Мешканка Ізраїлю Яель Іллінські, яка має й ізраїльське, і російське громадянство, змогла в один і той же день тричі проголосувати на референдумі щодо змін до російської Конституції ‒ в електронному вигляді та на обох виборчих дільницях, у Тель-Авіві та Хайфі. При цьому проголосувати дозволили також і її дочці, якій ще не виповнилося 18 років: документи дівчини в російському консульстві просто не стали перевіряти.

Замість того, щоб визнати недосконалість процедури голосування та можливість різноманітних фальсифікацій, російська влада почала… залякувати Іллінські, погрожувати їй кримінальним переслідуванням, вимагати, щоб дочка ізраїльтянки приїхала в консульство та написала заяву з відмовою від голосування. А прессекретар російського МЗС Марія Захарова, висміяла Яель Іллінські на своїй сторінці в соціальній мережі, назвавши її дії «світовим атракціоном фантастичної жадібності».

Ще раз підкреслю: висміяла не тих, хто дозволив одній і тій самій людині голосувати тричі, а саму людину, яка викрила ці зловживання. Жодних пояснень того, що російська влада збирається зробити, щоб перешкодити можливим зловживанням і фальсифікаціям, від офіційних осіб так і не послідувало. Винна сама Іллінські ‒ і крапка!

Іллінські, по-моєму, ще легко відбулася ‒ просто тому, що живе в Ізраїлі й максимум, що можуть зробити «дипломати у штатському» ‒ так це телефонувати їй з погрозами. А ось до журналіста телеканалу «Дождь» Павла Лобкова, який живе в Росії і теж проголосував двічі й розповів про це телеглядачам, «дипломати у штатському» вже приходили додому. І не виключено, що ще порушать кримінальну справу.

Вся ця ганебна історія нагадала мені 2014 рік. Крим. Ось точно такий же «референдум», на якому можна було «проголосувати» як завгодно, кому завгодно ‒ аби імітувати «народне волевиявлення» на окупованій території, аби створити потрібну картинку для російських телеканалів і дозволити Марії Захаровій запевняти іноземних журналістів у законності голосування.

І потім вся ця ганьба покотилася далі ‒ парламент, Конституційний суд, «введення Криму до складу Російської Федерації». І мало хто в Росії, думаю, тоді сумнівався, що це ‒ «воля народу». Так, може й не дуже правильно з точки зору міжнародного права, так, може й не дуже добре з точки зору відносин з Україною ‒ але ж «народ же хотів», але ж «Крим же наш», але ж вони «самі проголосували».

А тепер уже, як бачимо, і сама Росія стає великим Кримом, величезним заповідником фальсифікацій та брехні.

Із матеріалів сайту www.radiosvoboda.org