Сьогодні Свята Церква святкує день Успення Божої Матері, пам’ять останнього чуда в Її туземному житті.

День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства. Успіння це увіковічений день пам’яті Її туземного життя, це день Її тріумфу і прослави Царицею Неба і Землі.

В день свого чудесного Успення Божа Мати зібрала біля себе Христових апостолів і учнів, так і сьогодні вона зібрала всіх нас, своїх дітей, щоб вислухати і прийняти наші щирі молитви, підтримати й обнадіяти наше паломницьке життя, і як добра Мати, обдарувати нас своїми щедрими дарами.

Літургійне почитання Пресвятої Богородиці у традиціях нашої Церкви звертає нашу увагу на три важливі моменти.

Найперше – це Богоматеринство, найважніша благодать Пречистої Діви Марії, що робить Її “чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів”.

Кожного разу, коли ми збираємось у храмі, перед нашими очима на іконостасі маємо ікону Марії, яка тримає на руках маленького Ісуса. Такі ж ікони стоять по наших домівках. Ця ікона дуже богословська. У поясненнях цієї ікони читаємо, що центральною фігурою тут є Христос. Хоч Він і маленький, проте Марія схиляється до Нього. Це нам нагадує, що Марію не можна уявити окремо, без Христа. Сенс її життя полягає у Христі. Адже у світі було, є і буде багато Марій, проте тільки одна з них – Богородиця, бо вона настільки полюбила Бога і була йому послушна протягом, Свого Життя, що Він удостоїв її стати Його Матір’ю у тілі.

Задумаймося, як ми найчастіше називаємо Матір Ісуса у нашій церковній традиції, у нашому народі?

– Мати Божа! Богородиця. Та, котра породила Бога! Це ім’я ми вживаємо і на богослужіннях, і в особистій молитві. „Богородиця” – щось більше, ніж ім’я або хвалебне величання. Це Її догматичне визначення в одному слові. Чи задумувались ми, що таким чином ми виражаємо древню віру Вселенської й Апостольської Церкви?

Євангелія називає Марію „Матір’ю Ісуса”. (пор. Йо.2,1;19,25; МТ.13,55). Ще перед народженням з Неї Сина Божого під натхненням Святого Духа Єлизавета називає Її: „Матір Господа мого” – слова, які ми читаємо під час Євангелій наших Богородичних Молебнів. Цю євангельську віру в те, що Марія породила в тілі Бога, урочисто проголосив Вселенський Собор у м. Ефесі у 431 р. і вона міцно живе у серцях народу Божого, який, усвідомлюючи її велику місію, не перестає звертатися до неї у молитвах, благаючи заступництва і допомоги.

Друга прикмета Богоматері – це Її особиста святість. Наші богослужіння величають Її як: “пресвяту, пречисту, преблагословенну і пренепорочну приснодіву”.

Завдяки молитві Марії, Господь споглянув на неї і вона стала Богородицею. Але завдяки молитві вона також стала святою. І не просто святою, а зразком святості для всіх людей. Тих, хто своїм життям наблизився до Бога, Церква називає святими, а Марію вона називає Пресвятою, тобто найбільшою святою.

Що ж означає бути святим? Знову ж таки, погляньмо на це на прикладі Богородиці. Вона свята, бо завжди своїм життям звернена до Бога. Вона свята, бо завжди слухає Христа і перебуває близько біля Нього! Вона свята, бо молиться!

І завдяки такому способу життя повністю відданому Богові, Богородиця удостоєна Ним особливого переходу від життя земного до життя небесного. Смерть тієї, що породила Бога, не є трагічним моментом, як це стається для всіх людей. Протягом свого життя Марія не належала законам природи, які кажуть, що все, що народилось, мусить вмерти.

Ось чому у стихирах сьогоднішнього свята говориться: „У тобі, Непорочна Діво, долаються всі закони природи. Бо в народженні перемагає дівоцтво, а у смерті – життя. Після народження ти залишаєшся Дівою, а після смерті – жива…”. Кінець земного життя Марії є надзвичайний. Церква називає його не смертю, а успенням. У стихирах сьогоднішнього свята постійно підкреслюється, що Марія перемогла закони природи. Смерть для неї стає переходом до Вічного і безсмертного життя: „О Предивне чудо! Джерело Життя покладається у гріб і гріб стає драбиною до неба”.

