Скільки разів в нашій уяві постає хрест на плечах Спасителя! Бачимо яким він тягарем лягає на Нього та тисне Його до землі, як він витискає піт з чола Христа. Ми чуємо крики і вереск натовпу та вояків. Проте ми надто мало застановляємося в таких хвилинах над подією, яка вирішальним чином вплинула на муки і смерть Ісуса Христа, – зрада і продаж Юдою Спасителя. Отож, до муки і смерті Спасителя спричинилися, між іншим, гроші. Євангелисти говорять про них аж три рази (Мт. 26, 14; Мк. 14, 5; Ів. 12, 6), описуючи смерть Господа.

Все розпочав Юда. Він був одним з тих, котрі товаришували Ісусові від часу хрещення в Йордані аж до Тайної Вечері в Великий Четвер. Він був одним з тих, яких Ісус вибрав і обдарував Своїм довір’ям. Він був одним зі слухачів Нагірної проповіді та безпосереднім свідком всіх подій і багатьох чудес Ісуса Христа. Юда сам роздавав хліб, чудесно помножений в Христових руках, особисто бачив Лазаря, який виходив з гробу. Юда був навіть вирізнений з-посеред інших, тому що це він опікувався матеріальними засобами апостольського чину. Проте його бачення як післанництва Месії, так і своєї ролі в цьому, було зовсім інше. Христос поводив Себе не так, як уявляв собі дії Месії Юда. Часто Бог не поступає згідно з планами людини). І думки апостола Юди щораз то частіше тікали від Ісуса і шукали від присутності Ісуса виразної користі. Юда мріяв про те, щоби його поневіряння від присутності зі Спасителем закінчилися для нього вигідним становищем, яке уможливлювало б особисту користь та різні вигоди. Юда не признавався про свої мрії, але мимохіть вже був виявив свою слабкість. Побачивши, як грішна жінка обмила ноги Спасителя дорогоцінними олійками, не зміг втриматися, щоби не зробити зауваження: “Навіщо, мовляв, така втрата мира! Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв?” (Мк. 14, 4-5). Рахував блискавично. На все дивився з перспективи користі. Тому-то обманутий у своїх мріях про кар’єру біля Спасителя, просто зажадав заплати за зраду свого Учителя: “Що хочете Мені дати, і я вам його видам?” (Мт. 26, 15).

Цей трагічний у наслідках торг збагатив невірного апостола на тридцять срібняків. Епілог цього торгу настав значно пізніше – коли хрест вже лежав на плечах Спасителя. Євангелист Матей записав у Євангелії: “Тоді Юда, який Його зрадив, побачивши, що його засудили, розкаявся… і сказав: Згрішив я, видавши кров невинну” (27, 3-4). Юда набрався сміливості повернути гроші взамін за звільнення Проданого. Йому здавалося, що ті гроші Його палять. Зірвався і побіг в сторону храму, застав там старших та священиків, але його прихід сюди був даремним. Князі Ізраїля, до яких прийшов, висміявши його жаль і закиди совісті, залишили його на самоті з розпачем. Кинув Юда криваві нещасні срібняки до храму. Срібні монети з брязкотом розлетілися по кам’яній підлозі. Проте їх ніхто не хотів піднімати. Кожен їх боявся – бо були заплатою за кров. Св. євангелист Матей лаконічно додає: “Пішов геть та й повісився” (27, 5).

Для чого це зробив? Просто впав у розпач. Звідкіля появився у нього той розпач? Був похітливий, скупий на гроші. Гроші були для нього абсолютною вартістю, заслонивши для нього все інше, навіть Бога.

Гроші… Гроші кривдять інших. На протязі двох тисяч років люди виробили собі різні хрести. Хрести дорогоцінні, красиві, оздоблені коштовним камінням і прості хрести, виготовлені з дерева. Проте під кожним з цих хрестів можна було б помістити символічний банкнот, тому що це банкнот приніс на світ повне море терпінь і накладає хрест на людину.

Це ж гроші найчастіше висилають лист, повний звинувачень на невинну людину, позбавляючи праці батька цілої родини.

Це купюри часто спонукають людину до того, щоб продавати свої переконання. Вони оплачують вбивство ще ненародженої дитини. Це банкнот розпиячив людину і ввів у родину нужду, розпач і пекло. Це він спонукає людину найперше спробувати наркотик, дізнатись, що це таке, а потім, пустивши свої метастази, вже ніколи не відпускає своєї жертви з цього пекла. Це банкнот висвітлює неморальні фільми і впроваджує через них втрату невинності, сорому і гріх. Це банкнот оплачує зброю, з якої стріляють в невинних людей, які мають безсмертну душу.

Гріш мовчить, але утримує в собі велику таємницю і ніколи не виявить прихованих в ньому битв та їхніх наслідків. Він носить на собі людський піт, є заплямований кров’ю і позначений розчаруванням. Він має на совісті померлих, замордованих працею в ім’я його здобуття.

Отож, нічого дивного, що Христос, приходячи у світ, вибрав убогість. Нічого дивного, що до учнів, які мріяли про дочасну кар’єру, говорив: “Не знаєте, про що просите” (Мт. 20, 22).

