Заступник начальника електроцеху управління «Бориславнафтогаз» Валерій Левчак у своїй розповіді про колектив дуже часто вживав такі слова як «бракує», «не вистачає», «щоденні проблеми». Здавалося б нічного незвичного, адже зараз у багатьох вистачає і щоденних проблем, і поточних негараздів, і постає безліч питань на які не завжди є відповідь. Так то воно так. Але кожен з нас намагається якось самотужки доводити свої проблеми до стану вирішення. І в більшості це стосується однієї людини, однієї родини. А тут зовсім інша справа. І слово «бракує» не стосується лише однієї конкретної людини, а цілого колективу. Отже, якщо такий професіонал своєї справи як пан Валерій щось стверджує, то, як мовиться, це є вердикт останньої інстанції. Кілька штрихів з його трудової діяльності в управлінні. До колективу нафтовиків прийшов майже три десятиліття тому, закінчив ПТУ № 7, Дрогобицький нафтовий технікум, Івано-Франківський університет нафти і газу. Але справжні університети для нього були тут, у робітничому колективу де два десятиліття працював слюсарем в цьому ж цеху, шість років майстром.

(На знімку вище: Валерій Левчак)

Слухав невеселу аргументовану розповідь пана Валерія про нинішній день колективу цеху і нагадувала не святкове інтерв’ю, а сповідь справжнього господаря який щиро вболіває за його нинішній і дуже невизначений завтрашній день. Болючою проблемою колективу цеху є брак працівників. Люди, які працювали тут по кілька десятків років, масово розраховуються. Причини різні, а бажання одне – забезпечити свої сім’ї перш за все матеріально. Не останню роль такому явищу як брак кадрів спричинила і оптимізація на виробництві. Ось і вийшло, що чотири роки тому бригада з ремонту низьковольтного обладнання складалася з 12 робітників, а зараз їх залишилося хіба п’ятеро. А в бригаді з ремонту ліній електропередач 0,4 кВт. 6 кВт., 10 кВт., було 10 чоловік. На нинішній день працює хіба троє. Протяжність ліній майже двісті кілометрів. Знаходяться вони не лише в Бориславі, а також на Орові, Нижній Стинаві, Старому Самборі, Коханівці тощо. Важко навіть уявити як можна впоратися з таким об’ємом роботи коли все працює, а якщо якісь негаразди? Непоодинокий випадок коли техніка визначає на конкретній лінії несправність, а ця лінія має протяжність кілометрів зо п’ять. Ось і доводиться трьома людьми долати цю відстань аби знайти і усунути неполадки. Майже нереально? А як інакше: за них цю роботу ніхто не зробить. І додамо – долати пішки, несучи по коліна в снігу на плечах інструмент. Бо на сім бригад цеху виділяється не більше одного транспортного засобу.

І попри всі негаразди нинішнього колективу цеху тримається впевнено, не пасе і не пас задніх у трудових здобутках. Є у людей впевненість, що вони, ці негаразди, явище тимчасове. Переконливим підтвердженням цього є успіхи багатьох бригад цеху, зокрема, колективу № 2 де майстром Дмитро Оксенюк. Тут займаються ремонтом і обслуговуванням низьковольтного обладнання, водяних і нафтових насосів, заміною їх на всіх об’єктах управління тощо. А успіх досягається перш за все завдяки високому професійному рівні робітників бригади, злагодженості в діях, високому розумінні важливості своєї справи.

Та, зрештою, так працює весь колектив цеху, від начальника до прибиральниць. Бо нафтовики інакше не можуть – вони перші сьогодні відповідають за добробут і затишок не лише своїх родин. А й тисяч бориславців.

Михайло ВИСОЦЬКИЙ

Фото автора.