«Те, чим природа наділила,

милом не змиєш».

Українське прислів’я

Дорогі діти!

Десять років тому я розпочала писати для вас поетичну віршовану абетку «Цікавини – про тварини», а в цьому році її закінчила. Є у ній твори, що призначені для прочитання не тільки дітьми молодшого і середнього шкільного віку, але й малюками дитячого садочка, словом, для різних вікових груп.

Цю дитячу сторінку – частину творів із абетки – я присвятила дітям України. Отже, зичу вагомих успіхів у пізнанні довколишнього світу Природи, зокрема тварин.

Подаючи до часопису газети «Нафтовик Борислава» вибрану добірку дитячих творів, надіюся, що вона сподобається наймолодшій частині моїх «читачунів» – учням-першокласникам, котрі цікавляться різноманітним та захоплюючим життям земної біосфери – підводним, наземним та надземним світом тварин. Його створив для людини Космічний Розум, що передбачив на генетичному рівні усі етапи еволюційного розвитку. А нам, любі діти, залишив, досліджуючи, вивчати тваринні звички, нахили, прояви, поведінку, способи виживання, тощо, у різноманітних екологічно чистих (і забруднених!) біосистемах.

Серед творів моєї збірочки ви, діти, знайдете не тільки вірші, але й казки, байки, поеми, а також драматичні твори. Вони, розставлені за алфавітом, стануть у пригоді і вчителям перших класів по завершенні уроку із вивчення Букваря – його шкільному святу.

Отже, запрошую вас, любі друзі, насолодитися прочитанням віршів із абетки «Цікавини – про тварини»; буду дуже рада почути від вас справедливі відгуки на її поцінування.

Читайте, знайомтеся, пізнавайте світ «братів наших менших» у літературному варіанті, що його я витворила у художньо-метафоричних, «ескізних», подекуди гіперболічних жанрових формах… Полюбіть же неймовірно захоплюючий світ тваринного походження та визначте для себе свою роль і місце у ньому, аби цікаві куточки живої природи – сквери, парки, гаї, діброви, річки та озера, гори та ліси, стали для вас найулюбленішим місцем спілкування із живою фауною нашої планети.

Ваш дитячий автор.

ПРО АБЕТКУ

Містить безліч цікавин

світ, багатий на тварин,

що з води, землі й повітря

родить цікавини хитрі.

Зберемо ж їх для початку

в алфавітному порядку:

збоку кожної буквинки

вигляда жива тваринка,

що, як хижа, так домашня,

то ляклива, то безстрашна,

то горбата і зубата,

то кудлата і патлата;

то розніжена, дрімлива,

то несказано рухлива…

Скільки на Землі тварин,

стільки ж, вочевидь, дивин….

будемо ж про них читати, –

букви азбуки вивчати!

«А»

АКУЛА-ХИЖАК

Акула-хижак нападає на риб,

котрі в її пащі вміститись змогли б.

Батожачи хвилю гігантським хвостом,

немов натреновано-пружним хлистом,

заманює їх у підводну крутіж,

наставивши ікла, гостріші за ніж!

Їй лоцман-рибина показує путь,

обидві хижачки на лови ідуть.

…/Чи винен у тому поживний планктон,

що важать акули по декілька тонн?/.

А як же уникнути сотні акул,

в яких полювання – смертельний розгул?!.

/Траплялось: акула ударом хвоста

то катер, то шлюпку переверта…/;

Отож для безпеки своєї завжди

втікай од акул, щоб не сталось біди!

«В»

ЗОЛОТА РИБКА

Вуалехвіст – це «родич» карася,

від нього – й «біографія» уся:

та популярна рибка золота

вуаль рожеву – зваблення хвоста

нараз розпустить – й риб’яча краса

в акваріумі творить чудеса!

…Вуалехвіст – підводний «танцюрист»

під музику показує свій хист:

здається, що за рухами хвоста

й акваріумну воду… оберта!

З натхненної мелодії пісень

вальсує, пливучи в гітарний день..;

Закручує – на звуки – й мотиля

у ритміці, що душу окриля!

А дафнію* – хапає на льоту…

Упізнаєте рибку золоту?

________________

*Дафнія – пожива дрібних риб і мальків.

УЛЬТРАЗВУКОВИЙ «МИСЛИВЕЦЬ»

Вухань-кажан,

можливо, зледачів:

літати забажав

лиш уночі…

(У тих сліпак

«ехолокатор» вух,

немов наждак,

вигострює їм слух;)

Перетинчасті крилечка змогли б

спинити – на плаву! – найшвидших риб.

Потрапили б до кігтевбивчих лап

й смачні черевця приозерних жаб…

(Зосталось небагато

кажанів,

котрі завзято

нищать гризунів;)

Їх ловлять кажани –

на ультразвук. –

Там, де вони,

мишам усім каюк!

«Г»

ХТО СПАС ДІБРОВУ?

Горностай діброву спас:

зі сурків зробив запас.

