Після багатьох років нелегкого руху в напрямку змін ми опинились перед вирішальним вибором.

Коли ми кажемо про зміни в системі охорони здоров’я, то маємо розуміти, що йдеться передусім про зміну принципів та цінностей, коли медичні послуги стають орієнтованими на задоволення потреб пацієнта, а не головного лікаря. Зміни будуть помітні поступово. Це не відбудеться в цьому чи наступному році. За найближчі два роки ми лише побудуємо систему взаємодії між НСЗУ — лікарнями і пацієнтом.

Найстрашніше — це підміна суті за зовнішніми лозунгами. Ми вже тривалий час спостерігаємо за спробами згортання медичної реформи. Спочатку ці спроби озвучують, однак вони наражаються на опір суспільства і тоді лозунги змінюються, а суть залишається та ж: повернути стару систему під маскою «аудиту реформи».

Щоб зрозуміти, навіщо потрібна реформа, і чому стільки інформації проти неї, потрібно розібратися, у чому ж вона полягає.

Кожен рік ми бачимо, як затверджується бюджет в країні, в тому числі на охорону здоров’я, однак коли кожен з нас приходить в лікарню, то має з власної кишені оплатити практично все — від послуг лікаря до великої кількості медикаментів. Тоді виникає цілком слушне питання: а де ж кошти, виділені на охорону здоров’я державою?

Реформа не ставить на меті зменшення фінансування лікарень чи їх закриття. Її завдання — змінити схему розподілу коштів у системі охорони здоров’я. Зробити цю схему економічно обґрунтованою, тобто коли плата відбувається за те, що дійсно зроблено. А це, відповідно, має бути саме те, що треба пацієнту. Тепер лікарням платитимуть за кожен пролікований випадок. І щоб це відбулося, лікарням необхідно якісно підготуватися: порахувати, скільки витрачається на ті чи інші медичні процеси, сформувати пакети і підписати контракти на фінансування з Національною службою здоров’я України.

Це відносно молодий орган, створений в 2017 році, однак за цей час він набув спроможності та потужності, зібрав найбільш сталу і професійну команду, що не вдалося багатьом іншим. НСЗУ вже платить за новою схемою закладам охорони здоров’я первинного рівня, і лише з цього року подібна схема оплати застосована для «вторинки», тобто усіх лікарень.

Аби зрозуміти, навіщо нам необхідна така система фінансування, потрібно зрозуміти, чого коштує доступ до системи охорони здоров’я для більшості громадян України. Згідно з дослідженнями ВООЗ і Світового банку, близько 15% домогосподарств України опиняються за межею бідності через необхідність сплачувати за лікування. При чому, більша частина витрат іде на ліки. Інша ж частина домогосподарств зазнає катастрофічних втрат при необхідності лікувати члена родини. Катастрофічним, за визначенням ВООЗ, є витрати, що перевищують 40% власної платоспроможності. Це ті витрати, які ще називають out-of-pocket або неформальними платежами, коли пацієнти мають приватно сплачувати як за послуги медичного персоналу, так і за медикаменти.

Реформа передбачає зміни в існуючій системі фінансування, при якій створені гарантовані пакети медичних послуг — тобто те, за що може заплатити держава, коли хтось цього потребуватиме. Нам би хотілося, щоб держава платила за все, однак бюджет на охорону здоров’я дуже обмежений. І цих коштів може вистачити на найбільш необхідне.

Аби держава платила більше, необхідно збільшити бюджет системи охорони здоров’я. А для цього необхідно перерозподілити кошти в державному бюджеті так, щоб частка платежів на охорону здоров’я збільшилась. Популізм наших політиків в тому, що наприкінці 2019 року вони зменшили бюджет охорони здоров’я порівняно з минулим роком, (з 3,2% до 2,9% ВВП при необхідному розмірі в 5%) а навесні цього року вже заявляють про те, що на медицину витрачатимуть більше.

Коли йдеться про відсоток фінансування охорони здоров’я від ВВП, мається на увазі не та сума, яку держава витрачає на лікування одного пацієнта. Йдеться про пріоритети, тобто що важливіше для керівництва країни: здоров’я населення чи комфорт олігархів, які отримають доступ до державних ресурсів через ручних політиків.

