//Акт відновлення української державності: як це було

Акт відновлення української державності: як це було

30 червня Україна відзначає важливу дату українського державотворення – 81-річницю з дня проголошення Акту відновлення Української державності у Львові.

У травні-червні 1941 року українські самостійницькі кола очікували на початок неминучої війни між Німеччиною та СРСР. Цей момент вони сподівалися використати для проголошення Української держави.

У колах української політичної еміграції до початку Великої Вітчизняної війни переважала необгрунтована думка, що у воєнному зіткненні двох держав може з’явитися перспектива відновлення Української Народної Республіки або Української держави часів гетьмана П. Скоропадського.

Найбільш радикальна частина організованої еміграції – Організація Українських Націоналістів під керівництвом С. Бандери на початку 1941 року встановила контакти з представниками військового керівництва нацистської Німеччини. У квітні було укладено обмежену угоду про співпрацю. Німці погодились підготувати близько 700 бойовиків, які були поділені на два батальйони: «Нахтігаль» і «Роланд» для використання їх на Східному фронті у диверсійно-розвідувальних цілях.

Проте німецьке політичне керівництво ніколи не розглядало ОУН як надійного союзника у поході на Схід і відводило їй роль допоміжної сили. Цілі нацистського керівництва перебували у повній суперечності з прагненнями українських націоналістів — скористатися війною між Німеччиною і СРСР і домогтися створення незалежної Української держави.

22 червня 1941 р. разом з німецькими військами на територію України вступили перші похідні групи ОУН кількістю понад 3 тис. чоловік, які почали створювати в містах і селах, залишених відступаючою Червоною армією, місцеві управління, поліцію.

30 червня 1941 р. німецькі війська захопили Львів. При підтримці батальйону «Нахтігаль» похідна група ОУН С. Бандери зібрала представників українського національного осередку міста і проголосила їх Національним зібранням. Вони прийняли Акт відновлення Української держави, а також Декрет, яким першого заступника С. Бандери Я. Стецька було призначено головою уряду – Українського державного правління. В Акті про відновлення Української держави назначувалося: «Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом С. Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. ОУН взиває увесь український народ не складати зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена суверенна українська влада. На західних землях України твориться українська влада, яка підпорядкується українському урядові, що створиться у столиці України – Києві». Акт про відновлення Української держави благословили ієрархи національних українських церков – митрополит  А. Шептицький від УГКЦ та Луцький митрополит УАПЦ Полікарп.

Проаналізувавши ситуацію, що склалася в Україні у зв’язку із проголошення Акту про відновлення Української державності, у Берліні прийняли рішення розпочати арешти українських націоналістів. 3 липня 1941 р. представники німецької влади чітко заявили, що Гітлер виступає рішучим противником проголошення Української держави. 5 липня 1941 р. у Кракові затримали С. Бандеру, якого після кількох допитів відправили в Берлін, де спочатку утримували під домашнім арештом, а згодом перевели до концтабору Заксенхаузен. Упродовж 5-7 липня 1941 р. у Кракові гестапо заарештувало низку діячів Українського національного комітету. 9 липня 1941 р. у Львові гестапівці взяли під варту голову Українського державного правління Я. Стецька і згодом переправили до Кракова та Берліна. Українське державне будівництво тривало протягом тижня й було придушене німцями. З 11 липня 1941 року німецькі окупанти заборонили українським організаціям будь-яку політичну діяльність, а також проведення політичних маніфестацій на підтримку Акту 30 червня. 17 липня 1941 року з Берліна надійшла директива затримувати членів похідних груп ОУН, які, йдучи за лінією фронту, продовжували проголошувати Акт незалежності й створювати українську адміністрацію. На допитах у Берліні Бандера та Стецько відмовилися виступити із офіційною заявою про скасування Акту 30 червня. Це спричинило хвилю нових репресій проти членів ОУН. 9 серпня 1941 р. гестапо заарештувало ще одного провідного діяча ОУН (б) – С. Ленкавського, який невдовзі опинився у концтаборі Аушвіц. 31 серпня 1941 р. була заарештована похідна група В. Кука, яка мала проголосити незалежність у Києві. 5 вересня 1941 р. нацисти заарештували 80 % вищого керівного складу ОУН. 15 вересня німецька поліція безпеки здійснила нові масові арешти серед українського націоналістичного активу на всій підконтрольній німцям території України та в еміграції. За ґратами опинилося майже дві тисячі оунівців.

Під тиском німецької окупаційної влади ОУН вимушена була перейти у підпілля, де продовжила боротьбу  за Українську державу.