Юдейське свято Пасхи, П’ятидесятниці і Кущів мають припис: кожен із чоловіків повинен бути в Єрусалимському храмі. Отож на свято Пасхи зазвичай сходяться люди зі всіх кінців землі. Кожен юдей, де б він не був, бажає на свято Пасхи бути в Єрусалимі. Коли весь цей натовп перебував у Єрусалимі, то блискавкою вдарила звістка: Ісус воскресив померлого Лазаря. Ця звістка дала такий поштовх і таке піднесення, що нарід почав шукати Ісуса. Віками очікували Месію, очікували того Царя, який звільнить їх від гніту римлян, який дасть їм політичну волю, свободу, який зробить їхній народ вищим понад усі народи. Вони очікували такого Царя, і тому виходять назустріч Ісусові. Народ знав, що коли Він накаже взятися за зброю і підняти повстання, то вони це зроблять. Не переживали за себе. Якщо Ісус зміг на четвертий день після смерті Лазаря  воскресити, то і їм смерть не страшна, бо Він оживить і їх.

Коли наближається смерть, то людина йде на відчайдушні кроки. Юдеї були в піднесенні, вони були в захопленні. Люди знімають з себе одяг і кидають Ісусові під ноги. Нарізаши гілки пальм з віттям зустрічають Ісуса, вигукуючи: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів. 12, 13). Ці слова відносятся до слів з Псалма 117. Ці слова були вкладені як Галел, як прослава Бога після віднови Єрусалимського храму пророком Єздрою, Неємією та вождем Ізраїля Зоровавелом. Ці слова вигукуються сьогодні на честь Ісуса, бо вони належалися тільки переможцеві, тільки цареві.

Ісус сідає на молодого осла і в’їжджає в Єрусалим, а всі вигукують: «Осанна!» Збулося пророцтво пророка Захарії, який говорить: «Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на  ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці» (Зах. 9, 9). Звершилося пророцтво.

Чому Ісус сидить на осляті, а не на коні?

Один китайський імператор почув про знаменитого художника. Прийшов до нього і коли глянув на його картини, то дійсно залюбувався ними. Він сказав: «Намалюй мені мого скакуна. Я хочу щоб ти намалював мені так досконало, щоби він був мовби живий, а я заплачу тобі великі гроші, ти отримаєш велику нагороду».

 Художник погодився, але сказав: «Я намалюю тобі цю картину за сім років». Імператор був розлючений, проте прийшов до нього через сім років, щоби отримати картину.  Вийшов художник, взяв папір і за десять хвилин на ньому появилася прекрасна картина. Обуренню   імператора не було меж, наказав вкинути до в’язниці художника, конфіскувати його майно, продати його жінку у рабство. Але коли син імператора виліз на горище, то побачив тисячі листків, на яких були намальовані скакуни, він виніс все це на вулицю перед батька і каже: «Подивися, тату».

Тільки тоді імператор зрозумів, що всі ці роки художник тренувався і, нарешті, зміг це зробити бездоганно в короткий термін. В цей момент імператор відмінив свій наказ і видав обіцяну винагороду.

Пригляньмося, які бувають земні  царі. Вони можуть вкинути у в’язницю, вони можуть відібрати майно, можуть продати у рабство. Царі земні несправедливі. Наш Цар, наш Спаситель, сідає не на коня – знак звитяги переможця. Ісус сідає на молодого осла, бо осел був символом миру. І тільки посли, які йшли з миром сідали на осла. Тому Христос входить з миром у Єрусалим. Але поруч із окликами: «Осанна!», проруч з окликами: «Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» ми чуємо ядовите шипіння. Чуємо слова фарисеїв: «Заборони Твоїм учням!» (Лк. 19, 39). Зовні фарисеї – люди побожні, це люди, які постять, це люди милосердні, добрі, це люди молитви, відданості Богові. Чому вони так кажуть до Ісуса? Можна пояснити це на наступному прикладі.

Один робітник мив вікна у хмарочосі. Він відчищував кожну плямку на брудному великому шклі, але на одному ніяк не міг відчистити. Він довго старався відчистити цю брудну пляму, але безрезультатно. Коли зайшов до середини, то побачив, що ця пляма у середині. І тільки тоді піддалась.

Подібно було з фарисеями, бо ззовні є молитовними, законопослушними, а що у середині? А у середині їхні душі були заплямлені гріхом та ненавистю до Ісуса. Вони дбали тільки про свою славу, а не про славу Божу. Їхня пляма була зсередини, тому вони і сичать мов змії. «Учителю, заборони твоїм учням». Він же відповів: «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 39 – 40).

Сьогодні, у свято входу Господнього до Єрусалима, Церква, згадуючи цю подію, хоче сказати нам, що Ісус не просто входить в місто, Він хоче увійти у наші душі, наше єство. Він хоче мати трон у нашому серці. Тому наша душа повинна бути чистою, незаплямованою навіть найдрібнішим гріхом, аби Він увійшов у наше нутро, а наша душа співала: «Осанна!» Вітаймо Царя галузками, які тримаємо в руках, адже галузка є символом життя, вона символізує перемогу над смертю, символізує воскреслого Лазаря, тіло якого уже чотири дні було в гробі і вже розкладалося. Його сестра про це скаже: «Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі» (Ів. 11, 39), але Ісус знову покликав Лазаря до життя. Ці галузки повинні бути символом весни наших душ, символом духовного пробудження, символом входу Ісуса в наше єство.

Вхід Господній у Єрусалим – це наше торжество, бо Він увійшовши в нас має дати нам життя у повноті.

Роман ВАСИЛІВ,

отець-доктор Бориславського деканату УГКЦ