Тому показники бюджету в кінці року — це показник справжніх пріоритетів країни. Це про те, як політики поділили гроші платників податків, а гучні заяви про «збільшення витрат», доплати, доручення «в терміновому порядку розібратися з невиплатами» — популізм і піар, щоб виграти наступні вибори і знову поділити гроші.

Маніпулювати свідомістю людей легко — тим паче під час карантину, якщо до необізнаності додати страх і викривлення інформації. Коли ми чуємо про необхідність зупинити реформу, і що вона руйнує лікарні, то потрібно знати, що реформа почалась лише в квітні цього року і все, що ми бачимо в лікарнях нині – причина, а не наслідок.

Варто також зрозуміти, що від зупинки реформи грошей більше не стане. Зміняться лише їх отримувачі, тобто ті, кому не вигідно, щоб за кожного пацієнта платили прозоро.

Суми, які отримали лікарні, дуже різні. Більшість лікарень отримали більше коштів, ніж раніше. Але є ті, хто отримав менше. Чому так сталося? Усе залежало від завдання, що ставилось головним лікарям — розрахувати вартість послуги, яку надає лікарня, та помножити цю суму на кількість цих послуг.

Однак не всі виконали це завдання. Хтось готувався і оптимізував свою лікарню, зробивши її ефективною для працівників і пацієнтів, а хтось сподівався на те, що пронесе, і розраховував на подальше фінансування за існуючою системою. Коли цього не сталося, інформацією почали маніпулювати.

Додалося і абсолютне нерозуміння суті реформ міністром, який мав би найкраще розумітися на змінах, які відбуваються, але вирішив підтримати лікарів, які не хочуть докладати зусиль для фінансування їх закладів. А коли так вчинив той, від кого зміни залежали в першу чергу, то чи варто очікувати розуміння від керівників лікарень, від яких насправді тепер залежить усе?

До нерозуміння додалося бажання очільників охорони здоров’я розділити гроші та невігластво — тобто незнання того, хто тепер за гроші відповідає. Ідеальна схема поділу коштів одразу після утворення нового уряду, що полягала в призначенні слабкого міністра, який не заважатиме — не спрацювала. МОЗ встиг побудувати професійну команду, що стала пручатися таким змінам. Тому пішов час на руйнування цієї команди. Ні перша міністерка, ні наступний після неї міністр не виправдали надій і швидко були змінені.

І тоді підшукали нового. Він хутко взявся перерозподіляти фінансові потоки, щоб потрапило до тих, хто проштовхував рішення про його призначення. Однак на шляху виникла несподівана перешкода. Несподівана для тих, хто не має розуміння механіки реформи та нових принципів розподілу фінансів у системі. Це перешкода — НСЗУ. Служба, що прозоро розподіляє кошти тим, хто їх має отримати, та за надані послуги — попри звання і посади. І тепер ця служба стає незручною, оскільки обійти її не вдається, і за старими радянськими підходами вбачається єдиний варіант — замінити керівника служби на такого, який виконуватиме вказівки і не сперечатиметься. Тоді гроші підуть куди треба. Обраних попередніх керівників НСЗУ в результаті конкурсів відкинули і швидко оголосили новий конкурс, виділивши на нього всього три дні, два з яких — вихідні.

Якщо вдасться проштовхнути свого керівника — відбудеться розворот системи, і більшість українців так і не зможуть отримати належне лікування. Прірва між українцями і здоров’ям стане ще глибшою. Це вигідно тим, хто контролює розподіл грошей, але не вигідно нам із вами.

Для здійснення реформ потрібно розуміти і чітко бачити, куди ми хочемо прийти. І щоб цього досягти, необхідно діяти впевнено, завзято та системно. Щоб лідеру заслужити довіру і авторитет, необхідно кинути виклик поведінці, що не відповідає баченню тих, хто зацікавлений лише в прибутку. Це може зробити лише сильна особистість.

Будь-які зміни важкі. І зміни в охороні здоров’я — найважчі. Вони важкі передусім для лікарів, які тепер змушені працювати за новими правилами. Але ці зміни захищають пацієнтів, у яких тепер з’являється можливість відчути, нарешті, гарантований державою безкоштовний доступ до медичних послуг.

Із матеріалів сайту nv.ua