//Фестиваль козацької слави «Кульчиці – фест 2018»

Фестиваль козацької слави «Кульчиці – фест 2018»

Наприкінці липня в с. Кульчиці Самбірського району відбувся восьмий Міжнародний фестиваль козацької слави «Кульчиці-фест 2018». І хоч упродовж літа на Львівщині відбувається десятки різноманітних фестивалів, ми все ж вирішили зупинитися на святі козацької слави у Кульчицях.

Прикарпатське село Кульчиці, що знаходиться за два десятки кілометрів від Борислава, посідає особливе місце в українській історії. Це мала історична батьківщина гетьмана війська Запорізького Петра Конашевича-Сагайдачного, козацьких ватажків Івана Сулими та Марка Жмайла, а також героя-рятівника Відня, засновника першої європейської кав’ярні Юрія Кульчицького. Із Кульчицями окремі українські мовознавці пов’язують також ім’я Павма Беринди – відомого діяча української культури епохи Середньовіччя, вченого-енциклопедиста, мовознавцялексикографа, а також письменника і друкаря.

Цьогорічний восьмий Міжнародний фестиваль козацької слави «Кульчиці-Фест 2018»  був присвячений 400-річчю вдалого походу козацького війська під проводом Сагайдачного на Москву.

Козацькі походи Сагайдачного були зразком тогочасного військового мистецтва, якому намагалася навчитися вся Європа. Козацький бойовий стрій і швидкі кулі змушували ворогів тремтіти, а гострі козацькі шаблі викликали такий переполох, що загарбники кидали награбоване і рятували свої життя. Мобільність, прагнення воювати з ворогом на його території, мудре командування – основні причини вдалих козацьких «вилазок» і серйозних військових експедицій. Козацьке військо Сагайдачного вперше у світовій військовій практиці почало застосовувати окопи та шанці, а також ввело у практику військових походів нічні напади та використання невеликих мобільних загонів швидкого реагування.

Гетьман Сагайдачний, як досвідчений політик і військовий діяч, постійно підтримував можливості отримати визнання для козаків і всієї Запорізької Січі. Тому, коли королевич Владислав почав чергову військову кампанію проти Московського царства, яка повинна була привести його на Московський престол, або принаймні захопити більшу частину царства і отримати стратегічну перевагу в колонізації перспективних територій і торгових шляхів, Сагайдачний виступив разом з ним і привів із собою для у часті у військовому поході сорок тисяч козаків.

Сагайдачний розумів ситуацію, добре орієнтувався в тогочасній політиці, і намагався надати козацтву можливості військового зростання і вдосконалення. Демонстрація сили в Московському царстві і під час облоги самої Москви була більш, ніж переконливим аргументом для Польщі.

У ті далекі часи українське козацтво формувало свою політику на великих просторах Східної Європи. Відкрито виступати проти Польщі Сагайдачний не хотів, хоча ця ідея існувала і набирала ваги серед козацтва. На той момент історична ситуація складалася не на користь Польщі, але і не на користь козацтва. Османська імперія наступала з півдня, і протистояти їй поодинці не могли ні перші, ні другі. Тому єдиним правильним рішенням Сагайдачного було узгодження спільних дій із Варшавою: спочатку проти Москви в 1618 році, а через три роки – проти Стамбула. Наслідком такого військового союзу став порівняно тривалий мир на обох фронтах, що дозволило українським козакам сформувати певний політичний резерв довіри і поваги у всій тогочасній Європі. А битва із турками під Цецорою у 1620 році стала між двома великими війнами проміжним нагадуванням шляхті про те, що без України та українських козаків Польща не зможе залишатися великою і впливовою державою.

Регулярне вторгнення татар в Україну наприкінці ХVI – початку ХVII cтоліття супроводжувалося знищенням міст і сіл, а також масовим полоном українців, і звичайно для протидії потрібна була інша чітко організована військова сила. Ось тут і знадобився талант Петра Сагайдачного, якого козаки і обрали своїм ватажком. Він розробив стратегію збройного опору ханським ордам і турецьким військам, і запорожці почали успішні сухопутні і морські походи.

Отож, не будемо вдаватися в біографію, а лише назвемо основні перемоги українського гетьмана із Кульчиць:

1605 рік – козаки Сагайдачного захопили Варну і спалили її.

1608 рік – захопили Перекопську фортецю також зруйнувавши її.

1609 рік осінь – на 16 чайках увійшли в гирло Дунаю і напали на турецькі міста Ізмаїл, Кілію, Білгород.

1615 рік – на 80 (!!!) чайках підійшли до Константинополя і на очах турецького султана спалили гавані Мізевіі і Архіоку. Турецький флот наздогнав козаків, але козаки перемогли турків і захопили в полон їх адмірала. Треба сказати, що на той час у Росії – тодішній Московії – про флот навіть не мріяли, тим більше про Чорноморський. Тому, флотилія Запорізької Січі в ті часи вважалася не тільки одним з найсильніших флотів Європи, а й одним з найбільш грізних в Чорному морі, чого сьогодні вперто не визнає наш північний сусід, спекулюючи навколо теми Криму.