Він, зачувши їхній свист,

проявив мисливчий хист:

видовжив свою нору:

за дірою – ще діру…

Горностаєва нора

на припаси не стара:

є з десяток «комірчин»,

а ще більше їх причин.

Знай: сурки – то смерть степів…

Де сурок в ярку засів,

там довкіл панує лють:

корені сурки гризуть!

/А без кореневих «лап»

не зростуть ні в’яз, ні граб…/.

Горностай діброву спас! –

Зі сурків зробив запас…

Цей «мисливець» – хоч куди! –

Визимує – без біди…

«Е»

ВІДВАЖНИЙ ЕМУ

Ему – страус-довгоніг,

все його життя – це біг;

серед зебр та антилоп

біг нагадує галоп.

Ему – справжній рекордсмен,

переможець злих гієн:

так вгатить по хижаку,

що беркицьне у ріку!..

«Ж»

ЛЯКЛИВИЙ ЖУК

Жук-рогач: «ж-жу-жу, ж-жу-жу…» –

я дуплищем дорож-жу!

Як у нього забіж-жу, –

всім ж-жукам перекаж-жу,

що на них – без всяких спроб –

дятловий полює дзьоб.

Із дупла, де весь дриж-жу,

й черевця не покаж-жу:

страшно вийти за меж-жу.

Я притих. Ані «жу-жу»…

«З»

ГОЛОДНИЙ УТІКАЧ

Заєць вкрав качан капусти! –

/Так бувало часто-густо…/.

А тоді дав драпака:

як зловити русака?

Перестрибував ураз,

як не тин, то перелаз.

…Пригинаючись, клубочком,

покотився по горбочку

та лужком, та по містку

поскакав через ріку.

Мчав крізь поля бур’яни,

чагарів густі терни;

продирався крізь гущави, –

пригинав пожухлі трави,

плутав слід свій по ярках,

по колодах, по пеньках…

Порох вивсь з-під пазурів,

та вухатий не присів! –

Мов голодний утікач,

біг і навскіс і навскач…

Страх в очища заглядав,

тож, сердега, не куняв:

ледве вскочивши у ліс, –

качанець капусти згриз!

ОБМАНУТА ВІЛЬШАНКА

Зозуля вхитрилась підкласти яйце

вільшанці, що й не здогадалась про це.

Коли ж народилося зозуленя,

вільшанка його доглядала щодня.

Хоч, вкинувши в дзьобик смачну комашинку,

не знала про те, що годує… чужинку:

дає зозуляті кубельця тепло,

в якому ще й рідних пташат не було.

«Приймак» зозулиний, як тільки підріс,

матусю почав проганяти у ліс…

Якби ж то, обманутій, трішки чуття,

що жертвою стала чужого дитя,

либонь, залишила б гніздечко своє

зозулиці, що дитинчат роздає…

ДИВНА СПІВАЧКА

Іволга на весь гайочок

пробує свій голосочок:

розкричалась, ніби кішка,

з пазурів якої мишка

вирвалася… Преохоче

іволга змагатись хоче

з одудом. У шлюбнім співі

вдвох вони були б щасливі.

/Од невтішної од муки

у гайочку гуснуть згуки:

хай би іволзі не знати,

як за одудом зітхати,../.

Тріпнув птах довгастим чубом:

«Хто ж «співачку» ту полюбить? –

Чи та мишка, чи та киця,

чи… ревнива одудиця?».

«Й»

ЮШКА ІЗ ЙОРЖА

Йорж, впіймавшись на гачок,

скинув з десять сорочок:

висріблено-преслизька

з нього злущилась луска

під ножем, що нашвидку,

познімав з йоржа луску.

…На вечірній на димок

хлюпнув йорж у казанок,

де під гулом комарів

у воді забулькотів.

…Нюхає рибак навар:

юшечка пашить, як жар!

Вкинувши до казанка

ще й лаврового листка,

риболов її без слів

посолив та поперчив;

/Запах юшки рибаку

видавсь дуже до смаку,

тож без зайвих балачок

покришив ще й часничок…/.

«Що за юшечка! З димком!» –

Аж прицмокнув язиком

та, погладивши живіт,

витирав над нею піт… 

От і вийшла з-під ножа

справжня юшечка… З йоржа!

«К»

НЕБЕЗПЕЧНИЙ КАШАЛОТ

Кашалот, як ураган,

на судно – мов на таран!

Запитаєте ви: «Нащо?» –

«Паща в нього, наче праща*!» –

Небезпечний кашалот

вдарить у рибальський бот** –

і пробоїна в судні…

– А судно?

– Таки на дні…

___________________________

*Праща – стародавня ручна зброя для метання каменя.

*Бот – невелике веслове, парусне або моторне судно.

МРІЯ КИЦІ

Кішці Мурці анітрохи

вже не заважають… блохи!

З шерстю в неї все, як слід:

чисті спинка та живіт.

/Мурку братик мій купав,

рушничком порозтирав…/;

Киця в нього – чепурушка:

лиже лапки, хвостик, вушка

та до дзеркальця калюжі

заглядає небайдуже…

Несподівано охоче

миє мордочку й муркоче:

«Як би ж то втекти смерком

на побачення з котом?!»…

/Місяць – як сальця шкуринка

прогинає кішці спинку,

щоб у неї із десяток

ізродилося котяток.

