У1994 році фотограф Кевін Картер отримав Пулитцерівську премію за фотографію, яка суперечить словам Ісуса Христа: «Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний». Автор цієї фотографії перебував у Судані, де в той час шаленів голод. Йому вдалося з далекої відстані зробити фото ледь живої від голоду і обезводнення дитини, до якої підкрадався гриф. Хижак відчував смерть і непоганий бенкет. Це було навесні 1993 року. У травні 1994 року фотограф Кевін Картер за велику суму продав фото «Нью-Йорк Таймс», бо тема голоду в Африці була на перших шпальтах газет. А відтак він отримав свою «заслужену» премію. Це фото, за опитуваннями репортерів, входить у десятку найбільш вражаючих в історії фотографування. За місяць, в червні 1994 року Кевін Картер покінчує життя самогубством. Причина? Його дуже часто при зустрічах, на прес-конференціях запитували про подальшу долю дитини, а він не знав, що відповісти, бо просто пішов далі, шукаючи вдалішого фото. Коли автору дорікали, чому він не допоміг дитині, він сказав: «Я маю бути вісником, а спасають нехай інші». Але сумління не дало йому спокійно жити. Він міг щось зробити, але не зробив.

Слова Господа нашого Ісуса Христа у Нагірній проповіді пригадують всім нам про гріх байдужості, що наче павук сковує всі наші дії. Недаремно контекст Євангелія – це Нагірна проповідь Ісуса Христа, яка сталася «Конституцією» Християнства. У цій конституції знайшлася «стаття», яка навчає нас бути милосердними. Щоб її легше було виконати, Ісус називає особу, яка маючи всю повноту влади зуміла сповнити закон про милосердя. Цією особою є Особа Небесного Отця, що любить навіть тих, хто каже, що Його немає. Отець є милосердний до тих, хто оголосив Його своїм особистим ворогом. Бог дарує нам свою благодать, знаючи, що ми взамін дамо Йому своє грішне серце. Бути сином Всевишнього, до чого нас закликає Христос, означає ступати тою ж дорогою, якою пройшов Його Син Єдинородний. Це дорога випробування і спокус, яка знаємо, як має закінчитися.

«Любити» – не означає потурати слабкостям. «Любити» – не означає залишатися байдужим до вад іншої людини. Якраз той, хто любить, здатний бути сміливим і мужнім у викритті вад свого ближнього і в допомозі їхнього подолання. Нашим другом є не той, хто примирливо дивиться на всі наші слабкі сторони, не робить нам зауважень і тільки іронічно посміхається, коли ми говоримо дурниці. Справжнім другом є той, хто здатен нам прямо у вічі сказати: «Ти не правий. Ти помиляєшся». В цьому і полягає любов: допомагати людині, яку ти любиш, ставати кращою.

Коли ми говоримо про ворогів, то любов до них і виявляється в тому, що ми повинні розуміти: вони гідні кращої долі, вони здатні бути кращими і робити кращим світ довкола себе. І наша місія у тому, аби допомогти їм це зробити, допомогти позбутися вад, які вони мають, і стати на шлях удосконалення. Отже, любов передбачає наше вміння гідно зупинити руку ворога, відкинути його від наших кордонів. Наша любов виявляється у тому, щоб силою стримати ворога від чинення зла, допомогти йому долати корені гріха у собі.

Це стосується не тільки наших особистих ворогів, але й тих, хто сьогодні складає небезпеку для всіх нас. Як спокусливо сьогодні сказати: «Та нащо нам ті частини Донецької і Луганської областей, які окуповані Росією! Там усі ставляться непримиренно до України. Вони ходили на вибори – тож хай собі гинуть, замерзають взимку. Хай лишаються під бандами, які сьогодні володарюють на тому просторі!». У цьому якраз не буде любові. Любов – у тому, щоб іти на допомогу нашим заблудлим братам і сестрам, щоб допомагати їм визволитися від окупації, щоб допомагати здоровим силам, які є на Донбасі, скинути з себе ганебне ярмо кримінальних злочинних угруповань, що володарюють на тій землі.

Те саме стосується наших особистих ворогів. Ми дуже часто робимо ворогами людей, які не хочуть нам зла. Ми часто формуємо в своїй уяві, в своєму розумі образ «ворога» і проєктуємо його на іншу людину. А, може, та людина ніколи і не говорила про нас погано? Може, вона й не думає вчинити нам щось лихе? Можливо ця людина навпаки – хоче змінити нас, бажає нам добра і з любови до нас говорить речі, нам неприємні, складні для сприйняття? Саме тому найвища християнська мудрість – робити із ворогів друзів, змінювати їх своєю любов’ю. Бо тільки любов’ю ми можемо їх перемогти. Любов’ю енергійною, любов’ю вимогливою і непримиренною до їхніх вад.

Конституція України, яка є основним документом українського народу. Вона є тим документом, який регулює співжиття і співіснування людей, відмінних між собою у релігійних поглядах, політичних уподобаннях, тощо. Але головний її напрямок – дати почуття справедливості, впевненості і безпеки. Вона являється проявом любові народу до Бога і до свого ближнього. Український народ повинен берегти свою Конституцію, аби зло не мало торжества. Місія Коституції – поширити в народі добро і любов.

Роман ВАСИЛІВ, отець-доктор, декан Бориславський УГКЦ