//ПРОПОВІДЬ У СВЯТО ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО

ПРОПОВІДЬ У СВЯТО ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО

Подія Вознесіння Господнього закорінена у найвеличнішому зі всіх свят і подій – Воскресінні Господньому. Це зрозуміло. Адже тоді, коли Ісус воскрес із мертвих і з’явився Марії Магдалині (з якої вигнав сім бісів), то вона, побачивши Ісуса, закричала: «Раввуні!» – що у перекладі означає: «Учителю!» А Ісус їй каже: «Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого» (Ів. 20, 16-17).

Того самого дня Ісус приєднується до подорожуючих учнів і разом з ними іде в Ємаус. Коли сів з ними за стіл і переламав хліб, тоді відкрилися в них очі і вони впізнали Його, та Він зник з-перед очей їхніх. Чи тоді, аж в цей момент, зійшов до Отця? Це велика таємниця Воскреслого Спасителя, яка відкриється нам уже у Другому Приході Господа.

Ми не знаємо географії побуту Спасителя в період після Воскресіння із мертвих і аж до Вознесіння на небо. Проте ми знаємо, що Він на протязі сорока днів являвся Своїм послідовникам. Ісус являвся Петрові, являвся спільноті Десятьи а згодом і Одинадцяти апостолам, які зібралися разом з Томою. Він являвся п’ятистам братам на березі Тиверіадського озера. Христос навчає, утверджує їх у вірі, адже вони засумнівалися, побачивши Його розп’ятого на Голготі. Спаситель хоче впевнити, що так належало страждати Месії і увійти в свою славу (пор. Лк. 24, 26).

Сьогодні відбувається подія Вознесіння на небо. Спаситель іде до Отця не для того, щоби, постійно повертаючись, навчати і утверджувати апостолів, але іде, щоби засісти праворуч Отця у Його славі. Перед Своїм Вознесінням Він дав доручення апостолам: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує й охреститься, той буде спасений; а хто не увірує, той буде осуджений. А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть  говорити  мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм станеться» (Мк. 16, 15-18).

Апостоли, отримавши доручення іти і проповідувати Євангелію, зажурились, призадумались: а чи їхня проповідь буде ефективною? Знали, що їх самих, як і їхнепісланництво сприйматимуть  неоднозначно: будуть такі, які їх приймуть, а будуть і такі, що їх скривдять, прогонять, не захочуть навіть слухати.

Навіть ті, до яких наблизяться – не повірять в їхню науку, бо не всі знають Євангелію, хоча й чують її.

А хіба зараз не так? Посеред тих, які вірять, також не всі спасуться. Одні спасуться, а інші підуть на загладу, бо їхні гріхи не дозволять їм увійти у Царство Боже.

Ідучи на проповідь, апостоли задумувалися про її ефективність і наслідки. Наслідки неминучі, адже Спаситель обіцяє Свою підтримку та силу з висот, говорячи:

Христос навчає: «А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти і добре їм стане» (Мк. 16, 17–18).

Першим знаком, який супроводжуватиме учнів, будуть «екзорцизми». Те, що робив Ісус, будуть робити і апостоли.  Вони виганятимуть злих духів Його іменем. Через ім’я Ісуса виявиться Божа міць, Його потуга. Ім’я «Ісус» вище будь-якого імені. Це ім’я Божого Сина і цього імені не може зносити сатана. Сатана тремтить перед іменем Ісуса і втікає. В цьому імені сатана відчуває вогонь Божої любові. Будучи носієм ненависті і злоби, він не  в силі знести навіть промовляння імені «Ісус». Екзорцисти іменем Ісуса звільняють людей від демонської наруги. Екзорцизм – це знак, який вказує на те, що Ісус є Господом і Богом.

Другим знаком є «дар мов».

«Дар мов» – це не тільки здатність промовляти  чужими мовами і голосити Євангелію до всіх націй світу, але це  також і глоссолалія, тобто прояв дару Святого Духа як здатність промовляти мовами, яких ніколи не вивчали (пор.1 Кор. 12, 10). Прояв цього дару відкрився під час Зіслання Святого Духа, бо апостоли не просто заговорили на інших мовах, й діалектами інших народів. Присутні, слухаючи апостолів, розуміли їх і були здивовані. Це очевидне чудо дозволило їм негайно сприйняти Євангелію, повірити в неї і прийняти хрещення в ім’я Пресвятої Трійці.