1616 рік – Битва на 40 чайках 2000 козаків з турецьким флотом в Дніпро-Бузькому лимані. Перемога козаків і захоплення 15 галер. Після цього похід до Анатолійського узбережжя. Козаки напали на Синоп, захопили фортецю, знищили турецький гарнізон і ескадру та зруйнували Трапезунд.

1616 рік – захоплення Кафи (Феодосії) – найбільшого невільничого ринку та звільнення тисяч невільників. Знищення 14-тисячного гарнізону і великої ескадри.

1618 рік – Козаки увійшли у Стамбул, убили 6 тисяч турків, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста.

Будучи перелякані військовою могутністю козацького війська, правителі Анатолії та Балкан звернулися до турецького султана з петицією про допомогу, в іншому випадку вони погрожували визнати владу козаків. Султану довелося збирати нараду з союзними державами для обговорення плану дій проти козаків.

Зі свого боку Сагайдачний з військом запорізьким приєднався до антитурецької коаліції разом з Персією, Францією, Польщею, Ватиканом, Абхазією, Мінгрелією та Грузією. Про це офіційна історія Російської Федерації (як раніше і СРСР) замовчує, бо за версією російських істориків України ніколи не було, і з нею ніхто не рахувався. Проте, як бачимо, з конкретних історичних фактів все було якраз навпаки.

Цей же 1618 рік. Сагайдачний разом з Польщею вступає у війну з Росією. Зібравши військо, Сагайдачний рушив прямо на Москву, захопивши по дорозі Путивль, Рильськ, Курськ, Єлець, Лебедин, Скопин, Ряжськ, розрізаючи простір між Курськом і Кромами. Під Ельцом Сагайдачний прихоплює Московське посольство, яке везе хабар кримському ханові в 30 000 рублів з царської скарбниці, захопивши в неволю 50 татар конвою. В районі Серпухова козаки зустрілися з військом Пожарського, яке розбіглося при першій же сутичці. Москва виставила наступного геніального воєначальника, яким виявився Гришка Волконський, планом якого було перешкодити козакам переправитися через Оку, але Сагайдачний не став йти напролом, а переправився вище за течією, швидко придушивши війська противника. Третім полководцем виявився Бутурлін, якого Сагайдачний здолав самостійно, з’їздивши булавою по черепу (військо його було швидко розбите). І вже в кінці вересня козаки стояли під Арбатськими воротами Москви. Проте в силу історичних обставин козацьке військо не підкорило столицю Московського царства. Похід на Москву завершився підписанням так званого Деулінського перемир’я, згідно якого  Владислав відмовився від своїх прав на московський престол, а до України повернулися давні північні землі Чернігівщини та Новгород-Сіверщини, які знаходилися під владою Московії.

Власне, щоб відзначити 400-річчя цього незаперечного успіху українського воїнства на малу батьківщину гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного прибули представники Українського реєстрового козацтва із Львова, Жовкви, Сокаля, Дрогобича, Самбора та Трускавця. Серед учасників фесту були також Кульчицький козацький курінь, Галицьке козацтво імені гетьмана України Петра Сагайдачного; Всеукраїнська козацька організація «Бойовий гопак»; Інгульська паланка Низового Запорізького Козацтва з Кривого Рогу; Олеський і Буський козацькі курені Галицького козацтва; Гніздичівський козацький курінь імені Івана Виговського Українського реєстрового козацтва, Крайове козацьке товариство Українського козацтва Прикарпатська Січ зі Львова, а також значна кількість шанувальників української козацької історії із Львівщини. Зацікавлення мешканців Самбора та навколишніх сіл Самбірського, Старосамбірського та Дрогобицького районів до святкування 400-річчя вдалого походу Сагайдачного на Москву в Кульчицях було значне, відтак не дивно, що охочих побувати на святі виявилося чимало. Добре слово вартує сказати на адресу голови Львівської облдержадміністрації Олега Синютки, завдяки особистого втручання якого до святкувань було капітально відремонтовано дорогу як у самих Кульчицях, так на в’їзді до села з боку Дрогобича і Самбора.

Патріотично-мистецьке свято козацької слави у Кульчицях розпочалося святковим Богослужінням у церкві Флора та Лавра, яка досі вважається козацькою. Продовженням свята стала Всеукраїнська науково-історична конференція, присвячення 400-річчю походу козацького війська під проводом Сагайдачного на Москву. Вона викликала неабиякий інтерес, адже у рамках конференції відбулася презентація історичного документального фільму «Похід Сагайдачного на Москву» лауреата Державної премії імені Івана Франка зі Львова Тараса Каляндрука.

