//Другий зимовий похід військ УНР: Листопадовий рейд

Другий зимовий похід військ УНР: Листопадовий рейд

У листопаді-грудні цього року виповнюється 100 років Другого Зимового походу Армії Української Народної Республіки – останньої спроби збройним шляхом повернути втрачену державність.

Сто років тому Повстанська армія УНР під проводом генерал-хорунжого Юрія Тютюнника розпочала військовий рейд на територію України, окуповану більшовиками. Даний рейд увійде в історію України як Другий зимовий похід або ж Листопадовий рейд.

Наприкінці 1920 – на початку 1921 рр. більша частина територій України була окупована більшовиками. Українська Армія під тиском ворога 21 листопада 1920 року була змушена відступити на терени окуповані Польщею і там скласти зброю.

На кінець 1920 – у першій половині 1921 року на території України знаходилися загони Робітничо-Селянської Червоної армії Радянської Росії загальною чисельністю близько 1.200.000 бійців. Вони були поділені на 35 дивізій, 10 бригад, технічні та спеціальні частини, які були зведені у п’ять армій: 4, 6, 12, 14 та «Першу кінотну».

У жовтні 1920 року поляки порушили умови польсько-української військової конвенції від 24 квітня 1920 року і пішли на замирення з більшовиками. Війська УНР у жовтні-листопаді намагалася продовжувата війну з Радянською Росією, але під тиском переважаючих сил противника 21 листопада 1920 року були змушені відійти на західний берег р .Збруч, на українські землі окуповані Польщею, та скласти зброю. Через півроку, 18 березня 1921 року, між Польщею з одного боку та РСФСР і УСРР з іншого боку було укладено Ризький договір.

Проте керівництво УНР не відкидало ідею продовжувати збройну боротьбу за українську державність. Виходячи із ситуації, в січні 1921 року при Головній Команді військ УНР було засновано Партизансько-Повстанський Штаб, завданням якого було підготувати загальне повстання в Україні проти окупаційного московсько-більшовицького режиму. Підготовку до походу в Україну доручили відомому військовому діячу генерал-хорунжому Юрію Тютюннику.

Підготовка до рейду в Україну здійснювалась в координації з ІІ Відділом Генерального штабу Польського Війська. Зокрема, на нарадах з поляками інтереси УНР представляв полковник Олександр Данильчук.

Військове керівництво Польщі, зокрема:

а) погодилося на організацію Головного Повстанського штабу у Львові;

б) зобов’язалося постачати необхідні засоби для штабу та його станиць, через які переходитимуть посланці в Україну;

в) обіцяло видавати документи на безкоштовний переїзд залізницею для службовців Штабу;

г) дозволяло використовувати інтернованих старшин та козаків для участі у рейді в Україну та погодилося випустити 2000 інтернованих старшин і козаків, які на добровільній основі погодяться повернутися в Україну для продовження боротьби з більшовиками.

07 жовтня 1921 року російські більшовики домоглися від поляків видачу Радянській Росії з території Польщі представників «Російського Евакуаційного Комітету» на чолі з Борисом Савінковим. Відтак не відбувся російсько-білоруський рейд, який мав відтягнути на себе значну частину військ Червоної Армії, розташованих у Білорусі, що мало б убезпечити з півночі український рейд.

У другій половині жовтня 1921 року з таборів інтернованих осіб у Каліші, Вадовицях та з Александрова-Куявського перевезено у Волинські ліси понад 1200 вояків. Їх розміщено у лісах на північ від міста Рівного. Незабаром приїхала бриґада добровольців з колишньої 6-ї дивізії Армії УНР під командою Р. Сушка, а вслід за тим і численний штаб генерала Юрія Тютюнника. Почалася організація Повстанчої Армії, зокрема її головної частини — Волинської групи.

Справу підготовки до походу в Україну Симон Петлюра доручив відомому військовому діячеві, генерал-хорунжому Юрію Тютюннику. Підготовка рейду в Україну здійснювалася в координації з польськими військовими. За підготовленим планом українські військові сили було поділено на три групи, назви яких походили від назв територій, на яких вони формувалися, і з яких вони потім проривалися на територію Української РСР:

Генерал-хорунжий Юрій Тютюнник

1-ша, найбільш чисельна, – Волинська група, під командуванням генерала Юрія Тютюнника;

2-га, Подільська, під командуванням підполковника Михайла Палія-Сидорянського;

3-тя група, найменш чисельна, формувалася на терені Бессарабії, під румунською окупацією, через що називалася Бессарабською.

