//УСІКНОВЕННЯ ЧЕСНОІ ГОЛОВИ ЧЕСНОГО І СЛАВНОГО ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ І ХРИСТИТЕЛЯ ІВАНА

УСІКНОВЕННЯ ЧЕСНОІ ГОЛОВИ ЧЕСНОГО І СЛАВНОГО ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ І ХРИСТИТЕЛЯ ІВАНА

Брід Віфавар був місцем проповіді Івана Хрестителя. Одна єдина дорога, яка проходила з Єрихону до Єрусалиму, на своєму шляху перетиналася з цим бродом у Віфавар. Це місце знало Ісуса Навина. Це місце знало пророків Єлисея і Іллю. Це місце знало царів і воєначальників. Воно знало тисячі караванів і сотні, а можливо і сотні тисяч, рабів і полонених та невільників, котрих вели у полон.

Власне там проповідує Іван. На цьому місці звучать його слова: «Покайтеся і наверніться». – «Той же стоїть серед вас, якого не знаєте, а я йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі» (Ів. 1, 26-27).

Для стародавнього Сходу сандалі були звичайним взуттям, їх мав будь-який мешканець Палестини. Сандалі виготовлялися із дерева, інколи із шкіри, і ще рідше із кори. Вони прив’язувалися шкіряними ремінцями, або ликом із дерева до ніг. Розв’язати ремінець сандалів господарю дому належало тільки рабові чи слузі.

А Іван голосить: «Йде сильніший від мене, якому я негідний розв’язати ремінь від взуття» (Лк. 3, 16). Іван говорить про Месію. Він говорить про Його примат, Його верховенство над всім творінням. Іван, про якого Христос говорить, що «Між народженими від жінок не було більшого» (Мт. 11, 11), ніж він, прирівнює себе до раба. Він, принижуючи себе перед Месією, говорить: «Я негідний розв’язати ремінь від взуття» (Лк. 3, 16).

Коли приходив гість, то часто господар дому розв’язував йому сандалі. І це було виявом найбільшої пошани і поваги. Зазвичай ноги подорожуючого були запорошені брудом, пилом палестинських доріг і стежок. Вони потребували омиття. Коли господар умивав ноги гостям, то це було уже виявом любові до того, хто ввійшов під стріху дому.

Недаремно стародавнє ізраїльське прислів’я говорило про наречених: «Я омию твої ноги, а ти мої». Миття ніг і розв’язування сандалів було виявом щирості, поваги і любові. Іван Хреститель показує не тільки своє приниження до рівня слуги, до рівня раба, який негідний розв’язати ремінець взуття, ремінець сандалів, але виявляє велику любов до Спасителя. Іван також голосить: «Чиніть плоди достойні покаяння. Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев» (Лк. 3, 8-9).

Прийшов Відкупитель і необхідно навернутися, бо в Його руці сокира. Він – Суддя.

Сокира – це предмет призначений для вирубування дерев. Цінність дерева, важливість дерева з дикої природи оцінюється деревиною, а її вартість – її вживанням. Але дерево, яке росте в саду, оцінюється не своєю деревиною, не своїми квітами чи шелестінням віття і листя. Воно оцінюється плодами. «Принесіть гідний плід покаяння, принесіть плоди покаяння, – голосить Іван. – Бо вже сокира приготована для дерева» (пор. Лк. 3, 9). Той, хто не принесе плодів покаяння, той буде стятий і мовби непридатне дерево кинутий в вогонь та спалений.

Іван голосить про навернення. Чому? Бо зло поширилось у світі. Зло поширилося на дорогах, воно увійшло в людські домівки. Воно увійшло в місця праці людини. Зло увійшло у людське серце і прогресує. Іван бачить це. Зло прогресує так, що уподібнилося до вулкану.

