//Вони творять аби перемагати

Вони творять аби перемагати

Цього річ, на екстремальні змагання «Трофі-2019», які ось вже восьмий рік поспіль відбуваються у Східниці, з’їхалося майже три десятки екіпажів. Звідусіль, з усіх куточків нашої країни. Львівщину презентувало навіть три команди з Борислава. А найдальші учасники Віктор Коздоба та Тетяна Швець з Миколаївської області, з міста Первомайська. Аби дістатися до місця змагань їм треба подолати майже вісімсот кілометрів. Пригадаю. Коли спілкувалися минулого року вони наголошували, що обов’язково завітають до Східниці ще. Спортсмени-екстремали свого слова дотримали.

– Нас дуже вразила гостинність прикарпатського краю, щирість у стосунках між людьми, – діляться враженнями гості. – Лише цього року ми побували на змаганнях у Запорізькій, Одеській областях, Білорусі, місті Харкові, брали участь у чемпіонаті України, що проходив під Києвом. Але нам більше до вподоби Східниця. Тут особлива атмосфера і це в свою чергу відбивається на результатах заїздів.

Не беруся стверджувати чи це так, але Віктор і Тетяна цьогоріч повертаються до своєї домівки переможцями «Трофі-2019». Якщо вже мова зайшла про переможців, то перше місце вибороли протягом дводенних перегонів також Віктор Кіхтель з Тарасом Мацьківим з села Гошова, що на Івано-Франківщині. Гадаю про це місце знають багато. Адже саме там розташований Василіанський монастир Преображення Господнього. Він вважається однією із найвеличніших релігійних історико-архітектурних святинь Західної України. Його щорічно відвідує кілька мільйонів прочан з різних країн Європи. До речі, жінкам сюди дозволено заходити без хустин та необов’язково в довгих спідницях. «Мешкаю якраз навпроти цього монастиря, – каже Віктор Кіхтель. – Може, саме оця незвичайна атмосфера, що панує тут, додає нам натхнення, спонукає до творчості.

Ось саме тут, вважаю, необхідно уточнити про який бік творчості наголошували переможці. Це в першу чергу стосується техніки, на якій вони долали дуже складну трасу і здобули першість. Вона офіційно зареєстрована, на неї виданий технічний паспорт – бачив сам. Отже, мотор 1,9 турбодизель від «Гольфа», мости – шістдесят шостого «газона», колеса – «КраЗа», кабіна – «волинянки». Отака суміш вітчизняних та закордонних вузлів, агрегатів. На перший погляд, естетичний бік, або по сучасному дизайн, тут присутній у дуже умовних одиницях, але все ж викликає як подив так і відчуття заздрості від міцного сплаву наполегливості і польоту творчої думки у самобутніх умільців. Біля їхнього творіння зустрів бориславця Михайла. Знайомий з ним купу років, його творча думка теж не дрімає, а завжди втілюється в реальні справи у вигляді оригінальних розробок. Він вже переобладнав чотири автомобілі, додав їм десятки кінських сил, зробив їх майже всюдиходами. «Аби зареєструвати переобладнане авто перспективи нульові, – ділиться думками Михайло. – Необхідно безліч паперів, довідок, дозволів тощо. Тож змайструю, покатаюся трохи і їде моє авто до іншого господаря. Хоч на це дозволу від чиновників не треба». Як знаходить покупців? Зараз це дуже просто за можливостями Інтернету. Але буває інакше. На переобладнаній «волинянці» їхав собі до батьків у гори. По дорозі на Бухів запросто, як стоячого коня обігнав іномарку. Це вже якесь неподобство, мабуть, вирішив залишений позаду водій і теж натиснув на газ. Так вони, трохи порушуючи правила обгону, та ще й в горах, вилітали на Бухів. «То що ж у тебе за авто дивне, – привітавшись, звернувся до Михайла трохи роздратований суперник. Заглянувши під капот, послухав, як працює двигун, запропонував вдарити поруках. Так переобладнана «волинянка» здобула нового кермувальника.

Ми трохи відхилилися від теми нашої розповіді, але хіба, вважаю, трохи. Перегони це вже остання крапка у творчих здобутках, вони підводять підсумок бажанням і можливостям учасників. До цих змагань авто готується не один день, або місяць.

Наприклад переможці з Гошова свою ідею втілювали в життя майже рік притому, що мають свій автосервіс, є приміщення, необхідне обладнання, інструменти. А ще водій Віктор Кіхтель за спеціальністю інженер-механік, а штурман Тарас Мацьків дев’ять років працює автослюсарем. Не пасли задніх і спортсмени з Любіня Великого. Сьомий раз долають брати Ярослав та Богдан Яремчуки східницькі перешкоди. І хоч у них потужне імпортне авто, всюдихід, але доробляти довелося. «Без наших рук і чималої суми грошей воно застрягло б при зустрічі з першою перешкодою, – розвіюють чутки про міцність імпортного автопрому на екстремальних трасах брати Яремчуки.

Майже на колінах повзали біля автомобіля «УаЗ», коли фінішував екіпаж зі Львова «Кордон-19». А викликав подив присутніх цей заїзд тим, що на жодній з перепон авто не підвело учасників змагань. А вони, ці перепони, не умовні і подолати їх треба мати неабияку майстерність водіння авта, сміливість і відвагу. Бо коли авто задирається передом догори під дев’яносто градусів або лежить на краю прірви – без відповідної підготовки навіть за пасажира не кожен відважиться побувати в середині. А тому наголосимо ще раз – бути учасником таких змагань одного бажання замало.

Багато з нас, хто спостерігав за діями професіоналів, десь там, далеко-далеко у глибині душі, теж уявляв себе за кермом потужного, вишуканого або ж іноді чудернацького авта. Всім хочеться шани і визнання, але, нагадаємо, що ці чинники досягається наполегливою, виснажливою і багаторічною працею. І лише потім, здолавши, підкоривши вершини омріяної мети, можна розслабитися, дати душі спокій. Але не завжди так буває, та, зрештою, чи буває взагалі. Свого часу східничанин Олег Жук успішно виступав на змаганнях з екстремального водіння, досягнув непоганих успіхів. Та залишивши круті спуски і підйоми, вирви наповнені водою та багнюкою все ж не залишив улюбленої справи. Зараз він головний організатор цих спортивних змагань про які ми розповіли. Та одному тут не впоратися: треба людей на трасі, декілька суддів і ще чимало чого треба? Ось і залучає молодих східничан, привчає їх бути самостійними, відповідальними, вболівати за доручену справу. Надійним помічником і порадником є завжди дружина Світлана.

Закінчуючи розповідь про подію, яка є однією з провідних у програмі свята «Східницьке літо», слова вдячності і шани, гадаю, треба висловити натхненнику, головному спонсорові не лише цих змагань, селищному голові Іванові Піляку. Саме завдяки йому Східниця має пристойний вигляд, сюди охоче ідуть інвестори, заможніше живуть люди. А це у всі часи було і є основним мірилом, визначником, що людина на своєму місці.

Михайло ВИСОЦЬКИЙ