Гроші можуть облегшити життя. Але коли ми зупинимось тільки на цьому твердженні, то це не буде повною правдою. Гроші самі в собі не є злими. Якими вони стають – це вирішує людина. Якщо сьогодні споглядаємо на хрест і усвідомлюємо собі, що до терпіння Розп’ятого спричинилися також гроші, то ми повинні застановитися і відповісти на питання “А як є в моєму житті?”

Сьогоднішній світ скерований на гроші. Гроші, на жаль, керують світом. Одним з найбагатших людей світу був американський мільярдер Рокфеллер, який помер в 1937 році. Він володів величезним маєтком, який оцінювався в декілька сот мільйонів доларів. Останні два роки життя для цього чоловіка були великою мукою. Йому дошкуляла хвороба, його гнобили закиди сумління. “З острахом думаю, – говорив він одного разу, – що як жертва своєї хитрості я добирався до свого великого маєтку через людську кривду. Чим, властиво, я був? Рабом олівця, який похітливо підсумовував цифри мільйонів!”

У нашому сьогоденні, в нашій дійсності ми бачимо також оцю сліпу погоню за грошима, погоню, яка ні з чим не числиться. Але ж грошима, якщо ними добре розпорядитися, ми можемо облегшити життя як своє, так і свого ближнього.

Це ж гроші дозволяють нам дарувати букети роз матері і дружині та роз’яснити обличчя дорогих осіб посмішкою. Гроші допомагають вигодувати малу дитину, яка приносить всім багато радості, коли є здоровою і добре розвивається. Гроші влаштовують те, що на столі родини появляється хліб, який дає сили до праці. Гроші дозволяють людині оплатити відвідини лікаря та відсторонити в родині привид чи марево смерті. Гроші дозволяють людині купити книги до навчання та вервицю, на якій можна молитися. Здобуття грошей чесною працею, шанування грошей і розумне розпорядження ними є нашим обов’язком.

Людина не повинна грошима кривдити ближнього. Гроші самі по собі не є злими. Про те, якими вони є, вирішує людина. Нехай в наших руках гроші служать тільки добрій меті. Ми повинні жити так, щоби використання грошей не послужило приготуванням хреста для ближніх, подібно як Юда приготовив Христу. Нехай гроші не стануть для нас божком! Нехай вони ніколи не будуть використовуватися для поповнення гріхів, до несправедливого вироку суду, до проведення відпустки без Бога і в гріхах! Нехай у нашій власності ніколи не буде грошей, які будуть заплатою за людську кривду! Такі гроші не приносять щастя! Такі гроші раніше чи пізніше будуть палити, пекти і пригнічувати душу, як палили і пригнічували душу Юди.

Хрест Спасителя сьогодні голосно голосить нам: “Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови!” (Мт. 27, 6). Не даймо себе втягнути в божевільну карусель, яка крутиться навколо грошей в сучасній дійсності. Нехай не буде людей, які носять ім’я християнина, але на життя та на інших людей дивляться тільки через призму грошей.

В один сиротинець звернулася одинока матір тримісячного сина, яка в листі-проханні на ім’я директора сиротинця скаржилася, що вона самітна, в неї немає середників до прожиття, немає матеріальних умов та помешкання. По цій причині просила, щоб сиротинець тимчасово взяв до себе її дитину, а вона, коли покращить своє матеріальне становище, забере сина обов’язково назад. Дитину прийняли, але наступні півроку жінка не давала про себе знати. До неї зверталися письмово. Відповіді не було. До неї зверталися знову і знову. Все було даремно. Директор написала листа, в якому повідомила, що синові виповнився рік і він говорить слово “мама”. Так він назвав одну з санітарок. Черговий лист повідомляв маму дитини про те, що справа піде до суду і її позбавлять материнських прав. Прийшла відповідь, в якій мати не ставила жодних перешкод у справі позбавлення її материнства. Коли хлопцеві виповнилося 2 роки, до матері звернулися знову з проханням відвідати свого сина в лікарні, де він перебував після ортопедичної операції. Відповіддю матері було прохання, щоб сиротинець не тривожив її більше безсенсовною кореспонденцією, бо це її дратує. Також вона повідомляла, що свої відносини до сина висловила в судових слуханнях і вважає, що вона вільна від усіляких зобов’язань. А ще у своєму листі попросила, щоби більше не писали їй, тому що вона не хоче і не може більше платити за давню помилку.

В останньому листі до матері керівництво проінформувало про те, що її син тепер живе в багатій, але бездітній родині, яка виїхала в Сполучені Штати Америки. Сиротинець зробив все, щоби хлопчик ніколи не дізнався, що був небажаним і відкинутим сином. Через два дні після отримання листа в сиротинці появилася матір. Плакала, цілувала фотографію сина, випрошувала адресу сина. Говорила, що ніколи про нього не забуде. Дивилася на власну дитину через призму грошей і можливої користі.

Так повторюються історії Юди. Чого ж вчить нас сьогодні хрест Христовий? Він вчить нас речей, які так далеко знаходяться від Христових мук, але водночас так важливого у нашому сьогоденні правильного відношення до грошей. Грошима облегшуємо життя собі та іншим. Але нехай наші гроші не лягають ніколи тінню хреста на другу людину. Амінь.

Роман ВАСИЛІВ,

отець-доктор Бориславського деканату УГКЦ