Але життя Марії – це не щось, чим ми повинні захоплюватись в час великих Марійських свят, як, наприклад, оце – Успіння. Це – приклад, який ми повинні наслідувати. Марія стала родичкою Бога. Але чи задумувались ми коли-небудь, що ми також є родичами Бога? Ми зодягнулись у Христа у нашому Хрещенні („Ви, що у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися”). Запитаймо себе: чи наш зв’язок з Богом є справжнім і реальним та визначає все наше життя? Ми зодягнулись у Христа, але чи хтось, дивлячись на нас, впізнає у нас Христа? Чи ми, подібно як Марія дві тисячі років тому, являємо світові Христа сьогодні? Задумаймось дорогі брати і сестри над цим.

Марія своїм життям показує нам і вчить нас про важливість молитви – тільки завдяки молитві можна зробити справді щось важливе для світу – явити йому Бога. Щоб наші вчинки, наше навчання, робота були плідними і приносили нам користь, їх слід переплітати з молитвою. Цю мудрість добре засвоїв наш народ. Згадаймо традицію вітати того, що працює: „Дай Боже щастя!”. Тільки з Божою допомогою можна досягти чогось справді великого.

І третій момент – це особливе заступництво Божої Матері за нас, грішних, Її постійна опіка і неустанний покров. Переставившись з душею і тілом до неба, Пречиста Діва не забуває про нас. Вона безнастанно випрошує ласки і благословення для цілого людського роду. Із вдячності за цю постійну опіку ми возвеличуємо Її у день  свята такими словами кондака: “В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання, гріб і умертвіння не втримали: бо як Матір життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”. Ця третя риса особи Богоматері, Її заступництво, стала, мабуть, однією з основних причин безмежної любові до Неї християн усього світу.

Вже на самих початках християнства в Україні, Київська Церква Володимирового хрещення виявила себе як Церква Пресвятої Богородиці. Відразу після хрещення Русі-України Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці і на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква називалась ще й Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши в 1036 році войовничі орди печенігів в подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії (Премудрості Божої), а над Золотими воротами – храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. У тому храмі через рік князь Ярослав віддав увесь український народ під Покров Божої Матері.

Пресвяту Богородицю завжди любив і з особливою набожністю вшановував наш український люд. Саме в таку пору, після жнив, ішли тисячі прочан до відпустових Богородичних місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які від¬криваються навіть тоді, коли, здавалось би, немає виходу. Бо Вона, куточок дитинства, куди любить повертатися людина, що постаріла через свої гріхи! Яка премудра любов Отця, Який, аби не настрахати грішну людину, приховує Свою справедливість за ніжністю Пресвятої Богоматері! Коли людині гріх або сором роблять начебто неможливим звертання до Бога – Отця, все ж таки залишається молитва і це молитва до Богородиці, яку називають богослови «запасною молитвою», і кожна людина може її прошепотіти тоді, коли вона відчуває себе негідною і нездатною прийти до Бога Отця проказати Отче наш.

Нехай і сьогодні, Пресвята Богородиця, у день свого Успення, як дорогоцінне миро прийме наші молитви і завжди супроводжує нас, як “незахідна зоря” на наших життєвих дорогах.

Просімо нашу небесну Матір, аби випросила нам сили завжди бути вірними Богові, нехай додасть нам відваги говорити завжди Богові „так” і залишатися непохитними у вірі на все життя. Нехай навчить нас приймати слово Боже, зберігати і розважати над ним у нашому серці, як це Вона робила протягом усього життя. До Неї як до живого джерела нашої надії ми сьогодні прийшли, щоб в Її Успіні  причаститися віри, радості й миру, нехай навчить Вона нас богопізнання, яке виливається у молитву Божої прослави і подяки. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами.

Кир Ярослав (Приріз), правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії