Нещодавно у нашому місті була виявлена неординарна археологічна знахідка, якій судилося стати однією з туристичних принад міста прикарпатських нафтовиків. Варто зазначити, що у процес розкопок отієї історичної реліквії вагомий вклад зробили працівники НГВУ «Бориславнафтогаз» ПАТ «Укрнафта».

Так, у вівторок, 25 травня, під час проведення робіт з благоустрою Бориславського міського парку культури і відпочинку комунальники помітили просідання ґрунту (невелике провалля, в яке потрапило колесо вантажного автомобіля), виникла підозра, що це проявився черговий шурф. Тож керівництво КП «Бориславський міський парк культури і відпочинку» та місцева влада прийняла рішення звернутися за допомогою до нафтовиків, які не залишились осторонь прохання про допомогу.

Для обстеження цього провалля прибули працівники НГВУ «Бориславнафтогаз», зокрема бригади № 6 з ліквідації шурфів-колодязів цеху капітального та підземного ремонту свердловин, працівники якої провели основний обсяг робіт. Вони розкопали та виявили дерев’яну циліндричну ємкість діаметром приблизно 4 м та висотою 1,7 м у досить хорошому стані. Як виявилося у процесі подальших розкопок, це дуже цінна історична знахідка – сторічна дерев’яна місткість для нафти, а саме з 1905 року, тобто на сьогодні їй 116 років. В давнину в ній зберігали нафту після видобутку (нафтопроводів ще не було) перед тим, як забрати її для перероблення. Окрім цього нафтовики допомогли із вивезенням ґрунту, а працівники парку займаються очищенням цінної історичної знахідки. Тепер це місце облаштують, загородять, і воно стане ще одним туристичним об’єктом, який буде слугувати чудовим експонатом для аптеки-музею Йогана Зега, оскільки знаходиться неподалік, та новою локацією на карті туристичних маршрутів Борислава.

У розмові зі мною керівник бригади № 6 з ліквідації шурфів-колодязів цеху капітального та підземного ремонту свердловин Тарас Каблаш зазначив, що працівники бригади, яку пан Тарас очолює, під час своєї роботи не рідко натрапляють на отакі от цікаві археологічні знахідки. Що не є дивиною, бо ж, як усім нам відомо, нафтовидобуток у Бориславі триває уже не одну сотню років. Недаремно ж місто отримало символічний туристичний слоган: «Усе почалось з нафти»:

– Під час нашої роботи часто-густо доводилось натрапляти на різноманітні цікаві знахідки, у яких живе частинка славетної нафтової історії Борислава. Таких випадків було чимало. Усіх і не пригадаєш. Ось до прикладу мали цікавий трафунок у березні цього року. Так, в центрі міста, на вулиці Шевченка, 24 провалився шурф, і утворилось провалля. Щоб не наражати себе на небезпеку місцеві мешканці звернулись за допомогою до місцевої влади, а ті у свою чергу до нас. Ми виїхали на місце події, розкопали провалля, на глибині 3 м нами було виявлено дерев’яні стінки давньої шахти шурфа початку ХІХ століття, розміром 1,5 х 1,5 х 7 метрів. Щоб на майбутнє убезпечити мешканців від можливих проявів газу, ми встановили перфоровану трубу (фільтр), який сполучили з газовивідною свічею. Свічу вивели за територію проїзної частини. Провалля засипали і втрамбували.

Ще одну цікаву знахідку нам вдалось «відкопати» буквально кілька тижнів тому на вулиці Богдана Хмельницького. Під час ліквідації чергового провалля, глибиною 6 метрів, ми віднайшли шахту-копанку середини ХІХ століття. Але знову ж таки хочу наголосити на тому, що таких от цікавих знахідок під час робочого процесу трапляється дуже багато, при бажанні можна мемуари написати, був би на це час, – розповів керівник бригади № 6 цеху капітального та підземного ремонту свердловин.

