праці. Раніше коли йшлося про забезпечення інструментом, необхідним устаткуванням – доводилося чекати доволі довго. Зараз все це вирішується дуже оперативно. Коли виникає проблема, спрацьовують всі служби. Є взаємодопомога і співпраця між різними підрозділами і цехами. Тож люди задоволені, бачать результат, впевнені у перспективі. Нещодавно, наприклад, на ВКСі, де під час недавніх снігопадів виникла нестандартна ситуація, були задіяні бригади електриків, слюсарів, будівельників, різні підрозділи, щоб якнайшвидше вирішити проблему. Адже вакуумно-компресорна станція – стратегічний об’єкт, що убезпечує місто від загазованості, надмірних витоків газу, щоб бориславці дихали свіжим повітрям, а не забрудненим. Наша робота пов’язана не тільки з видобутком газу. Не менш важливою є і боротьба із загазованістю. Це для нас не щось абстрактне, адже всі ми тут мешкаємо, ростимо дітей і екологічні проблеми міста для нас дуже близькі. До речі, щороку ПАТ «Укрнафта» спрямовує десятки мільйонів гривень на боротьбу із цією справді гострою проблемою для Борислава. А це тільки збільшує відповідальність нашого підрозділу.

Так, завдання, що їх вирішують працівники бригади ВКС-2, дуже складні. Адже в зону обслуговування цього підрозділу входить понад сорок кілометрів мережі вакуумпроводів, через які відбирається попутній газ від численних свердловин, що розкидані по всьому місті, і перенаправляється на виробничі потужності Бориславського цеху Долинського газопереробного заводу. Будь-яка нестандартна ситуація, що може спричинити до призупинки цього процесу, вимагає термінового реагування. Власне тому, як розповів пан Олег,  в будь-який час керівник мусить бути на зв’язку із працівниками ВКС № 2, чергування на якій цілодобове. Звичайно нелегко, коли лунає телефонний дзвінок посеред ночі і доводиться приймати рішення, або й виїжджати на об’єкт. Але з часом звик і сам та й дружина Оксана розуміє, що нічого не вдієш, така робота. Тож телефон постійно на тумбочці біля ліжка, чи вихідний, чи північ – Олег Мосевич піднімається і виїжджає на об’єкт, якщо потрібно вирішувати проблему.

Дуже важливо, що у випадку серйозних складнощів можна завжди розраховувати на допомогу, звернутися до начальника першого промислу Володимира Шахунова, а у більш складній ситуації і до операційного менеджера НГВУ Андрія Барабаша, який раніше теж працював інженером першого нафтопромислу і завжди з розумінням ставиться до всіх проблем, що виникають у роботі. І це в будь-який час дня чи ночі. А коли є підтримка з боку керівника, то кожна ініціатива чи ідея реалізовується оперативно…

– Роботу свою люблю, отримую задоволення, – розповідає майстер. – Це ще й завдяки батькам, які з дитинства привчили, що кожну справу треба робити сумлінно, з повагою ставитися до праці. Хоча це, може, й високі слова, але справді навчали бути чесним, справедливим. І зараз дотримуюся цих принципів. Та й змінювати світогляд вже нема коли.  Тому й живу принципами, закладеними ще з дитинства…

 Звичайно, у роботі невеликого колективу велике значення має роль керівника, майстра. Люди  повинні йому довіряти, як і він їм. Є багато нестандартних проблемних ситуацій, не тільки у виробництві, але й побутових. І, як розповідають працівники бригади, майстер завжди зрозуміє, коли люди звертаються з якимись своїми клопотами, і постарається допомогти. Адже життя – доволі складна річ. Бувають проблеми. Завтра вони минають, а працювати з людьми потрібно і далі. Вони ж завжди оцінять, як ти поставився до їхніх складнощів, чи перейнявся, чи допоміг.

Що й казати, робота у Олега Мосевича  справді нелегка і відповідальна. Не завжди все вдається гладенько. Інколи з роботи повертається втомлений, навіть з негативним накипом. І тоді найкращі ліки для нього власноруч вирощений сад, де кожне деревце, кожен кущик пам’ятає тепло його рук. Це для майстра-нафтовика справжня гордість і бездонне джерело світлої життєвої енергії, про яке розповідає з непідробним захопленням. Та й є чим гордитися: яблуні, груші, виноград і навіть персик, який чудово плодоносить навіть в наших умовах. А своїм садівничим досягненням вважає  яблуньку, яку сам нащепив і тепер вона дарує всім на радість аж чотири різні сорти плодів.

Любов до садівництва, до роботи на землі передав і синові Михайлу, який ніби повторює життєвий шлях батька. Після закінчення Івано-Франківського інститут нафти і газу теж працює машиністом технологічних компресорів на ВКС № 1.

– То нічого дивного, що пішов моїм шляхом, – посміхається пан Олег. – Я його багато чого навчив. Хоча молодий, але добре володіє ситуацією. Тепер от навіть підміняє майстра цієї компресорної станції. Дуже пунктуальний, бо його підготовкою займався я особисто…

Зрештою, не меншою гордістю батьків є і донечка Наталя, яка зараз навчається у магістратурі Національного університету імені Тараса Шевченка.

*  *  *

Що ж, полудень віку,  час, коли хоч-не-хоч переглядаєш подумки все, що вдалося здійснити, а що таки не встиг. Олег Мосевич має що підсумувати, все ніби за отим древнім усталеним життєвим принципом: збудував власний дім, виростив сад, спільно з дружиною Оксаною виховали сина й дочку. А ще своєю працею  набув поваги і визнання в колективі нафтовиків Борислава, визнання людей, з якими пропрацював  майже три десятки років. І як сказав на закінчення нашої розмови: «Я тут на своєму місці, потрібен людям, з якими працюю, як і вони потрібні мені. Інколи прикидаю, чи хотів би щось змінити, якщо б знов довелося розпочинати життєву дорогу. Мабуть, ні. Я знайшов  себе у професії нафтовика. Бо що може бути важливішим, коли йдеш на роботу з бажанням, а увечері повертаєшся додому і відчуваєш задоволення від того, що встиг зробити, та навіть обдумуєш плани вже на наступний день…»

На знімку (зліва – направо): майстер ВКС № 2 Олег Мосевич та машиніст компресорної  станції Роман Крук

Підготував

Ігор ЮРИНЕЦЬ