Третім знаком є «невразливість на змій».

 Очевидно, що зараз ми сприймаємо цей знак також і символічно. Це означає, що стародавній змій жалить і надалі, він і надалі пускає свій яд. Але те, що його жало не зашкодить, що воно не несе у собі смертоносного яду для послідовників Христа  та не спричинює загрози  їхньому життю, підкреслює перемогу Ісуса над силами зла. Апостоли і учні Христа братимуть в руки змій і це не пошкодить їм, навіть якщо вони і вжалять людину. Їхній яд не матиме сили. Підтвердженням цього є історія з книги «Дії святих апостолів»:

           «Як Павло ж назбирав купу хмизу та й поклав на огонь, змія вискочила через жар, і почепилась на руку йому. Як тубільці ж угледіли, що змія почепилась на руку йому, зачали говорити один одному: Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому. Помста жити не дозволила!  Він струснув ту звірюку в огонь, і ніякої шкоди не зазнав!  А вони сподівалися, що він спухне або впаде мертвий умить. Коли ж довго чекали того та побачили, що ніякого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог…» (Ді. 28, 3–6).

Наступним або четвертим знаком є «невразливість на отруту».

Аналізуючи цей знак, можемо добачувати його спільність із попереднім знаком, або навіть  продовженням  попереднього. Супроти апостолів не тільки повстало уособлене зло – демони та змії, а й їхні слуги – люди, які полюбили зло. Ці люди будуть змагати до отруєння апостолів і проповідників слова Божого, але не зможуть їм зашкодити. Тому-то Христос говорить: «коли смертодійне що вип’ють, не буде їм шкодити» (Mк. 16, 18).

 Цитований текст Святого Письма необхідно також розуміти і  символічно. Сьогодні  отрута ллється не лише з екранів телевізора, а з порнографічних газет та журналів і намагається затруїти мораль людини. Сьогодні отрута сектантських збочень у вірі вламується у наші помешкання у вигляді проповідників свідків Єгови, які дряпаються по кожних дверях.

Якщо віруюча людина, яка сама читає Святе Письмо, а не свідки Єгови читають їй (мовби ми зовсім неграмотні і не вміємо читати), якщо вона регулярно відвідує церковні богослужіння і читає, наприклад, журнали «Вартова башта» чи «Пробудись», то це їй не пошкодить, а навпаки, утвердить у своїй правоті і глупоті свідків Єгови.

Лише зображення Ісуса Христа, розп’ятого на стовпі, а не на хресті та співставлення їхнього вчення з текстами Святого Письма показують безглуздя їхніх переконань: «І як Його повели, то схопили якогось Симона із Кірінеї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом!» ( Лк. 23,26).  «Під хрестом же Ісуса стояли Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина» (Ів. 19,25).

Можна процитувати безліч текстів Святого Письма на доказ хибності вчення свідків Єгови та реального підгрунтя вчення Святої Церкви.  Для  утверджених у вірі сектантська отрута не стане погибеллю душі, а лише впевнить  у правильності віри, яку для нас вибрали і дали нам у спадок батьки.

             П’ятим знаком, який буде супроводжувати проповідь Євангелії і буде надзвичайно ефективним, корисним, притягаючим і необхідним – це «накладання рук» з метою сцілення немічних.

Цей знак завжди пов’язаний з «близькістю царства Божого», адже неодноразово Спаситель говорив: «Уздоровлюйте хворих…, промовляйте до них: Наблизилося Царство Боже до вас!» (Лк. 10, 9).

І ще: «кластимуть руки на хворих, і добре їм буде» (Mк. 16, 18).

Сучасна людина недооцінює священиче благословення, недооцінює знак святого хреста, який творимо руками, недооцінює самих рук, якими творимо добро. Рука священика, яка тримає святу чашу з Євхаристійними Дарами і яка є провідником Божої благодаті, торкаючись у  святій Тайні Єлеопомазання хворої людини, низводить дар неба на недужого і він виздоровлює. Це можуть засвідчити і ті, які зазнали на собі ласку Божих благодіянь, а також їхні родини, які запрошували священика звершити Святу Тайну Єлепомазання.