Розкажу кілька слів про свого співрозмовника. Тарас Каблаш – корінний бориславчанин. Після закінчення ЗОШ № 4 вирішив пов’язати своє життя з нафтовою промисловістю. Чому обрав саме таку сферу подальшої трудової діяльності? По- перше, робота у нафтовій сфері завжди вважалась престижною, по-друге, на вибір хлопця певною мірою вплинули батьки. Справа в тому що батько Тараса працював у Бориславському воєнізованому загоні Полтавської воєнізованої частини , його напрям роботи був проведення аварійних ремонтів на свердловині. Батько частенько брав сина на роботу. Саме тоді юний Тарас вирішив, що коли виросте – піде батьковиними стежками. А щоб Тарасова мрія стала реальністю хлопець вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, який успішно закінчив. Потім була праця у колективі нафтовиків. Свою кар’єру в ПАТ «Укрнафта» Тарас розпочав з посади помічника бурильника і от дослужився до керівника бригади…

В процесі подальшого діалогу Тарас Каблаш зізнався, що робота шостої бригади на перший погляд може здатись романтичною, що якоюсь мірою і є істиною, та попри це вона не позбавлена долі ризику. Адже не рідко буває так, що шурфи залягають глибоко. Щоб їх ліквідувати доводиться спускатися під землю, де на робітників шостої бригади можуть очікувати різноманітні небезпеки, до прикладу, – опинитись під обвалом. За таких умов, навіть незначне порушення правил безпеки праці може стати фатальним. Та, на щастя, травматичних випадків уже багато-багато років з працівниками цієї бригади не траплялось. На переконання Тараса Каблаша, такого результату вдалось досягнути завдяки неухильному дотриманню працівниками правил безпеки праці, а також надійному захисному спорядженню, яке надає робітникам «Укрнафта»:

– На щастя керівництво нашого підприємства розуміє специфіку нашої роботи, тобто що тут без ризику часто не обійтись. Тож значна увага «Укрнафта» приділяє безпечним умовам праці. Добротний сучасний спецодяг, каски, захисні окуляри, міцні троси та канати – все, що необхідно для безпечної роботи. Не забуває керівництво і про створення належних побутових умов. Що там казати, про своїх працівників в «Укрнафті» справді дбають, дослухаються до усіх наших побажань і пропозицій. Відповідно, і люди працюють тут на совість, з повною віддачею, – підкреслив майстер шостої бригади.

Про свою невеличку «трудову родину», всього п’ять чоловік, включно з ним самим, пан Тарас розповів мені дуже багато щирих теплих слів:

– У нашому колективі справді цінується звичайна чоловіча дружба, в основі якої лежить просте життєве кредо: ніколи не залишати нікого у складній ситуації та постійно бути готовими прийти на допомогу один одному. Без взаємодопомоги і взаємопідтримки ми б просто не могли працювати. Як я уже казав, у нашій роботі може трапитися всяке, проте у нас не було жодного випадку, щоб хтось не допоміг своєму колезі у скрутній ситуації. Бо ж усі ми на одній трудовій ниві. Ми відповідально ставимось до результатів своєї праці, цінуємо і любимо свою роботу і стараємось все зробити якнайкраще. Відтак, дисципліна у нас на першому плані, адже без неї просто нікуди. Не перестану повторювати, що колективом я дуже задоволений. Щоб когось відзначити особливо, то навіть важко, треба б назвати чи не кожного. У нас випадкових людей просто немає, кожен на своєму місці робить все належне для загального успіху підприємства. А взагалі то колектив у нас маленький – 4 людей: Богдан Криницький, Микола Химин, Андрій Яцьків та Василь Слоцький, якого я без зайвих вагань можу назвати спеціалістом з великої літери. Адже цей пан у нашій трудовій родині найстарший. У нафтовій промисловості чоловік працює близько шістнадцяти років. За час своєї праці він заслужив повагу у колег і начальства, а також здобув багато корисних умінь і навичок, вивчив багато професійних премудростей. Усі ці знання і уміння пан Василь радо передає своїм молодичим колегам. І це чудово, що у нашій бригаді є таке от поєднання досвіду та молодіжного запалу, бо ж середній вік у колективі порівняно невеликий: 35 років, що, на мою думку, є безперечним плюсом, – наголосив Тарас Каблаш.