27 жовтня 1921 року у селі Мицьках відбулася нарада командного складу, на якій обговорено план походу в Україну. Більшість була переконана, що цей похід буде кінцем комуни в Україні. Представником іншої точки зору виступив підполковник Микола Шраменко, який висловив думку, що кілька добрих боїв з ворогом та великі переходи в умовах холоду і хвороб зроблять Повстанчу Армію небоєздатною, і через це вся акція приречена на невдачу.

Незважаючи на всі побоювання Тютюнник видав наказ першій, другій, третій, четвертій і п’ятій Повстанським групам в Україні проголосити загальне повстання, згідно з інструкцією, виданою ще 15 серпня 1921 року.

Друга Повстанча група під командуванням отамана Орлика мала знищити залізничні лінії на північному Правобережжі, які пов’язували північ з півднем, щоб перетяти шляхи комунікації Червоної Армії з Києвом і не допустити її відступу на північ.

Третя Повстанча група, очолювана отаманом Левченком, повинна була діяти на північному Лівобережжі. За планом вона повинна була знищити комунікації ворога, підірвати залізничний міст у Кременчуці, захопити Полтаву та зробити рейд на Харків.

Повстанча група, під командою отамана Брови, мала діяти на півдні України й перерізати комунікації між Україною і Доном, захопити місто Катеринослав та висадити в повітря мости через Дніпро.

Проте 01-02 листопада 2021 року  на нараді комдивів УНР в Тернополі було прийнято рішення про те, що на даний час радянську владу в Україні перемогти неможливо, і через це наступи й повстання не проводити, обійтися лише маленькими виступами. А до весни анархія в Україні посилиться, Радянська Росія загрузне на Поволжжі, і тільки тоді можна підіймати українців на повстання.

Усі три групи перейшли радянський кордон у різних місцях. Перші відомості про перехід кордону українськими військами командування правобережного угруповання Червоної армії отримало з Києва опівдні 28 жовтня 1921 року. Водночас з-поміж населення розійшлися чутки про численність українських сил і про початок масового антибільшовицького повстання.

Бессарабська група була малочисельною та найслабшою. До її складу входило до 300 бійців, головним завданням групи було демонструвати на півдні України «основний наступ», відвернувши на себе увагу більшовиків, тим самим полегшити операцію прориву головній Волинській групі. Для цього було розпочато наступ на Тирасполь. Перше відділення звільнило декілька сіл і зайняло передмістя Тирасполя, однак було змушене відступити через значну чисельну перевагу супротивника, друге відділення було розбите силами тираспольського гарнізону, що виступив йому назустріч.

Подільська група, до якої входило 342 бійці, перетнула польсько-радянський кордон 26 жовтня 1921 року біля села Бондарівка. Головним завданням групи було проводити рейди на теренах Поділля, а з часом з’єднатися із основною групою. У листопаді Подільська група отримала наказ з’єднатися з Волинською групою, однак виконати його не вдалося, оскільки зв’язок з основними силами було втрачено. Тому Подільська група була змушена відступити на захід і, перейшовши польський кордон, скласти зброю.

Волинська група, котра була основною ударною силою, складалася із 900 бійців і очолив її особисто Юрій Тютюнник. Група вийшла в рейд 4-го листопада. 7 листопада група здобула Коростень, але була вибита радянськими військами. 10 листопада об’єднаний загін захопив станцію Чоповичі, але після прибуття червоної стрілецької дивізії та бронепоїзда був вибитий.

Останні бої Волинської групи із більшовиками відбулися під селом Базар і Малі Міньки. 150 бійців змогли пробитися на захід і відступити, однак решту повстанців було оточено. 21 листопада 1921 року 359 українських вояків було розстріляно під селом Базар після відмови перейти на бік ворога.

Розстріл учасників Листопадового походу більшовиками під Базаром

Другий зимовий похід став завершенням військової боротьби за українську державність у роки Української революції 1917 – 1921 років, разом з тим продемонстрував високу жертовність його учасників, котрі віддавали життя у збройній боротьбі або ж, потрапивши у полон, не хотіли зраджувати своїм ідеалам та не йшли на співпрацю з більшовиками.

Підготував Петро МАГУР

Знімки інформаційного порталу для учасників АТО/ООС