Борислав – місто унікальне. Тут усе пов’язано з нафтою. Місто у буквальному розумінні слова виросло на нафтогазовому родовищі, відтак для його мешканців нафтові качалки у буденному житті стали звичним атрибутом, як і професія нафтовика, яка у невеликому містечку Карпатського Підгір’я є найбільш поширеною та шанованою.

У нафтовидобувній галузі випадкових людей немає, – говорить начальник служби технічних сервісів НГВУ «Бориславнафтогаз» Ігор Пронь. – Управління веде видобуток на значній території, що, до певної міри, у ході реорганізації спонукало нас піти на створення уніфікованих ремонтних бригад із територіальною прив’язкою.

До 2018 року ремонтні бригади входили в штат нафтопромислів. У 2018 році ремонтні бригади передали в ПРЦЕО. Слюсарі ремонтники та електрогазозварювальники були переведені в прокатно-ремонтний цех експлуатаційного обладнання. До моменту реформування ремонтні бригади нафтових промислів виконували дрібні роботи – заміна засувки, підтягування, несуттєве зварювання, а до серйозних ремонтів залучалися працівники прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання.

Після створення служби технічних сервісів відповідальність за справну роботу виробничого обладнання нафтовиків лягла на плечі цеху. Причому механіки несуть відповідальність за технічну частину, а енергетики – електричну. Подібний підхід виправдав себе. Сьогодні на всіх нафтовидобувних об’єктах Бориславського НГВУ працюють територіально закріплені ремонтні бригади. Це дозволило позбутися непродуктивних втрат робочого часу, пов’язаних із щоденною доставкою ремонтників на робочі місця. Економія робочого часу виявилася суттєвою. Щоб, для прикладу, доїхати із Борислава до місця видобутку нафти на виробничих площах Старого Самбора чи с. Уличного Дрогобицького району потрібно було затратити багато часу. Територіальна дислокація ремонтних бригад дозволила використовувати цей час для планових профілактичних ремонтів та огляду технічного стану обладнання, що у свою чергу дозволило зменшити невиправдані простої обладнання та збільшити міжремонтні періоди. Значну роль у взаємодії ПРЦЕО з іншими структурними підрозділами управління відграють старший інженер механік Юрій Пільків та інженер-механік Михайло Тиський.

Начальник прокатно-ремонтного цеху експлуатаційного обладнання Ярослав Крушко відверто говорить, що створення служби технічних сервісів значно спростила роботу ремонтників, дозволивши раціонально використовувати людські та матеріальні ресурси. І суть тут не тільки в тому, що відпала потреба витрачати час на доїзди ремонтних бригад до об’єктів. Значно простіше стало перелаштовуватися безпосередньо при виконанні робіт, адже у роботі механіків доволі часто трапляються випадки, коли причину поломки обладнання відразу встановити складно, відтак доводиться перелаштовуватися безпосередньо під час виконання робіт. А це дає змогу уникнути невиправданих простоїв обладнання і, відповідно, уникати втрат при виконанні виробничої програми.

Зрозуміло, – продовжує керівник бориславських ремонтників, – що територіальний принцип дислокації бригад суттєво підняв кваліфікаційні вимоги до працівників. У нашому колективі немає випадкових людей. Тут працюють справжні професіонали, які здатні вирішувати найскладніші виробничі завдання. Прокатно-ремонтний цех займається ремонтом та підтримкою в робочому стані всього наземного виробничого обладнання НГВУ: верстатів-качалок, насосів, групових приводів, ремонтами трубопроводів, збірників. Ремонтні роботи бувають різного рівня складності, відтак, щоб виконати виробниче завдання слюсар-ремонтник чи електрогазозварювальник повинен мати достатній рівень знань та практичних навиків, щоб виконати роботу швидко і якісно. Від справної роботи ремонтників залежить не лише виконання планових показників НГВУ, але й безпека мешканців Борислава.

Сьогодні в структуру ремонтно-прокатного цеху експлуатаційного обладнання входять укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами 9 бригад, які дислокуюся безпосередньо у виробничих підрозділах управління – І, ІІ і ІІІ нафтопромислах, Верхньо-Масловецькому родовищі та кінцевому пункті збору нафти. Кількість працівників в кожній бригаді в залежності від запланованих об’ємів коливається в межах 5 – 8 чоловік. Основу складають слюсарі. У склад першої бригади, окрім електрогазозварювальника та слюсарів, входять два спеціалісти із ремонту технологічних установок. Це люди, які займаються обслуговуванням та ремонтом компресорів на двох вакумно-компресорних станціях, що відбирає із нафтових свердловин попутний газ. Окрім уніфікованих ремонтних бригад з територіальною прив’язкою в структуру цеху входять ще дві бригади, одна із яких спеціалізується на ремонті глибинних насосів, інша виконує роботи з обв’язки свердловин та ремонтом технологічного інструменту, що використовується для капітального ремонту свердловин. Безпосередньо на виробничій базі цеху знаходиться токарно-фрезерувальна майстерня та кузня, які виготовляють увесь нестандартний комплект запасних частин, які використовуються для ремонту технологічного нафтового обладнання, а також окремі нестандартні замовлення нафтопромислів.