На цьому моменті я вирішила особисто поспілкуватись з «ветераном» шостої бригади цеху капітального та підземного ремонту свердловин Василем Слоцьким. На щастя, мені це вдалося. Правда, спілкування це було нетривалим. Адже чоловік був дуже заклопотаний здійсненням дегазаційних робіт на одному з об’єктів у центральній частині міста. У розмові зі мною Василь Слоцький не був багатослівним. Зазначив, що у колектив нафтовиків він прийшов у 2005 році, і з цього часу жодного дня не пожалів, що його доля склалась саме таким чином:

– Що й казати, живемо в непростий час і в непростій країні. Багато моїх товаришів поїхало шукати кращої долі закордон. Це й якоюсь мірою не є дивиною, бо там рівень життя набагато вищий. Але скажу відверто мене в чужі краї не тягнуло. Хочу працювати на своїй землі, та й на роботу мені гріх жалітись. Зарплата в «Укрнафті» гідна, колектив чудовий, а керівництво до мене завжди ставилось з повагою. Та й звик я уже до своєї трудової родини. Бо за усі ці роки колектив нафтовиків став моєю другою родиною. Звісно, в родині буває по-всякому бувають сварки, всякі непорозуміння, але ми стараємось компроміс один з одним. А по-інакшому і бути не може. Бо сила в правді, сила в єдності. Тільки за умови, що в колективі пануватиме єдність і злагода наше підприємство може розвиватись і бути успішним, – переконаний помічник бурильника Василь Слоцький.

З теплотою про свою роботу розповідав напарник пана Василя помічник бурильника Богдан Криницький. У розмові зі мною він стверджував, що працювати в «Укрнафті» сама приємність. І справа тут не лише у високій заробітній платі та дружньому колективу, а й можливості допомагати людям, бути корисним для суспільства. Бо ж ні для кого не є секретом те, що бориславські нафтовики не раз ставали в нагоді місцевим мешканцям:

– Час від часу від різних там «громадських активістів» можна почути твердження, що діяльність нафтовиків йде місту на шкоду. Мовляв дороги важкою технікою розбиваємо, екологію руйнуємо. Та запевняю вас, що ось такі то звинувачення на нашу адресу не відповідають реальності. Бо ж нафтовики не раз ставали в нагоді господарці міста. Ось до прикладу, кілька місяців тому посеред футбольного поля на території ЗОШ № 7 утворилось провалля глибиною 2-3 м, таким чином проявився черговий шурф. Щоб вирішити цю проблему місцеві мешканці звернулись до нас, на промисел. Ми у свою чергу, як завжди не залишились осторонь прохання про допомогу. Прибувши на місце події, розкопали провалля, на глибині 4 м виявили дерев’яні стінки нафтової копанки. Щоб на майбутнє убезпечити школярів від можливих проявів газу в шурф встановили перфоровану трубу (фільтр), який сполучили з газовивідною свічею. Прокопавши траншею, свічу вивели за територію спортивного майданчика. Провалля засипали і втрамбували. Шурф-колодязь ліквідовано, а футбольне поле готове до спортивних баталій. І таких прикладів я можу назвати безліч. Зрозумійте, ми, нафтовики, теж є мешканцями Борислава, і хочемо, щоб наше місто розвивалось. А ще хочемо щоб місцева громада перестала вірити усіляким безглуздим чуткам, а «громадські активісти» навчились об’єктивно оцінювати реальність, – наголосив пан Богдан.

У Бориславі є таке «народне прислів’я»: «Нафта – «чорне золото», а люди – золото найвищої проби. Ці слова якнайвлучніше описують колектив бригади № 6 з ліквідації шурфів-колодязів цеху капітального та підземного ремонту свердловин. Адже ці люди не лише чітко знають свої обов’язки і суворо їх дотримуються, а й вкладають часточку своєї душі у свою роботу. Саме так і має бути, бо інакше буде хіба імітація справи, а толку від неї – нуль.

Ольга МЕЛЬКО