У травні-червні 1941 року українські самостійницькі кола очікували на початок неминучої війни між Німеччиною та СРСР. Цей момент вони сподівалися використати для проголошення Української держави. Радикальна ОУН (б) робила ставку на тактику доконаних фактів, розраховуючи переконати Берлін визнати право українців на самостійну державу. Оскільки Німеччина не озвучила офіційно своєї позиції щодо українського питання, то можна було тільки здогадуватись про плани нацистів щодо облаштування завойованих радянських територій.

Здеморалізовані військові частини радянської армії та спецгрупи НКВД, що в останній рік владарювали на теренах Західної України, втекли зі Львова 29 червня після кількаденних боїв з українськими повстанцями, які атакували стратегічно важливі точки і особливо тюрму, де було ув’язнено багато членів ОУН та ще більше звичайного мирного населення. А 30 червня увійшов до столиці Галичини український батальйон «Нахтігаль» та кілька німецьких військових частин. Мешканці міста вітали їх як визволителів від варварського московського режиму, що сотворив садистський морд по всіх тюрмах, по всіх селах і містах нашого краю. Сталінські бандити залили кров’ю всю Західну Україну, прагнучи знищити все розумне, патріотичне, гідне, прагнучи знищити сам мозок нації.

Але народ вистояв. І вже 30 червня був проголошений Акт відновлення Української держави. Підготовка до цього історичного чину розпочалася ще після проведення Великого Збору ОУН(б), що відбувся у березні-квітні цього ж року. Створено координаційний орган – Український Національний Комітет, що базувався у Кракові. До складу комітету увійшло багато відомих політичних діячів: М. Левицький, П. Шкурат, В. Андрієвський, В. Петров, І. Омельянович-Павленко, С. Шухевич, В. Янів та інші. Вже 22 червня 1941 року УНК провів установчі збори, на яких ухвалив маніфест проголошення самостійної України та надав Ярославу Стецьку повноваження проголосити Акт відновлення Української держави.

А 30 червня до Львова увійшла похідна група ОУН(б). Скликано Законодавчі збори західноукраїнських земель. Зібрання відбулося в залі товариства «Просвіта». Там був узгоджений основний текст Акту відновлення незалежності України, який близько двадцятої години вечора озвучив Ярослав Стецько. У цьому доленосному документі наголошувалося, що «…волею Українського народу, Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України».

1 липня 1941 року Акт відновлення державності привітав глава Української Греко-католицької Церкви митрополит Кир Андрей Шептицький, а 10 липня – луцький єпископ Православної церкви – Преосвященний владика Полікарп.

Було створено й парламент нового державного утворення – Українську Національну Раду під почесним головуванням митрополита Андрея Шептицького та під проводом сеньйора українських політиків д-ра Костя Левицького.

Але німецьких фашистів така ситуація не влаштовувала. У Берліні прийняли рішення розпочати арешти українських націоналістів. Представники німецької влади чітко заявили, що Гітлер виступає рішучим противником проголошення української держави. П’ятого липня у Кракові затримали Степана Бандеру, якого після кількох допитів відправили до концтабору Заксенгайзен. Гестапо заарештувало й низку інших діячів Українського національного комітету та голову Українського державного правління Ярослава Стецька. Німецькі окупанти заборонили українським організаціям будь-яку політичну діяльність. Розпочалися масові арешти українських патріотів. Нацисти заарештували вісімдесят відсотків вищого керівного складу ОУН. За гратами опинилися понад дві тисячі членів ОУН, більшість з яких була розстріляна німецькими окупантами.

Але значення Акту відновлення Української держави важко переоцінити. 30 червня 1941 року наш народ ще раз заявив усьому світові, що власне він є господарем своєї землі і нікому не вдасться зламати його прагнення до волі. Боротьба проти німецької окупації і далі – проти московського поневолення тривала. І саме проголошення Акту відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 року історично стала міцною підвалиною у фундаменті проголошення Незалежності України у 1991 році, утвердженні ідеї окремішності, єдності і самодостатності української нації. Ми вистояли і наше прагнення до волі і свободи не вдасться зламати вже нікому.

Підготував
Ігор ЮРИНЕЦЬ

На знімках: вгорі – проголошення акту про відновлення Української держави; внизу – історична будівля «Просвіти» у наш час.