Вулкан, який виносить із себе, із свого нутра вогненну лаву, нищить все навколо себе. Попіл, який вилітає і розноситься на далекі відстані, пристаючи до людського тіла, дуже важко відмивається. Каміння, яке вилітає з вулкану, нищить будівлі, мешканців. Воно несе з собою руїну і смерть. Зло увійшло в людину, і людина стала подібною до того вулкану, який бурлить, бушує і виносить із себе руйнування, смерть. Іван хоче загасити полум’я цього вулкану: «Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт. 3, 2).

Цей дивний чоловік, дивний пророк стоїть на сторожі правди. Він стоїть на сторожі справедливості. Євангелія від Івана говорить, що він є свідком світла: «Прийшов він свідком – свідчити світло. Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло» (1, 7-8). Світло завжди було правдою, і Іван голосить завжди правду. Він є носієм правди, свідком правди.

Грецьке слово «martirion» означає свідок, але воно має і друге значення – «мученик», тобто той, хто є свідком за правду, є одночасно і мучеником.

Тому-то «слово» Заповідей Божих особливу увагу звертає на слова людей. Заповідь голосить: «Не свідчи ложно на ближнього твого» (Вих. 20, 16). Стародавні люди рахувалися зі словами. Слово завжди було ефективним, і воно повинно було нести тільки правду. «Не свідчи лоно», адже ж за словом стоїть навіть вартість життя. Якщо хтось свідчив супроти свого ближнього, і вина винуватця була доведена, а провина була гідною смерті, то свідок перший повинен був брати в свої руки камінь і кидати у винуватця, забиваючи його до смерті. Свідки перші кидали камінням у винуватців. Тому-то слово Боже каже: «Не свідчи ложно на ближнього твого» (Вих. 20, 16). Господь навчає: «Диявол брехун і батько лжі. Отож, всі ті, що неправдомовні – є діти диявола» (пор. Ів. 8, 44).

Тому слова повинні бути чистими і правдивими. Вони повинні стояти на сторожі Божих правд і істин, котрі дає нам Господь.

Іван був таким чоловіком, який боронив правду, істину, Божі Заповіді. Він стоїть в обороні справедливості. «Не личить тобі мати жінку брата твого». Заповідь говорить: «Не чужо лож» (Вих. 20, 14), і Іван підносить свій голос супроти Ірода. Іван не зважає на те, що на голові Ірода золота корона. Іван невблаганний, його не можна схилити, приневолити чи залякати.

Не даремно Ернест Хемінгуей твердить: «Людина створена не для поразки». Людину можна знищити, але не можна здолати. Іван є прикладом цього. Його можна було знищити, але не здолати. Він непохитно стоїть в обороні правди: «Не личить тобі мати жінку брата твого». Наслідком стала в’язниця, позбавлення свободи. Але Іван твердий у своїх словах, постановах. Він твердий у вірності Богові, Його правдам та заповідям.

Сьогодні, в день народження Ірода дочка Іродіади Соломія танцювала. Вона догодила Іродові та його слугам. Це стало підставою присяги царя Ірода, який присягнув, що віддасть навіть і половину царства, віддасть все, чого вона попросить. Навчена матір’ю Соломія говорить Іродові: «Дай мені тут на полумиску голову Йоана Христителя» (Мт. 14, 8).

Пролилася кров, відітнена голова пророка, закінчилося його покутниче життя. Проте Іван нездоланний. Він і надалі стоїть перед нашим духовним взором, щоби дати приклад, щоби стати дороговказом до виконання заповідей, до примноження чеснот та щоб ми були вірні Божим наказам та приписам Господнім.

Ми сьогодні у свято Усікновення голови св. Івана Хрестителя повинні також зробити для себе висновки: Божі правди – це є те, що найважливіше для нас. Божі правди вічні. Вони не проминаючі. Вони є тими вартостями, котрі незнищимі. Іван доводить, що за них варто жити і варто вмирати, щоби потім отримати життя у Божому Царстві. Амін

Роман ВАСИЛІВ,

отець-доктор бориславського деканату УГКЦ