Дезінформація як частина пропаганди стала одним з ключових інструментів інформаційної війни Кремля, розв’язаних проти України. Інструментом кривавимна початковому етапі агресії в період кінця 2013 – і протягом 2014 року. Анексія Криму та агресія Росії на Сході України стали відправною точкою в часі для запуску заздалегідь підготовленої безпрецедентної інформаційно-пропагандистської машини. У сучасній  війні інформаційна зброя використовується активніше, ніж зброя традиційна, адже приносить не менш відчутні результати малою кров’ю. Це підтверджують і кібератаки Кремля, і спроби Росії вплинути на суспільну думку в Україні. На початку російської військової агресії проти України всі інформаційні операції Кремля були направлені на популяризацію «русского мира» і заперечення можливості існування України як держави. Але ці спроби на практиці зазнали краху. Навпаки, українська нація консолідувалась і продовжує динамічно відмежовуватися від Москви. Кремль був вимушений змінити тактику і підходи до впливу на розум українців. Москва почала інформаційно розхитувати ситуацію зсередини України, використовуючи українських лідерів громадської думки, журналістів і політиків. В російському бот-центрі Ольгіно теж перебудувались – на зміну відвертим проросійським «ботам» прийшли псевдоукраїнські, які нав’язують громадянам «ефект приєднання до більшості». Стратегічне завдання Кремля, яке вирішується методами, які прийнято називати «гібридними», полягає в банальному збереженні існуючого правлячого режиму. Вибудована Путіним конструкція тримається на симбіозі силовиків та придворних олігархів, але утримувати її стає все складніше. Саме для цього потрібен образ зовнішнього ворога, який формується з використанням усього арсеналу інформаційної війни.

Феномен України – в тому, що за чотири роки країна вже пережила, переживає і намагається протистояти всьму інструментарію кремлівської «гібридної» атаки, що поєднує військові дії, підривну діяльність, роздування політичних і соціальних конфліктів через агентів впливу, економічний тиск, кібератаки, інформаційний “терор” в медіапросторі.
Водночас. слід виділити 10 видів інформаційних впливів (операцій) російської інформаційної війни:

• Інформаційні провокації і дезінформація Росії за участю недержавних структур або ЗМІ (які фінансуються російськими органами влади або спецслужбами)
• Проведення та оприлюднення тенденційних досліджень у наукових, дослідних та академічних структурах Росії.
• Офіційні заяви від державних структур та перших осіб держави.
• Висвітлення спеціальних заходів та провокацій за участю силових (військових) структур Росії.
• Залучення до провокацій та їх висвітлення спеціально підготовлених груп населення.
• Заяви політиків або громадських діячів іноземних держав ( «лідерів думок» для конкретних фокус-груп).
• Інформаційні впливи на рівні міжнародних організацій та міжнародних конференцій.
• Використання специфічних комунікаційних каналів – книг, фільмів, спеціально побудованих телепередач, монументів і вигідних образів минулого.
• Створення і просування різноманітних рейтингів.
• Активність “лідерів думок” в інформаційному просторі.

У кожній з цих груп ретельно підготовлена ​​дезінформація – якщо не основа, то важлива складова інформаційної атаки.

Діяльність російських спецслужб щодо нашої країни можна розділити за такими напрямками:

• Міжнародна активність. Сюди підпадає дискредитація України на світовій арені, нав’язування уявлення про провал реформ та всеосяжне проникнення корупції та переконання у необхідності припинити міжнародну підтримку. Мається на увазі як зняття санкцій з Росії так і утримання від надання летального озброєння ЗСУ. Крім того, активно використовуються історичні аспекти – як, наприклад, питання Волинської трагедії у польсько-українських відносинах.
• Активність в зоні ООС та на тимчасово окупованих територіях. Головне завдання російських інформаційних спеціалістів – підрив довіри до української армії. Крім обробки мозку населенню, робиться все можливе для приниження бойового духу бійців ЗСУ. Поширення панічних настроїв, чутки про зраду та загрозливі смс-повідомлення відомі ще з часів Іловайську. Переважно, така робота проводиться підрозділами ГРУ ГШ РФ.
• Дестабілізація всередині країни. Дуже часто в якості інформаційного приводу для таких дій використовуються новини з фронту, переважно дрібного, тактичного рівня, але в інформаційному плані вони подаються як стратегічно важливі. Варто зазначити і вміле використання різних політичних сил. В нагоді стають не тільки відверто радянські комуністи чи регіонали, а й на перший погляд абсолютно проукраїнські сили.

Як дезінформація впливає на реформи в Україні.

Головним ворогом реформ в Україні, як і в будь-якій країні, є не дезінформація та інші інформаційні впливи ззовні. Головними ворогами є імітація або незакінченість реформ, корупція та імітація боротьби з нею.

У країні, що воює, політичні еліти продовжують діяти за принципами політичної доцільності, і це дає потужну базу для ефективного впливу пропаганди ззовні.

Пропаганда та дезінформація безсилі проти реальних історій успіху. Власне, успішно втілені реформи є найкращою протиотрутою проти будь-яких інформаційних кампаній.

Будь-яка історія успіху українських реформ є без перебільшення прямою загрозою національній безпеці Росії. Тому Росія уникає обговорення реального наповнення реформ і їх імплементації, якщо є хоч натяк на історію успіху. А шалена інформаційна кампанія проти певного законопроекту чи дій української влади може служити маркером того, що пропоновані кроки є правильними та ефективними.

Наприклад, після прийняття в Україні закону про деокупацію Донбасу пропагандитськка машина Кремля видала примітивні і заїжджені фейки про геноцид народу Донбасу. Також був бурхливий негатив у відповідь на ініціативу української влади про надання автокефалії єдиної помісної української православної церкви вселенським патріархатом.

Але в цілому Кремль орієнтований на асиметричну протидію реформам в Україні. Цільові аудиторії цієї кампанії – населення Росії та країн Заходу, що підтримують українські реформи. Меседж першій аудиторії: “Ви хочете, щоб було, як в Україні?”, меседж другій: “Навіщо вам підтримувати фейл-стейт з фашистським режимом”.

Крім виключно інформаційних акцій проти України ведеться і кібервійна. Російськими хакерами керує ФСБ та Адміністрація президента РФ. При чому є підтвердження наявності зв’язків російських держорганів з відомими кіберзлочинцями, що відкриває спецслужбам нові можливості. Хтось стає хакером за гроші, хтось завербований шантажем чи залякуваннями. Разом з тим, російськи хакери АРТ28/АРТ29 (також відомі, як Fancy Bear та Cozy Bear), насправді не є єдиними групами і створюються ситуативно під конкретні атаки та завдання. Наявні докази вказують, що аналогічних стихійних груп ще багато, проте не всі є публічними. Крім того, через наявність різних кураторів та погану комунікацію між російськими державними органами, доволі часто ці групи працюють проти самих себе.

Покращити ситуацію з протидією російському впливу повинна Доктрина інформаційної безпеки. Адже в неї нарешті прописані ролі та сфери відповідальності більшості українських державних органів, цивільних та військових. Однак, головна проблема інформаційного протиборства – це дотримання балансу між свободою слова та цензурою і чисельними заборонами. Недостатньо просто зробити обмеження російським інформаційним продуктам (ЗМІ, кінофільмам чи, наприклад, пісням). Такі заходи повинні поєднуватися створенням якісної української альтернативи, щоб користувач міг самостійно, без примусу, обрати для себе національний продукт. А з ним, і змінити свій світогляд .

Із матеріалів сайт enigma.ua