Конференція розпочалася виступом відомого кобзаря із Сіверщини лауреата Державної премії імені Т. Шевченка, народного артиста України, члена «Музичного батальйону» Василя Нечепи, який з концертами об’їздив східні терени, де наші воїни захищають українські землі від навали новітньої московської орди. Він виконав кілька давніх козацьких пісень, зміст яких подумки перекинув присутніх  у козацьку добу, де, як і сьогодні, точилася запекла війна за незалежність України.

У рамках конференції учасники обговорили питання історичного значення військового  походу козацького війська на Московію під проводом гетьмана України Петра Сагайдачного для становлення української державності та військового мистецтва гетьмана у московському поході 1618 року для розвитку української армії та світової військової науки, а також роль 400-річного ювілею в інформаційній війні України проти Росії.

Чимало уваги було присвячено висвітленню причин, чому 400 років тому польське військо та сильне і чисельне козацтво Петра Сагайдачного, яке по ходу підкорило значну територію теперішньої Росії, спільними зусиллями не підкорили Москву, хоч реально могли це зробити. Проблема виникла у польській армії королевича Владислава, бійцям якої півроку не платили зарплати. Вони відмовились штурмувати столицю Московії, а український гетьман переслідував значно вищі цілі та більше думав про створення козацької держави, аніж підкорення столиці Московського царства та зміцнення і розширення володінь польської корони.

Усі виступаючі говорили про Петра Конашевича-Сагайдачного як високоосвічену людину, фізично сильну постать, умілого військового полководця та стратега, неперевершеного політика і дипломата. Він був першим українським гетьманом, який дбав про єдність українських земель, розбудову своєї козацької держави і розвиток науки.

Не оминули учасники конференції складної та болючої для нинішнього українського козацтва теми розрізненості козацького руху. Про сучасний стан та перспективи розвитку козацького руху в Україні говорив головний отаман Українського реєстрового козацтва зі Львова Роман Колодій. Думку головного отамана про необхідність об’єднання розрізнених козацьких формувань підтримували усі присутні на конференції козаки, але про платформу подібного об’єднання не говорив практично ніхто. Були окремі думки, що край розрізненості козацьких формувань в Україні повинна покласти Верховна Рада, ухваливши окремий закон про козацькі формування, проте голова Верховної Ради України Андрій Парубій вважає, що об’єднавчі процеси у козацькому середовищі повинні розпочатися з низів.

За словами режисера документального фільму Тараса Колядрука, до гетьманів треба ставитись з особливою повагою. Без Сагайдачного та інших козацьких ватажків не було б України. Доба козацтва створила передумови, які дозволили українцям захистити себе від ворогів, зберегти народ як цивілізовану і європейську націю. І роль у цьому Петра Конашевича-Сагайдачного має особливе значення. А отже є всі підстави державі гордитись такою постаттю. І добре, що це роблять його земляки, їх підтримують державні структури різних рівнів, громадські козацькі організації.

В урочистостях з нагоди 400-річчя походу Сагайдачного на Москву взяли участь директор департаменту культури Львівської ОДА Мирослава Гамкало, депутат Львівської обласної ради Олег Домчак та перший заступник голови Самбірської райдержадміністрації Петро Герман, хоч, на переконання першого заступника голови Галицького козацтва імені гетьмана Петра Сагайдачного Романа Мелеха, 400-річний ювілей вдалого походу Сагайдачного на Москву в умовах російсько-української війни мав би відзначатися на загальнодержавному рівні – за участі представництва Адміністації Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.

Більшість гостей на міжнародному фестивалі козацької слави у Кульчицях були просто мешканцями навколишніх сіл чи представляли громадські козацькі організації, або ж належали до спілчанських об’єднань художників та письменників, що вважали своїм громадянським обов’язком вшанувати видатних історичних особистостей та славні сторінки української минувшини.

У рамках фестивалю в музеї Петра Сагайдачного була підписана угода про співпрацю між Гніздичівською ОТГ Жидачівського району, звідки родом гетьман Виговський, та Кульчицькою сільською радою. Присутні мали змогу побачити кінний кіш, урочисту ходу козаків. різноманітні майстер-класи та показові виступи вихованців школи бойового гопака.

Справжньою окрасою козацького свята у Кульчицях стали виступи відомих українських співаків – Мар’яна Шуневича, Вікторії Онищук, Анастасії-Марії Чубінської, Андрія Зеліска, а також козацьких хорів, народних вокальних ансамблів та аматорських художніх колективів Самбірщини.

Фестиваль української слави у Кульчицях черговий раз засвідчив, що українцям є чим пишатися. Подвиги козацького війська Сагайдачного сьогодні на сході України у двобої з ордою повторюють сучасні українські воїни, які, як козаки 400 років тому, готові вибити агресора із рідної землі та воювати на його території, як це робив відомий український гетьман з невеликого галицького села Кульчиці – Петро Конашевич-Сагайдачний. Ми твердо віримо, що перемога буде за нами. Лише, як зауважив самобутній народний поет-самбірчанин Михайло Волянський, доречно попросити Бога допомогти сьогодні Україні гідного гетьмана знайти.

Петро МАГУР