Боже покликання завжди є поєднане з дорогою. Перше Боже покликання на сторінках Святого Письма – це покликання праотця Авраама. Бог говорить до нього: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу» (Бут. 12, 1). 

Що означає «іди»? Це слово для Авраама означає покинути все і йти до Обіцяної Землі. Авраам покидає все і йде, покидаючи місто Ур. Сама назва міста «Ур», з якого почалося покликання Авраама, в перекладі українською мовою означає «вогонь печі» і є символом пекельної атмосфери, яка має вигляд «домашнього вогнища», що його ми часто зустрічаємо у побуті. Але це зовсім не є тепла домашня піч, яка утримує взимку приємне, комфортне тепло. Ні! Ця піч – це вогонь пекла. Тому–то Бог кличе Авраама і наказує йому вийти з міста Ур.

Історія Авраама повинна сьогодні заохотити нас поглянути в себе і на свою історію: А чи маємо за собою подібний вихід? Чи перебуваємо в Бозі, незважаючи на труд і перешкоди? Чи прагнемо ми правдивої переміни? Чи ми пристосували себе до свого уявлення про щастя?

Бог, даючи людині покликання, дає їй великі завдання. Він вимагає зречення за трьома пунктами: покинути край, тобто батьківщину, покинути народ, тобто культуру, мову, звичаї, цивілізацію, та покинути дім власного батька, тобто свою родину, спадок. Бог вимагає покинути всі ці три пункти природних зв’язків. Їхня втрата означала знищення тотожності власної історії людини, мовби ця людина вже не існувала, а зникла з пам’яті, як зникають на піску сліди від першої морської хвилі.

Покликання починається з того, що людина зрікається того, що є найдорожчим і втрата чого є найважчою: край, народ і батьківський дім. Авраам повірив Богові і покидає все, аби бути в найтісніших зв’язках із Богом. За це Бог обіцяє «добру дорогу», «велике потомство» і «благословення з дарів землі». 

Все, що обіцяє Бог, Він обіцяє в майбутньому. Майбутнє не дуже сприяє старому Авраамові, адже йому сімдесят п’ять (пор. Бут. 12, 4), а його жінка Сара неплідна (пор. Бут. 11, 30). Край, в який наказав йому іти Господь, залюднений, бо там живуть ханааняни (пор. Бут. 12, 6).

Людська логіка не знаходить вірогідних мотивів, щоби повірити Богові. Але Авраам вірить. Ця віра Авраама проявляється в тому, що він покидає край і родину. Ця віра спричинює благословення Боже і обітницю на майбутнє потомство, яке повинно бути мов зірки на небі, яких не злічити. Авраам часто виходить вечірньою порою зі свого шатра і вдивляється на зоряне небо, споглядаючи символ майбутньої обітниці. Віра Авраама не є вибором, який звершується один раз і назавжди. Віру необхідно щоденно відновлювати, тому що вона постійно піддана на випробовування.

Дорога Божого покликання є завжди зреченням.

Сьогодні ми чуємо, як Ісус кличе за Собою трьох учнів, яких Він бере на гору Тавор помолитися: Петра, Якова та Івана. Цих трьох Ісус кличе зійти на гору. Їхнє покликання –бачити славу Ісуса, Його Божество, Яке було укрите тілесною людською природою, Яке було невидиме для звичайних людських очей і повірити в правильність вибору шляху Ісуса – розп’яття на хресті.

Чому Ісус вибрав цих трьох? Саме тому, що Петро вибраний Ісусом бути видимим головою Христової Церкви, вибраний бути скалою, фундаментом цієї спільноти, заснованої Христом. Яків став першим мучеником за Христа і Його Євангелію. Іван стане останнім живим свідком, який буде свідчити віру в Христа і Його Євангелію навіть в другому столітті по Різдві Христовому. Він буде свідчити факти цієї події, яка відбулася на горі Тавор. 

Ісус бере цих трьох і йде на гору, щоби помолитися. «І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло» (Mт. 17, 2). Говорячи про світло, ми повинні зосередитись на образі світла.

Знаменитий учитель Ізраїля раввін Юда любив повторювати: «Світло, яке Благословенний створив першого дня, мало служити людині до споглядання цілого всесвіту. Проте Благословенний бачив людські провини: убивство Каїном Авеля, злобу допотопної цивілізації та гріх гордості будівництва Вавилонської вежі. Благословенний вирішив сховати це світло для праведних майбутнього віку».

Таким чином, бачимо, що світло, яке засяяло на Таворі, не було ані тим світлом, яке Благословенний сховав для праведників майбутнього віку, ані світлом ззовні, тобто сонячним світлом, яке створене в четвертий день творіння. Це світло було світлом Божества, яке людська природа Ісуса закривала перед очима людей. Воно засяяло в Ісусі з середини і просвітило не тільки Його лице, але навіть і одяг Спасителя.

«І ось з’явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі» (Mт. 17, 3–4).

Ще недавно Петро сперечався з Ісусом про майбутні страждання Спасителя. Тоді Ісус картав його: «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» (Mт. 16, 23).