А вони – такі манюні –

уподібнились… кицюні!

«Л»

ГОСПОДАР І СІМ’ЯНИН

Лелека щороку ладнає свій дім,

не знаючи, хто буде жити у нім.

Приносячи в дзьобі тонкі гілочки,

вимощує ними гніздечка боки:

затягує пухом, з бадиллячка в’є,

поклавши надію в кубельце своє.

Лелека в лелечій судьбі не один:

у нього по кілька крикливих «дружин»!

Тому-то в оселі його навесні

чимало і галасу, і метушні…

/Питання складне: хто ж кого переміг? –

пернатий ніяк розв’язати б не зміг…/;

Мовчить. Вислуховує сварку «дружин»

лелека-господар, а ще – сім’янин.

Коли ж лелечиха – він знає про це –

знесе в першій кладці аж п’яте яйце! –

Стихає довкола і клекіт, і спір:

очікує птах на потомство з тих пір;

хоч з острахом спостерігає за тим,

щоб раптом гніздо не зробилось… тісним!

«Л»

ЛАСТІВКИ

Ластівки гасали в оболоках,

їх затока надила морська,

колисала прегрузьку затоку

на придоннім глеї осока.

Понад берег ластівки злітали,

ухопивши мулу грудочки,

стукотіли дзьобики-цимбали

в пересохлий шемріт осоки.

Певне, їх інстинкт давно покликав

у дрімотно безпробудну рань,

щоб в екстазі запального скрику

те багно термосити, ту твань…

Глинище було ж матеріалом!

А хіба не вперше на віку

сильні лапки, що його згрібали,

кігтями стинали й осоку? –

Притьмом дерли на короткі смуги:

знадобиться ж у будові все!

Гніздування весняна потуга

ластівок пір’їни понесе

ген туди, де в прибережних скелях

їхній рід з намулу крихт масних

«рукавичок» глинясті оселі

«виплете» в уступах крейдяних..;

Хлюпне мить пташиного достатку

з вогкого болітця осоки:

з «рукавичок» вигулькнуть пташатка, –

будуть у птахів ще й малюки!

Перелунням приморського бризу

осока зав’юниться пасмом:

писк пташат по виступах-карнизах

ластів’ячий привіта содом!

А коли безпері ластів’ята

шкаралупу викинуть з гнізда,

то з морської бухти, як на свято,

залопоче крилами й вода:

їх батьки, що «вчителями» стануть

в ластів’ячім щасті – не біді! –

серед болотистого лиману

«затанцюють» кола по воді…

Хай же їм – до танцю! – зашурхоче

висохла за літо осока

про взаємний потяг ластівочий,

ту любов, що творення шука!

ЛЕБЕДИНА ПІСНЯ

Лебідь до лебідочки на ставі

дзьоба преспівочого наставив:

«Не пливи ж, лебідонько, так швидко,

бо тебе – за лозами – не видко:

мушу я до тебе підпливати

та осінню хвилю розбивати;

не пливи ж, лебідочко, за лози,

по котрих ударять ще морози:

закують в льодочок став зелений,

охолонуть крилечка без мене.

Засурмлю тобі я на світанні

про своє журливе безталання.

Виллю в нього тугу лебедину

про своє кохання, що не згине…».

/По ставку пішли прощальні кола:

попливла любов за виднокола…/. –

«Не зникай, любове, мов сирітка,

може, будеш ти моя, лебі-і-ідко?!.».

«М»

МУРАШИНІ «ПІРАМІДИ»

Мурашка з соломинкою повзла,

манюсінька та жвава мурашинка,

яка утричі легшою була

за претяжку для неї соломинку.

Натрапивши на скошений лужок

із потертю сухої сіножаті,

вона чимдуж спішила на горбок

під «вантажем», щоб «місто» будувати…

Є біоритм циркадний* у комах:

збудило сонце, то й тягни в натузі!

Отож півроку тисячі мурах

вовтузились «робітниками» в лузі:

розпушували пагорб вшир та вглиб,

мов лабіринт з тунелями виткими;

по них руді мурашечки змогли б

переповзти із літечка у зиму! –

Звисали ж бо з мурашника «мости»,

цвіли «колони» стебел золотисто,

розставлені сторожові «пости»

відстежували рух у тому «місті»,

аби ніхто на нього не напав…

/Хоча плодючість мурашви неспинна

нікому ще не додавала прав

на знищення сімейства мурашиного..;/

Коли ж мурашникова суєта

знеслася купиною муравлища,

розсипавшись на меншенькі «міста», –

архітектура стала… трохи нижча.

…Ач дивовижо! Скільки ж то мурах

перетворило горбик на вершину?!

Живими «пірамідами» в лугах

роїлось… до ста тисяч мурашинок!!!

________________

*Циркадний біоритм – близькодобовий.

Ольга СИДОРАК