Ці знаки супроводжували апостолів не тільки тоді, під час їхнього земного життя. Вони повинні супроводити і їхніх наступників, які в сьогоденні несуть у людські душі слово Христової істини.

Давши апостолам наказ: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Mк. 16, 15), Христос возноситься на небо.

Сходження Ісуса на небо, щоби засісти  по правицю Отця – інтронізаця Його як Господа. Наслідком цього факту на землі є початок універсальної місії святими апостолами. Він іде до Отця, а Церква починає крокувати просторами світу, щоби голосити Євангелію. Відзнакою проповіді апостолів повинна бути насамперед жива віра, без якої неможливе будь-яке  проповідування.

Наступним моментом, який характеризує послідовників Христа є «зодягнення силою з висоти», тобто отримання дарів Святого Духа. У події Зіслання Святого Духа під час празника П’ятидесятниці апостоли отримали цей великий дар, зодягнувшись «силою з висоти». Таким чином, з вірою і «знаками», які є проявом сили Святого Духа, апостоли розпочали свою місію – «проповіді Євангелії» (пор. Мк. 16, 15). Проповідь Євангелії стала фактом, якого неможливо уникнути. Цей факт зобов’язує всіх зайняти позицію, зробити вибір. По своїй суті він є «судом».

Церква отримала «знаки», але сьогодні ми не зауважуємо ані тих, які говорять різними мовами, ані тих, які беруть руками змій чи п’ють смертоносну отруту і залишаються живими. Чому ці «знаки», втратило сьогодення? В чому тут справа?

Нас не задовольняє надумане «втішаюче» пояснення різноманітних інтерпретаторів-інтелектуалістів, які хочуть оправдати відсутність нині «знаків», обіцяних Христом тим, що це було дано сучасній лише Йому епосі, тобто тодішній спільноті віруючих. Нас охоплює неспокій від такого роду пояснень, незалежно від того, що це проголошують вчені богослови.

Однозначно, відсутність «знаків» свідчить про брак віри, недостачу віри або ж маловірність. Віра – це та сила, яка рухає нас у напрямку до Бога. Якби ми мали віру, то ці знаки стали б реальністю нашого життя. Чому тоді ми не маємо віри?  Напевно, причина втрати віри і нездатність до впровадження у життя Церкви «знаків» – наша моральна нечистота. Внутрішній  бруд, бруд душі – ось правдива причина цього. Віра вимагає, насамперед, чистоти і непорочності. Віра вимагає затоплення в молитву і практикування посту. Найпершою вимогою віри є, власне, ці речі, тобто молитва і піст, без яких неможливі жодні прояви Святого Духа. Якщо ми не є чистими і непорочними, якщо ми не є зануреними в молитву і не практикуємо посту, то ми безсилі творити будь-які з цих знаків.

Сьогодні кожен з нас повинен задуматися – яка моя віра?

Свято Вознесіня Господнього має на меті плекати у нас дар віри. Цей дар утверджував Воскреслий Ісус під час сорокаденного перебування на землі після події Воскресіння. Це був той час, коли Ісус хоча і «йшов до Отця», проте ще не «засів по правиці» Отця. Цей дар віри Ісус хоче плекати у нас сьогодні.

Євангелист Марко зауважує, що апостолів супроводжували «чудеса», бо Сам Господь «помагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводжували» (Мк. 16,20).Те, що сказав Господь, звершилося.

Хоча Ісус і возноситься, проте Він запевнює у Своїй присутності: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Mт. 28, 20). Він з нами у Святих Тайнах, Він з нами у Святому Причасті, тобто у Пресвятій Євхаристії. Його присутність у Церкві динамічна. Господь товаришує Церкві, яка є місійною, яка є в русі. Але побачити Його можна лише очима віри, світлом віри душі, перебуваючи у чистоті та непорочності серця. Лише таким чином ми зможемо виплекати віру, яка дає нам Боже Царство; віру, яка приблизить нас до Отця і заведе у ті оселі, де знаходиться Христос по правиці Небесного Отця, у Божому Царстві.

Роман ВАСИЛІВ

парох церкви святої Анни,

декан Бориславський