Тепер, коли з’явилися на Таворі законодавець Мойсей та ревнитель Божої слави пророк Ілля, Петро знову чує розмову про страждання Ісуса і Петро «береться за старе». Він не сприймає ідеї Страждучого Месії. Петро не хоче цього страшного майбутнього для Ісуса і тому хоче затримати хід історії спасіння: «І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі» (Mт. 17, 4). Петро не знав, що говорить. Але тепер уже не Ісус, а Сам Отець Небесний втручається в цю подію преображення: «Як він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся! А почувши, попадали учні долілиць, і полякалися сильно» (Mт. 17, 5–6).

Божа слава – Шекіна сходить на Тавор, і в цю мить вона огортає вершину всієї гори. З цієї хмари апостоли чують голос Отця, Який наказує: «Його слухайтеся!» 

Великий містик святий Іван від Хреста говорив, що з часу, коли на Таворі Отцем був даний наказ щодо Ісуса: «Його слухайтеся!», Бог став, у певному сенсі, мовби німим. Бог сказав усе, і вже нема нічого нового, що треба сказати людині. Хто домагається від Нього нових об’явлень або нових відповідей, той ображає Його, тому що вважає, що Бог ще не достатньо ясно все відкрив людині. Бог повторяє всім ясно і виразно цей самий наказ: «Його слухайтеся!», читайте Євангелію і там знайдете все, чого шукаєте.

Сучасна людина, на жаль, не хоче слухати Ісуса і Його Євангелії. Вона хоче слухати гадалок, які на картах вгадують її долю, астрологів, які по розміщенні зірок прогнозують ті чи інші події. Вона вірить в гороскопи, карти таро, зливання на віск, олово і т.п. Ще в Старому Заповіті Бог через Мойсея дає закон: «Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке» (Втор. 18, 10–12).

Сучасна людина подібна то стародавніх людей, які зверталися до поганських божків, аналізувала положення зірок, віщувала по внутрішностях тварин або по лету птахів. На підставі цього вони ворожили собі, намагаючись вгадати майбутні події. Серед них була каста «спеціальних священиків», які називалися «авгурами». Вона намагалися викрасти від божества його таємницю і силу.

З того часу, коли пролунали слова Небесного Отця: «Його слухайтеся!», все старе проминуло. Є тільки Один Посередник між Богом і людьми, і Його ми повинні слухатися. В Ісусі Христі ми маємо всі відповіді на важливі питання нашого життя.

Господь через Мойсея говорив: «Пророка з–посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, Його будете слухати» (Втор. 18, 15). Сьогодні ці слова Господні, проголошені ще Мойсеєм, підтверджені у події преображення Шекіною – Божою славою. Бо Господь Сам із хмари говорить те, що заповів Мойсей: «Його слухайтеся!».

Коли маліє віра, тоді верх беруть забобони: гороскопи, гадання, екстрасенсорні сеанси, астрологічні пророкування, карти, зливання на воску, олові і т.п. Для людей, зрілих духовно, це не більше, ніж прості забавки, а для дітей і молоді, які на цьому виховуються, – це фальшування їхнього світогляду. Виховані на цих нісенітницях, вони вважають, що відповідальність за ці чи інші поступки несуть не вони, а зірки, які розташувалися в негативному порядку. Це безумство, бо в тюрмі приходиться сидіти не зіркам, а тим, які скоїли злочин.

Наказ Небесного Отця: «Його слухайтеся!» є центральним пунктом події Преображення. Апостоли Петро, Яків та Іван отримали покликання бути свідками слави Божого Сина. У дорозі до звершення цього покликання вони почули наказ: «Його слухайтеся!» Цей наказ стосується також і нас. Він і для нас означає, що ми  повинні бути послушними Христу. Християнин повинен сприйняти слова Спасителя, коли Він говорить про Свої терпіння. Можливо, тоді, коли Отець Небесний промовив ці слова, Петро зрозумів абсурдність свого наміру переконати Ісуса, щоби Він не йшов дорогою терпіння, адже після смерті буде воскресіння.

Апостоли попадали долілиць. Коли Ісус торкнувся їх і наказав їм піднестися, то вже нікого не бачили: ні Мойсея, ні Іллі. А Ісус був у звичайному стані Учителя з Назарета.

Ісус наказує апостолам зійти з гори і йти у їхню щоденність. Людська природа знову прикрила сяйво слави Божества Другої Божої Особи – Божого Сина. Тоді, на Таворі, мовби луска спала з очей апостолів, а тепер знову Ісус у звичайному стані.

Ісус наказує апостолам іти з гори вниз, але іти разом із Ним. Ісус бажає іти не тільки з апостолами, але іти і з нами у наше життя. Тоді, коли Він жив на землі, Тіло прикривало Його Божество. Ісус пропонує апостолам іти разом з Ним у вир тодішнього їхнього життя. Тепер Він пропонує іти нам разом з Ним у вир нашого життя, але Він тепер товаришує нам вже під видами Хліба і Вина. Тоді Його Божество закривало лише Тіло, а тепер і Божество, і Тіло Ісуса закриті видами Хліба і Вина. Вони мають їхній смак, вид і запах, але і під цими видами Він Той Самий Ісус, Який перебуває з нами у наших духовних піднесеннях, у наших молитвах, у наших злетах. Ісус пропонує нам іти з Ним у нашу щоденність, у наш побут. І в цей побут, у цю щоденність ми повинні нести наказ Небесного Отця, Який говорить: «Його  слухайтеся»! Амінь.

Роман ВАСИЛІВ, отець-доктор, декан Бориславський УГКЦ