Ремонти нафтового експлуатаційного обладнання, за твердженням Ярослава Крушка, бувають різного рівня складності. Прості – заміна засувки чи клапана – вимагають присутності людей та швидкого його виконання. Ремонт качалки чи насоса, що потребують заміни вузлів, підшипника опори, підшипника шатуна, зварювання елементів обладнання, тривають довше і портебують значно більше затрат. Проте основні об’єми робіт, що виконуються працівниками цеху, складають, так звані, планово-попереджувальні ремонтні роботи, які дозволяють підтримувати технологічне обладнання в робочому стані. «Ми, – наголошує начальник ПРЦО –працюємо за чітко спланованими графіками виконання планово-попереджувальних ремонтних робіт, що дозволяє уникати непередбачуваних поломок при експлуатації обладнання. Вчасно виконані профілактичні ремонтні роботи дозволяють утримувати технологічне нафтове обладнання у постійному робочому стані.

Запчастинами для проведення ремонтних робіт цех забезпечує Центральна база виробничого обслуговування відповідно до запланованої річної виробничої програми. Реставрацію окремих вузлів, деталей та виготовлення нестандартних запчастин для технологічного обладнання проводять у механічній майстерні. Власними силами тут виготовляють сальники-самовари для обв’язки свердловин та канатні підвіски верстатів-качалок.

Колектив згуртований. Ремонтники живуть однією великою родиною. Кожен працівник знає свою ділянку роботи та вболіває за кінцевий результат. Основу складають високопрофесійні спеціалісти, які з відповідальністю ставляться до роботи та діляться набутим досвідом із молоддю, яка взялася опановувати ази непростої професії – нафтовика ремонтника.

Виділити когось із працівників керівнику ремонтників складно. Ярослав Крушко сам є високласним механіком, який за ключовим показником ефективності перевищує очікуваний рівень. Кажуть, коли на одному із застарілих компресорів вийшла із ладу деталь, яку не можна було знайти на ринку, пан Ярослав власноруч її виготовив, хоч скептики твердили, що це неможливо. То ж хлопцям є на кого рівнятися. У прокатно-ремонтному цеху люди працюють як єдиний злагоджений організм.

Народна мудрість говорить, що лікарем чи вчителем треба народитися. Серед механіків та слюсарів-ремонтників ПРЦО НГВУ «Бориславнафтогаз» також випадкових людей немає. Те ж саме можна сказати про зварювальників, токарів, фрезерувальників. Люди у буквальному розумінні слова, не просто знають механіку та механізми, а відчувають їх душею, сприймають наче живий організм.

Взяти б хоча, для прикладу, зварювальників Андрія Кулинича чи Андрія Пирога. Це професіонали найвищого ґатунку, які здатні виконати найскладніші виробничі завдання. Це ж саме можна сказати про Степана Тісовського, Віктора Кирду, Ростислава Флюнта. Знаючі, відповідальні працьовиті.

У цеху немає посередніх працівників. Ярослав Кришко – нафтовик у третьому поколінні. Дід по батьковій ліній працював помбуром у цеху капітального ремонту свердловин, а другий дід – оператором з видобутку нафти і газу. Трудова біографія батька Євгена Миколайовича Крушка також пов’язана із нафтогазовидобувним управлінням. То ж коли прийшла пора вибирати професію, закоханий у механіку випускник Львівської політехніки продовжив родинну традицію – прийшов працювати в НГВУ «Бориславнафтогаз», хоч із дитинства «закоханий» у механіку хлопець ніколи не пов’язував свою долю із нафтовидобутком.

Починав слюсарем у цеху ліквідації загазованості. Потім у трудовій біографії Ярослава Крушка був відділ постачання, де на технічні знання та навики молодого інженера-механіка звернуло увагу керівництво, яке, власне, і запропонувало хлопцеві перейти у прокатно-ремонтний цех.

З робітничої професії розпочиналася також трудова біографія майстра токарної бригади Василя Головецького. Починав токарем. Мав п’ятий розряд. Виконував складні роботи. Потім став майстром. Як і начальник цеху, закінчив механічний факультет Львівської політехніки, де здобув фах інженера-механіка. Старший інженер цеху Сергій Кавич також має профільну освіту інженера-механіка. То ж не дивно, що у вільну хвилину хлопці люблять пожартувати, що нафтовиками у цеху вважаються всі, а от – механіків лише троє: Крушко, Кавич та Головецький.

Нещодавно у колектив ремонтно-прокатного цеху експлуатаційного обладнання влився іще один інженер-механік за фахом і покликанням – Володимир Громко. Хлопець спершу працював токарем. Потім – майстром. Тепер переведений на посаду механіка. Володя також є нафтовиком у третьому поколінні, відтак хлопцеві на роботі подобається все. Коли працював токарем, захоплювався перетворенням суцільного куска металу в деталь, яка здатна вдихнути життя в складний механічний організм. Перейшов працювати механіком. Відповідно обов’язків та відповідальності побільшало, але хлопця це не лякає. Йому подобається вникати у технологічні процеси, відслідковувати технічний стан обладнання, формувати переліки планових ремонтних робіт.

Добре, коли на зміну старшому поколінню нафтовиків приходить обдарована молодь, яка зростала на кращих традиціях нафтового Борислава, що формувались упродовж декількох століть. Адже не хто-інший, а саме їм належить своєю чесною нелегкою працею утверджувати статус Борислава як міста нафтовиків, якому судилося вписати яскраву сторінку в історію становлення світової нафтовидобувної та нафтопереробної галузей.

Петро МАГУР,

член Національної спілки журналістів України